Колин Гувер – 9 листопада (страница 50)

З моменту, коли я знайшов її, і до того моменту, КОЛИ ЇЇ ТІЛО винесли з дому, минуло три години. Приїздили ПОЛІЦІЯНТИ і фотографували кожен сантиметр у її кімнаті, за межами її кімнати і по всьому будинку. А ще вони поставили мені купу запитань і перебрали її особисті речі, шукаючи якісь речові докази абощо.

Власне, якщо подумати, три години — це не так уже й довго. Якби поліціянти думали, що це насильницька смерть, вони перекрили б усі входи-виходи, а мене попросили б пожити десь в іншому місці, поки вони проводитимуть розслідування. І загалом усе було б значно серйозніше.

А коли жінку знаходять мертвою на підлозі в її кімнаті з пістолетом у руці й передсмертною запискою на ліжку, трьох годин цілком достатньо, аби визначити, що це було самогубство.

Кайлу з гуртожитку їхати сюди три з половиною години, тож за пів години він має бути вже тут.

А пів години — це дуже довго, якщо сидіти й витріщатися на пляму крові, яка залишилася на килимі. Якщо схилити голову ліворуч, то вона стає схожа на гіпопотама з широко роззявленою пащекою. А якщо схилити голову праворуч, то пляма схожа на профіль актора Гері Б’юзі.

Цікаво, чи здійснила б вона задумане, якби знала, що пляма її крові нагадуватиме профіль Гері Б’юзі?

Я недовго пробув у кімнаті з її тілом. Рівно стільки, скільки знадобилося, щоб набрати 911 і дочекатися поліціянтів. А вони приїхали за дві хвилини.

Хоча насправді мені здалося, що минула вічність.

Але за ці дві хвилини я дізнався про маму значно більше, ніж, як я думав, можна було дізнатися за такий короткий проміжок часу.

Коли знайшов її, вона лежала на животі На ній була майка, з-під якої виднілася частина тату, яке вона зробила кілька місяців тому. Знав, що це була якась цитата про кохання. І більше нічого. Можливо, слова Ділана Томаса, але я ніколи не розпитував її.

Я нахилився й відсунув край майки, щоб прочитати цитату повністю.

Кохані можуть зникнути, кохання ж залишається навік.

Я встав і трохи відійшов від неї, сподіваючись, що дрижаки, які пробігають по шкірі, зникнуть так само раптово, як і з’явилися. Досі ця цитата нічого для мене не означала. Коли мама зробила тату, я подумав, що вона означає, що якщо двоє людей перестали кохати одне одного, це зовсім не означає, що кохання не було. Раніше я про це якоюсь і не замислювався, а зараз мені почало здаватися, що це тату було провісником. І вона зробила його, аби я знав — хоч вона й відійшла в інший світ, її любов залишилася зі мною.

І я аж осатанів від того, що не знав, що означають ці слова на її тілі, доки від неї не залишилося нічого, крім тіла.

Потім я помітив тату на її лівому зап’ястку. Воно з’явилося там ще до мого народження. Це слово «поетичний», написане на нотному стані. Я знав, що воно означає, адже вона кілька років тому, коли ми їхали кудись удвох автівкою, розповіла мені про це. Ми говорили про кохання, і я питав, як зрозуміти, що ось воно, справжнє кохання. Спершу вона дала мені традиційну відповідь-відмазку: «Ти просто зрозумієш».

Та потім глянула на мене й побачила, що її відповідь мене не задовольнила. Тоді мама посерйознішала і сказала:

— То ти зараз серйозно питаєш? Не як допитлива дитина, а як дорослий хлопець, якому потрібна порада? Гаразд, тоді я скажу тобі серйозно.

Я відчув, як моє обличчя вмить запалало, бо не хотів, аби вона подумала, що я закохався. Мені було лише тринадцять років, і ці відчуття були для мене новими.

Але я був майже певен, що Брін Фелоуз стане моєю першою справжньою дівчиною.

Мама подивилась у дзеркало назад на дорогу, і я побачив, що її обличчя осяває усмішка.

— Я кажу, що ти просто зрозумієш, бо саме так і буде. Ти в цьому не сумніватимешся. Бо коли ти закохаєшся по-справжньому, тебе охоплять дивовижні відчуття. І ти їх ні з чим не сплутаєш. У тебе зміняться пріоритети. Ти перестанеш думати про себе і про своє особисте щастя. У тебе з думки не сходитиме та людина, яку покохаєш. І ти зрозумієш, що ти готовий на все, аби тільки вона була щаслива. Навіть якщо це означатиме, що для цього треба буде піти від неї і пожертвувати своїм щастям заради її щастя.

Потім вона глянула скоса на мене.

— Ось що таке кохання. Бене, кохання — це жертовність. — Мама постукала пальцем по своєму тату на лівому зап’ястку, яке з’явилося там ще до мого народження. — Я зробила це тату, коли відчула, що закохалась у твого тата. Чому вибрала саме такий малюнок? Бо якби того дня мене попросили описати кохання, я сказала б, що за відчуттями це схоже на дві речі, які я люблю найбільше в житті. Тільки вони багатократно збільшилися й поєдналися в одне ціле. Це ніби як мої улюблені поетичні рядки змішалися зі словами моїх улюблених пісень. — Вона знову дуже серйозно подивилася на мене. — Ти зрозумієш, Бене. Коли відчуєш, що готовий відмовитися від усього, що любиш у житті, заради того, щоб зробити кохану людину щасливою... Це і є справжнє кохання.

Я дивився на її тату і розмірковував, чи зможу когось так покохати.

Сумнівався, що захочу відмовитися від того, що люблю, якщо це означатиме, що нічого не отримаю натомість.

Я вважав Брін Фелоуз справжньою красунею, але не був певен навіть у тому, що віддав би їй свої бутерброди, якби сам хотів їсти. І вже точно не зробив би собі тату заради неї.

— А нащо ти зробила це тату? — запитав я. — Щоб тато знав, що ти його любиш?

— Ні, — похитала головою мама. — Я зробила його не заради нього і навіть не через нього. Я зробила його для себе, тому що стовідсотково знала, що навчилася кохати безкорисливо. Уперше в житті я бажала коханій людині більшого щастя, ніж собі. І мені тоді здалося, що лише в такий спосіб я можу описати свої почуття — поєднати дві мої життєві пристрасті, поезію і музику. Я хотіла запам’ятати це відчуття назавжди, раптом більше не доведеться його пережити.

Я не читав її передсмертну записку, але мені стало цікаво, чи змінила вона свою думку щодо справжнього, безкорисливого кохання, чи, може, вона лише батька любила безкорисливо, а дітям уже не перепало. Тому що самогубство — це найбільш егоїстичний учинок, на який здатна людина.

Знайшовши маму того ранку, я передусім перевірив, чи є в неї пульс і чи вона дихає. І лише переконавшись, що вона справді пішла з цього світу, зателефонував у 911. Мені сказали залишатися на лінії до прибуття поліції, тож у мене не було ні шансу, ні реальної можливості знайти її передсмертну записку. А поліціянти знайшли її, обережно підняли пінцетом, поклали в пластиковий пакетик із застібкою і герметично закрили його. А коли записку оформили як речовий доказ, мені просто забракло духу попросити в них її прочитати.

Коли поліціянти від’їжджали, один мій сусід, містер Мітчелл, вийшов на подвір’я і сказав, що побуде зі мною, поки не приїдуть брати. Але щойно поліційна автівка зникла за рогом, я сказав, що в нормі й мені треба зателефонувати родичам. А він відповів:

— То й добре. Все одно мені на пошту треба збігати. Повернуся ввечері й зайду гляну, як ти.

Він говорив так, наче в мене цуцик помер, і все буде добре, бо я заведу собі нового. Я хотів би йорка, бо саме його й нагадує зараз пляма крові, якщо прикрити праве око рукою і подивитися на неї скоса. Цікаво, я перебуваю в шоковому стані й саме тому не плачу?

Мама, мабуть, розсердилася б на мене, що я не плачу. Я певен, що питання уваги відігравало хай і невеличку, але визначну роль у процесі прийняття нею рішення. Вона любила увагу. І я це говорю не в якомусь поганому сенсі. Просто констатація факту. А зараз я не впевнений, що приділяю достатньо уваги її смерті, якщо й досі не заплакав.

Думаю, я просто збентежений. Мама завжди здавалася щасливою. Звісно, траплялись і такі дні, коли вона сумувала. Через стосунки, які закінчилися.

Моя мама любила кохання. І поки не рознесла собі голову пострілом упритул, вона була гарною, привабливою жінкою. І не лише я так вважав. Багато чоловіків так думали.

Але мама була не лише красивою. Вона була ще й дуже розумною. Навіть якщо вона вважала, що стосунки мають закінчитися за пару днів, вона була не з тих, хто ладен розпрощатися із життям, аби довести якомусь чоловікові, що він мусить бути з нею і тільки з нею. І вона ніколи не закохувалась у чоловіка так сильно, щоб аж думати, що не може без нього жити. Усе одно, таке кохання — не справжнє. Якщо батькам стає сили пережити смерть своїх дітей, то дорослі чоловіки й жінки тим паче можуть легко впоратися з втратою стосунків.

Я вже хвилин п'ятнадцять розмірковував над тим, чому вона зробила таке із собою, але до відповіді не наблизився ані на крок.

Тож вирішив провести розслідування. Звісно, почувався трохи ніяково, адже вона була моєю мамою і мала право на особисте життя. А з іншого боку, якщо людина знаходить час на те, аби написати передсмертну записку, то вже точно в неї був час і для того, щоб знищити те, що, на її думку, діти не повинні бачити. Наступні пів години (і чому Кайл і досі не приїхав?) я перебирав її речі.

Я переглянув її телефонну книжку і пошту. Прочитавши кілька повідомлень на телефоні й електронних листів, я вже був певен, що достеменно знаю причину, з якої мама наклала на себе руки.

І цю причину звуть Донован О’Ніл.

 

Феллон

Сторінка з іменем мого батька випадає в мене з рук і з шелестом падає на підлогу, до інших сторінок, які є вже прочитала.