Колин Гувер – 9 листопада (страница 45)

Вона підводиться, спирається на лікоть і пильно дивиться на мене.

— А коли ти зрозумів? В який момент ти точно зрозумів, що закохався в мене?

Я відповідаю, не задумуючись.

— Пам’ятаєш, коли ми цілувалися на пляжі, я встав і сказав, що хочу зробити собі тату.

Вона усміхається.

— Це було так неочікувано, як я могла забути?

— От саме тому я й зробив собі тату. Бо тоді збагнув, що вперше в житті закохався в дівчину. По-справжньому. До нестями. А мама якось сказала, що коли я закохаюся до самозабуття, то обов’язково відчую це. І що тоді треба буде зробити щось особливе, щоб запам’ятати цю мить, бо вона трапляється не в кожного. Тож... так.

Вона бере мене за руку і роздивляється тату. Потім проводить по ньому вказівним пальцем.

— То ти зробив його через мене? — питає вона, підіймаючи на мене очі. — А що цей малюнок означає? Чому ти вибрав слово «поетичний» і нотний стан?..

Я дивлюся на тату і розмірковую, чи варто зараз розповідати їй, чому саме таку композицію я вибрав. Але моє пояснення може затьмарити цю мить, а я такого зовсім не хочу.

— У мене були на те особисті причини, — кажу я, видавлюючи із себе усмішку. — І колись я розповім тобі про них, а зараз хочу, аби ти мене ще раз поцілувала.

Не минає й десяти секунд, як я вже перевертаю її на спину і входжу в неї. Цього разу я кохаюся з нею повільно, а не дико й швидко, як попередні два рази. Я вкриваю її поцілунками, від вуст до грудей і назад, ніжно торкаючись губами до кожного міліметра її шкіри, до якої мені випала честь доторкатися.

І цього разу, кінчивши, лежимо мовчки. Ми вже майже засинаємо, і я знаю, що, прокинувшись завтра вранці поруч із нею, я поставлю собі за мету пробачити самого себе за те, що приховав від неї правду.

Але тільки після того, як приготую їй сніданок.

 

Феллон

У мене в животі бурчить, і я згадую, що не вечеряла. Тихенько встаю з ліжка і шукаю свій одяг, але, крім спідниці, нічого більше не знаходжу. Не хочу вмикати світло, щоб знайти сорочку, тому підходжу до Бенової гардеробної, плануючи взяти якусь його футболку або щось інше й піти в розвідку до холодильника. Почуваюся ідіоткою, шукаючи навпомацки футболку в його гардеробній і всміхаючись на всі тридцять два. Прокинувшись сьогодні вранці, я й припустити не могла, що цей день закінчиться так. Абсолютно ідеально.

Вирішую ввімкнути світло й зачинити за собою двері, щоб воно йому не заважало. Знаходжу тоненьку м’яку футболку, знімаю її з вішака, одягаю через голову і вже тягнуся, щоб вимкнути світло, як погляд за щось чіпляється. На верхній полиці біля коробки з-під взуття лежить товста пачка паперу. Схожа на рукопис.

Невже це...

Я аж палаю з цікавості. Тож спинаюся на носки, щоб дістати її, і хапаю лише верхній аркуш, щоб подивитися, що це таке.

 

Бентон-Джеймс Кесслер

ДЕВ’ЯТЕ ЛИСТОПАДА

 

Декілька секунд дивлюся на аркуш, але цього задосить, аби у мене в голові розпочалася запекла війна із сумлінням. Я не повинна це читати. Треба негайно покласти аркуш назад.

Але я маю право прочитати цей рукопис. Так я вважаю. Бо, власне, тут має бути написано про мої стосунки з Беном. Пам'ятаю, він казав, що не хоче, аби я читала уривки, поки він не закінчить усієї книжки. Але тепер, коли він її вже не пише, це правило неактуальне.

Так і не вирішивши, що робити далі, все-таки дістаю з полички рукопис. Мабуть, занесу його на кухню, зроблю собі щось поїсти, а потім уже думатиму, що з ним робити.

Вимикаю світло й обережно відчиняю двері. Бен лежить у тій самій позі, важко дихає і навіть трохи похропує.

Я виходжу з кімнати, йду на кухню й обережно кладу рукопис на стіл перед собою. Не знаю чому, але в мене тремтять руки. Може тому, що переді мною лежать його думки про мене, про наші стосунки і про все, через що нам довелося пройти. А якщо його правда мені не сподобається? Люди мають право на особисте життя. А те, що я зараз роблю, називається порушенням його права на особисте життя. І здається, це не вельми хороший спосіб починати стосунки.

А якщо я прочитаю лише один-однісінький епізод? Тільки декілька сторінок. А потім покладу все назад. І він про це ніколи не довідається.

Я вже знаю, про що саме хочу прочитати. Одна історія і досі не дає мені спокою.

Мені дуже кортить дізнатися, чому Кайл тоді вдарив Бена, на другий рік нашого знайомства. Зі мною це ніяк не пов’язане, тож я можу прочитати цей уривок і не почуватимуся винною.

Перегортаю сторінки рукопису, намагаючись не зосереджуватися на жодному реченні. А оскільки Бен поділив рукопис на розділи, які відповідають віковим періодам, я легко знайду потрібний уривок. Сутичка сталася на другому році нашого знайомства, тож я гортаю до розділу, який називається «Дев’ятнадцять років» і кладу рукопис перед собою. Пропускаю його внутрішній діалог, поки він чекав мене в ресторані. Сподіваюся, колись він дозволить мені прочитати все, бо дуже цікаво дізнатися, про що він тоді думав. Але зараз я забороняю собі це читати. І так докори сумління не дають спокою, що хочу прочитати лише кілька сторінок. Уявляю, як почуватимуся, якщо тихцем прочитаю весь твір.

Пробігаю очима по сторінці й врешті знаходжу ім’я Кайла. Кладу сторінку перед собою і починаю читати із середини абзацу.

— Усе буде гаразд. Джордін. Обіцяю.

Вхідні двері відчиняються, І вона обертається. Судячи з того, як спалахують її очі, розумію, що це прийшов Кайл.

У мене аж живіт зводить від хвилювання. Бляха-муха. Він сказав, що приїде додому не раніше сьомої вечора.

— Хто там прийшов? Кайл? — питаю я Джордін.

— Так, — киває вона, проходячи повз мене. — Він сьогодні відпросився раніше, щоб допомогти мені. — Вона підходить до раковини, бере серветку й витирає очі. — Скажи, що я зараз вийду. Не хочу, щоб він знав, скільки я сьогодні проплакала. Я й так через це почуваюся дурепою.

От лайно.

Може, він уже й забув? Уже стільки часу минуло, І ми жодного разу не говорили про це. Набираю повні груди повітря І виходжу у вітальню, намагаючись приховати паніку. Він не повинен усе зіпсувати.

— Із Джордін усе гаразд, — кажу я, заходячи до вітальні. Докладаю неабияких зусиль, аби не хвилюватися. Та щойно бачу його обличчя, Інстинктивно зупиняюся, бо розумію, що він нічого не забув. І що він страшенно розлючений.

Кайл кидає ключі на найближчий до себе столик і, ткнувши на мене пальцем, каже:

— Нам треба поговорити.

Добре хоч, що він не розмовляє зі мною при Феллон. Бодай якесь полегшення. Здається, він не планує проводити зі мною виховну бесіду при ній. А сам на сам я з ним упораюся, це не проблема. Я виберуся з того лайна, в яке сам себе загнав, але дуже не хочу, аби він втягував у це Феллон.

Я усміхаюся до Феллон, тому що з її обличчя бачу, що вона розуміє — у нас із Кайлом щось негаразд. Хочу запевнити її, що все нормально, хоча насправді все зовсім Інакше.

Я зараз повернуся.

Вона киває, а я йду коридором за Кайлом. Він зупиняється біля своєї кімнати, потім показує мені в бік вітальні.

— Можеш пояснити, що за херня тут відбувається?

Кидаю погляд на вітальню, розмірковуючи, як виплутатися з цієї халепи. Але разом з тим знаю, що обдурити його не вийде.

Беруся в боки і втуплююся в підлогу, бо бачу в його очах розчарування.

— Ми з нею друзі, — нарешті кажу я. — Ми познайомилися торік. У ресторані.

Кайл недовірливо фиркає.

— Друзі? — перепитує він. — А Ієн щойно відрекомендував її як твою грьобану дівчину, Бене.

Йохана лохина.

Намагаюся якось заспокоїти його, скинути градус напруги. Ще ніколи не бачив його таким розлюченим.

— Присягаюся, все не так, як ти подумав. Я просто...

Бляха-муха, оце так каша заварилася!

Підіймаю руки вгору, визнаючи поразку, й додаю:

— Вона мені подобається, ясно? Нічого не можу із собою вдіяти. Я не планував, але так вийшло.

Кайл дивиться убік, розгублено потираючи обличчя. Коли ж знову повертається до мене, я виявляюся не готовим до того, що стається далі. Він чимдуж штовхає мене, і я відлітаю до стіни. Затим Кайл хапає мене за плечі й припирає до стіни.

— Вона знає, Бене? Чи навіть не здогадується, що це ти влаштував пожежу? Що це через тебе вона ледь не загинула?

Я стискаю зуби. Він не може так учинити. Тільки не сьогодні. Тільки не з нею.

— Замовкни! — сичу я йому крізь зуби. — Будь ласка. Вона ж у сусідній кімнаті, заради всього святого!

Намагаюся відштовхнути його, але він хапає мене рукою за горло.