Кормак Маккарти – Стелла Маріс (страница 23)

Ну. Розмова трохи зіпсувалася. Але так. Він подумав, що зі мною щось не так.

Це був перший раз, коли ви це відчули?

Ні. Це був перший раз, коли хтось сказав про це моїй мамі.

Що саме він їй сказав?

Не знаю. Нічого хорошого.

Мама потім про це говорила?

Вона сказала, що я грубо поводилася з лікарем. Коли ми сіли в машину. Вона знай повторювала, що мені треба перевірити голову. Просто такий у нас у родині був вислів. Насправді він означав, що я з тобою не згодна. Але тоді вона сказала, що ми дійсно так і зробимо. Перевіримо тобі голову. Вона була засмучена.

Через вашу грубу поведінку в лікаря?

Мама думала, ніби він знав, про що говорить. Не знаю, чому вона так вирішила. Він же лиш довбаний офтальмолог. Але коли ми пішли, я відчувала, як вона хвилюється. Здебільшого за себе, гадаю. Гадаю, вона уявляла, як їй на плечі лягає тягар доньки, яка виявилася водночас і сліпою, і божевільною.

Ви тоді так думали?

Переважно. Думаєш про це більш дорослим розумом. Але думки вже є. Пам’ять має зміст. Це не ніщо.

І мама відвела вас до психіатра?

Власне, до психолога.

І що сталося?

Нічого не сталося. Мені було чотири роки. Важко діагностувати психічний розлад у чотирирічної дитини.

Це був важкий час для вас?

Ні. Але для них — так. Я любила бабусю. Я сиділа вранці на кухні, поки вона пекла печиво. Вона розкачувала тісто мармуровою качалкою, а я сиділа, малювала і розфарбовувала. Я любила зиму. На землі лежав сніг, а у печі палав вогонь.

А де ваш батько був увесь цей час?

Щось підривав у південній частині Тихого океану.

Кілька психоаналітиків поставили вам діагноз «аутизм». До того, як стало зрозуміло, що воно таке. Ну, до того, як його взагалі зрозуміли. Бо, власне, його досі не розуміють.

Звісно. Якщо у нас є пацієнт з недугою, яку ми не розуміємо, чому б не приписати йому розлад, якого ми теж не розуміємо? Аутизм частіше трапляється у чоловіків, ніж у жінок. Так само і з математичною інтуїцією вищого порядку. Ми думаємо: про що це? Не знаємо. Що лежить в основі цього? Не знаємо. Все, що я можу сказати, — це те, що люблю числа. Мені подобаються їхні форма і колір, їхні запахи і смак. І я не люблю вірити людям на слово. Мій батько нарешті таки залишився з нами в останні місяці маминої хвороби. Він зробив собі кабінет у коптильні на задньому дворі. Він вирізав у стіні великий квадратний отвір і вставив вікно, щоб дивитися на поля і струмок за ними. Письмовим столом йому слугували дерев’яні двері, покладені на підпори, а ще у нього стояв старий шкіряний диван, набитий кінським волосом. Диван давно розсохся і потріскався, з нього стирчав наповнювач, але батько накривав його ковдрою. Одного разу я зайшла туди, сіла за його стіл і подивилася на проблему, над якою він працював. Тоді я вже трохи зналася на математиці. Досить непогано, власне. Я спробувала розгадати його записи, але виявилося, що це важко. Мені подобалися рівняння. Мені подобалася велика грецька літера сигма на позначення підсумовування. Мені подобалася оповідь, яка розгорталася. Мій батько заскочив мене зненацька, і я подумала, що матиму неприємності, і навіть підскочила, але він узяв мене за руку, підвів до стільця, посадив і обговорив зі мною свої записи. Його пояснення були зрозумілими. Простими. Але йшлося про щось більше. Вони були сповнені метафор. Він намалював кілька діаграм Фейнмана, які я вважала дуже крутими. Вони склали карту світу субатомних частинок, який мій батько намагався пояснити. Зіткнення. Зважені шляхи. Я зрозуміла — справді зрозуміла — що рівняння не були припущенням форми, життя якої обмежується описаними ними символами на папері, але що вони дійсно були там, просто перед моїми очима. У всій їхній реальності. Вони на папері, в чорнилі, в мені. У всесвіті. Їхня невидимість ніколи не могла заперечити їх чи їхнє існування. Їхній вік. Який був віком самої реальності. Яка сама невидима і завжди такою була. Він весь час тримав мене за руку.

З вами все гаразд?

Так. Вибачте.

Хочете ще сигарету?

Ні. Я їх навіть не люблю. Давайте зупинимося.

Добре. Можна вас дещо запитати?

Звісно.

Лише кілька спогадів про брата.

Про брата?

Так.

О Боже. Гаразд. Пляжний будиночок у Північній Кароліні. Коли я прокинулася вранці і заглянула в його кімнату, його вже там не було, тож я заварила чаю в термосі і в темряві спустилася на пляж, а він сидів на піску, ми пили чай і чекали на сонце. Крізь темні окуляри ми дивилися, як воно сходило червоним і скрапувало з моря. Напередодні ввечері ми гуляли на пляжі й бачили місяць і місячне гало з кільцями, і ми говорили про ту парселену, і я сказала щось на кшталт того, що говорити про явища, які складаються виключно зі світла, як проблематичні або, можливо, хибно сприйняті, або хибно зрозумілі, або, можливо, з сумнівної реальності, завжди здавалося мені певною зрадою. Він подивився на мене і запитав: Зрадою? І я відповіла: Так. Явища, зроблені зі світла. Потребують нашого захисту. Вранці ми сиділи на піску, пили чай і дивилися на схід сонця.

IV

Доброго ранку.

Доброго ранку.

Як почуваєтеся? Ви наче трохи похмура.

Похмура?

У вас є все необхідне?

А можете конкретизувати?

Вибачте. Я просто хотів запитати, чи вам достатньо комфортно. І чи можу я вам чимось допомогти.

Чому б нам просто не почати?

Я пропоную це не лише з увічливості.

Гаразд. Тоді як щодо сітки для пінг-понгу?

Ви граєте в пінг-понг?

Ні.

Загальне правило — намагатися мінімізувати ймовірність того, що пацієнти можуть завдати собі шкоди. Тому в цьому нам треба бути досить прискіпливими. Ніяких ременів, мотузок або чогось подібного. Скло, гострі предмети.

Отже, дзеркала з неіржавної сталі.

Так.

А ви часто знаходили пацієнтів, які звисали з сіток для пінг-понгу?

Ні, але таке, мабуть, колись сталося. Десь. А як щодо того, що я можу щось для вас попросити, не створюючи зайвого клопоту?

Не вийде. Або сітка, або нічого.

Перепрошую. Про що б ви хотіли поговорити?

Не знаю. Поставте мені три запитання, а я поставлю вам три запитання.

Гаразд.

Гаразд?

Звісно.

Хто перший?

Можете ви.

Добре. Можна будь-що питати?

Думаю, так.

Добре. Як звати вашу дружину?

Едвіна.

Жартуєте? От лайно. Перепрошую, я не повинна була цього говорити.

Усе гаразд.

А є якісь зменшувальні імена?

Ед.