Кормак Маккарти – Стелла Маріс (страница 2)
Бо вона поводилася дивно, і батько боявся, що її хтось трахне. Вона була не такою, як старий собі її уявляв.
Це правда?
Так. На жаль.
Чому ви відчули потребу кудись поїхати?
Йдеться про цей раз?
Так. Цього разу.
Просто так відчула. Я поїхала з Італії. Де мій брат лежав у комі. Вони знай намагалися отримати мій дозвіл від’єднати його від апарата. Хотіли, щоб я підписала папери. Тож я втекла. Нічого іншого на думку не спадало.
Ви не змогли змусити себе ухвалити це рішення? Від’єднати його від системи життєзабезпечення?
Так.
У нього настала смерть мозку?
Я не хочу говорити про свого брата.
Гаразд. Просто розкажіть мені, чому він у комі.
Він потрапив в автокатастрофу. Він був гонщиком. Я справді не хочу про це говорити.
Гаразд. Ви хочете мене про щось запитати?
Про що?
Про що завгодно. Про мене, якщо хочете. Можна я буду звертатися до вас просто «Алісія»?
Хочете, щоб я про щось вас спитала?
Якщо вам хочеться. Так.
Ви викладаєте в університеті?
В Медісоні. Так.
Я знаю, де це. Ви досить гарно вдягаєтеся як для науковця.
Дякую.
Це не був комплімент. Ви не психоаналітик.
Я психіатр.
Але не доктор медицини?
Саме він. Справді.
Що ще?
Я одружений. У мене двоє дітей. Моя дружина керує муніципальною програмою для дітей. Мені сорок три роки.
Чим ви займаєтеся, коли ніхто не бачить?
Нічим. А ви?
Іноді курю. Я не п’ю і не вживаю наркотики. І ліки теж. У вас, гадаю, немає сигарет?
Ні. Але я можу принести.
Добре.
Що ще?
Я потайки веду бесіди з персонажами, яких нібито не існує. Мене називали надокучливою всезнайкою, але я не думаю, що це правда. Люди вважають мене цікавою, але я майже перестала з ними розмовляти. Натомість я розмовляю з такими ж божевільними.
А з іншими математиками?
Вже ні. Ну. Може, з деякими.
Чому ні?
Це довга історія.
Ви досі займаєтеся математикою?
Ні. Не математикою як такою.
А якою ж математикою ви займалися?
Топологія. Теорія топосів.
Але ви більше цього не робите?
Ні, я відволіклася.
Що ж вас відволікло?
Топологія. Теорія топосів.
Може, краще ми поки пропустимо цю математику.
Добре. Я все одно не дуже розуміла, чим займалася.
Несподівано таке почути. А ви не могли звернутися по допомогу до інших математиків?
Ні. Вони теж не розуміли.
Ви точно не проти, що я записую?
Напевно. А якщо я скажу «бляха» абощо? Здається, я вже, власне, лаялася. І от, власне, знову.
Не знаю. Здається, домовлялися, що ви не матимете повноважень щось змінити.
Я ж несерйозно.
А.
Можете звати мене Алісія. Мені більше подобається, ніж Генрієтта.
Ви знову несерйозно?
Ні.
Що ж. То ви не хочете мені нічого розповідати про свого брата?
Це стає схожим на Елізу[2]. Ні. Я. Не хочу.
На психіатричну комп’ютерну програму?
Так.
Гаразд. Про що б ви хотіли поговорити?
Я не знаю. Здається, мені хочеться побути розумницею. Якщо ви справді хочете поговорити зі мною, нам доведеться пропустити принаймні частину цієї фігні. Згодні? Чи ні?