Колин Гувер – 9 листопада (страница 43)

— Ах ти скотиняка паскудна! — репетує Теодор.

Бен опускає одну руку й підкликає мене вказівним пальцем. Я несміливо ступаю вперед, і гадки не маючи, як витягнути його з цієї халепи. Коли до них залишається не більше метра, Бен через силу хрипить до мене, не полишаючи при цьому спроб відірвати від горла Теодорову руку:

— Скажи... ти поїдеш сьогодні зі мною додому чи ні?

О боги, який же він невгамовний! І тут двоє охоронців нарешті звільняють його з міцної Теодорової хватки. Затим, не вагаючись, вони попід білі рученьки виводять із клубу і Бена, і Теодора. Ембер, Ґленн і я йдемо надвір слідом за ними. Коли ми підходимо до дверей, Ембер заціджує Ґленну в плече.

— Нащо ти сказав Бену, де ми будемо сьогодні ввечері?! — сичить вона.

— А що таке? — відказує Ґленн, ухопившись за плече й потираючи його. — Він прийшов до нас додому і запитав, чи не знаю я, де йому знайти Феллон.

— Іти просто взяв і сказав, де вона буде? Нащо ти це зробив?

— Бо він кльовий чувак! — каже Ґленн із такою інтонацією, наче це цілком законне, юридично обґрунтоване виправдання.

Ембер кидає на мене через плече винуватий погляд. Але я не кажу їй, що нічого поганого в цьому немає. Хоча наразі я навіть рада, що Ґленн сказав Бену, де я буду сьогодні ввечері. І мені було дуже приємно дізнатися, що він чекав мене в ресторані чотири години, а потім пішов на мою колишню квартиру, сподіваючись, що Ембер із Ґленном і досі там живуть. Це мене дуже тішить, та все одно цього замало, аби заслужити моє прощення.

Надворі я відразу підбігаю до Теодора, який розлючено крокує тротуаром туди-назад. Побачивши мене, він зупиняється і показує пальцем на Бена.

— Це правда? — гнівно питає він. — Ви двоє, що, типу... шпекаєтесь? Я не знаю... Які між вами стосунки? Ви зустрічаєтеся?

Ви зустрічалися раніше? Я взагалі якимось боком вписуюся в цю картинку чи тупо гаю свій грьобаний час?!

Я збентежено хитаю головою.

Не знаю, що йому на це відповісти, бо й сама не в курсі, хто ми з Беном. Зате я точно знаю, що відчуваю до Теодора. Тому, мабуть, почну з цього.

— Пробач, будь ласка, — кажу я. — Присягаюся, до сьогодні я цілий рік його не бачила, ми навіть не спілкувалися. Не хочу, щоб ти думав, що я зустрічалася одночасно з вами обома, але... Пробач, будь ласка. Мабуть, мені потрібен час, щоб розібратися з усім.

Теодор схиляє голову набік, наче його шокували мої слова.

— Тобі треба розібратися? — перепитує він і хитає головою. — У мене немає часу на це гімно. — І він рішуче крокує подалі від нас, але ми чуємо, як він бурмоче собі під ніс: — Не така вже ти й красуня.

Я тільки починаю усвідомлювати, що це була образа, як Бен пролітає повз мене, наче ураган. Я навіть не встигаю сфокусувати на ньому погляд, а його кулак уже злітає в повітря. Затим бачу, як Ґленн поспішає втрутитися, але... чекайте... Ні! Ґленн теж заціджує Теодору в пику.

На щастя, охоронці ще не встигли зайти до клубу, тож вони розтягають цю трійцю, поки хтось когось не травмував. Теодор намагається вирватися з міцних обіймів одного з охоронців і без упину вкриває Бена лайками та прокльонами. Тим часом Ембер, яка стоїть поруч зі мною, тримаючись за наркомат, щоб не впасти, знімає з ноги туфельку на високому підборі.

— Негайно залиште територію клубу, інакше ми викличемо поліцію! — кричить один з охоронців.

Чекайте! каже Ембер, підпивши вгору палець, поки знімає туфельку. Я ще не закінчила.

Нарешті і роззувшись, вона сердито зиркає на Теодора, а потім розвертається, замахується і жбурляє в нього парою взуття. І влучає просто йому в пах.

І штани в тебе блазенські, козляра ти такий! — кричить йому Ембер. — Феллон заслуговує кращого за тебе! ТОМУ БУВАЙ, ЗАСТАНИЙ НАНТАКЕТ!

Нау! Молодчина, Ембер.

Охоронець, який притримує Теодора, питає, де він припаркував свою автівку. Потім проводжає його у вказаному напрямку, поки Ембер підбирає взуття. Бена з Ґленном не відпускають, доки охоронець не повертається без Теодора.

— Так, ви, четверо! Геть звідси! Негайно.

Щойно охоронець відпускає Бена, він кидається до мене, обхоплює моє обличчя долонями й роздивляється, чи не перепало й мені. А може, він хоче побачити, як я на це все реагую, не знаю. Хай там що, а вигляд у нього дуже занепокоєний.

— З тобою все гаразд?

Судячи з його інтонації, він хвилюється через те, що Теодор образив мене.

— Я в порядку, Бене. Як можна образитися на хлопця, який добровільно, за власним бажанням, носить такі штани?

Бен полегшено всміхається і цілує мене в чоло.

— Ти на автівці? — питає Ґленн Бена.

— Так, — киває той і додає: — Я підвезу вас обох додому.

— Нас трьох, — кажу я, натякаючи на те, що хоч він і заступився за мене, це ще не означає, що я автоматично поїду з ним на край світу. — Висади мене біля моєї квартири.

Ембер стогне, а тоді, підійшовши ближче легенько штурхає мене в плече.

— Та пробач ти вже йому нарешті, каже вона. Ґленн щойно знайшов представника чоловічого роду, який йому справді сподобався. Тож якщо не пробачиш Бена, то розіб’єш Ґленну серце.

Бен І Ґленн мовчки витріщаються на мене. Ґленн дивиться оченятами бездомного цуцика, а Бен зиркає, відкопиливши нижню губу.

Розумію, що подальший опір не має сенсу. Капітулюючи, знизую плечима.

— Ну гаразд. Коли вже ти так сподобався Ґленну, то нехай буде по-вашому. Мабуть, доведеться-таки поїхати до тебе.

Не відриваючи від мене очей, Бен простягає руку в бік Ґленна, і вони, не сказавши ні слова, переможно вдаряють кулак об кулак.

Прямуючи на стоянку, зупиняюся навпроти Бена, примружуюся й стукаю вказівним пальцем його в груди.

— Але тобі доведеться багато чого пояснити. Ой як багато. А ще більше доведеться повзати переді мною на колінах, аби я тебе пробачила.

— І те, й інше я зроблю з превеликою радістю! — каже Бен, ідучи слідом за мною.

— А ще ти приготуєш мені сніданок, — додаю я. — Я люблю добре просмажений бекон і яєчню, обсмажену з обох боків.

— Я зрозумів, — каже Бен. — Спершу все пояснити, потім повзати на колінах, а потім туди-сюди, бекон-яєчка і все таке.

Він обіймає мене за плечі, підводить до своєї автівки й відчиняє переді мною дверцята. Та сісти я не встигаю, бо він бере моє обличчя в долоні й накриває своїми вустами мої. Коли він перериває поцілунок, я на мить вражено завмираю. Він уклав у нього стільки почуття! І це після того безглуздя, яке відбувалося тут упродовж останніх п’ятнадцяти хвилин.

— Феллон, ти не пошкодуєш. Обіцяю.

Дуже сподіваюся на це,

Бен цілує мене в щічку й чекає, поки я сяду в його автівку. Раптом хтось хапає мене за плечі із заднього сидіння, і з темряви виринає обличчя Ґленна.

— Я теж обіцяю, — каже він і голосно цмокає мене в щоку.

Коли ми виїжджаємо зі стоянки, я дивлюсь у вікно, бо не хочу, щоби ця трійця бачила сльози в моїх очах.

Відверто кажучи, образливі слова Теодора не лише зачепили мої почуття. Це був один із найнеприємніших моментів мого життя. Але ці троє, не вагаючись, кинулися захищати мене. Тож образа була того варта.

 

Бен

Висадивши Ембер із Ґленном, кілометри зо два ми їдемо мовчки. Феллон весь час дивиться у вікно, а мені хочеться, щоб вона дивилася на мене. Знаю, торік я завдав їй нестерпного болю. Навіть страшно подумати, як вона пережила цей рік. І дуже сподіваюся, що вона розуміє: я все виправлю. Навіть якщо мені доведеться витратити на це решту свого життя, я все виправлю. Я обережно торкаюся її руки.

— Я маю попросити вибачення, — кажу їй. — Я не повинен був говорити...

Вона хитає головою, тихо перебиваючи мене:

— Не відмовляйся від своїх слів. Вважаю, що ти був дуже милим, коли відверто поговорив із Теодором. Більшість чоловіків не наважилися б таке сказати і просто викрали б дівчину з-під носа в суперника.

Вона й гадки не має, про що саме я шкодую.

— Я вибачаюся не за це. Я перепрошую за те, що ніколи не говорив, що кохаю тебе отак, уголос, щоб ці слова були адресовані безпосередньо тобі. Адже ти заслуговуєш більшого, ніж банальне «я кохаю тебе».

Феллон мовчки дивиться на мене, а потім знову відвертається до вікна. Я дивлюся на дорогу, а потім знову зиркаю на неї. Бачу, як її щічка підіймається від усмішки, коли вона стискає мою руку.

— Якщо сьогодні ввечері з поясненнями і повзанням на колінах усе пройде добре, тоді, можливо, я дам тобі шанс освідчитися мені в коханні ще раз перед тим, як завтра вранці ти приготуєш мені сніданок.

Я усміхаюся, тому що напевно знаю, що повзання на колінах і сніданок — це для мене раз плюнути.

А от пояснень я трохи побоююся. Нам їхати ще хвилин п’ятнадцять, не менше, тож вирішую не відкладати неприємну розмову в довгий ящик, а почати просто зараз.

— Торік, одразу після Різдва, я виїхав із дому. Ми з Ієном вирішили залишити будинок Джордін з Олівером.