Колин Гувер – 9 листопада (страница 38)

Але якщо вона так зреагувала, то, виходить, я їй не байдужий. І ніколи не був байдужим. Однак чомусь таки відмовилася залишитися зі мною тоді, коли була потрібна мені як повітря.

Я намагаюся триматися й нагадую собі, що в мене Олівер на руках, але кожна моя клітинка ладна впасти на коліна і волати.

Я роблю декілька несміливих кроків і стаю позаду Феллон. Ніжно торкаюся її ліктя, намагаючись розвернути до себе, та вона виривається й відходить у протилежний кінець вбиральні. Зриває паперовий рушник і витирає очі, повернувшись до мене спиною.

— Я не хотів. Я ненавмисне.

Слова мимоволі зриваються з моїх вуст, наче якимось чином можуть втішити її. Нестерпно хочеться забрати їх назад.

Тепер уже неважливо, що Феллон залишила таку велику діру в моєму серці, що я не зміг опиратися, коли хтось інший спробував залатати її. Тепер уже неважливо, що ми із Джордін були розбиті після смерті Кайла. Неважливо й те, що між нами нічого не було, допоки не народився Олівер. Як неважливо й те, що із Джордін я ніколи не відчуватиму того, що відчував із Феллон. Хоча Олівер компенсує все, чого бракує нашим стосункам.

Єдине, що наразі має значення, — Феллон. Для неї це стало несподіваним поворотом у нашій історії. Ніхто з нас цього не очікував. Не очікував і не хотів. Однак саме на Феллон значною мірою лежить відповідальність за те, що сталося. І я не повинен про це забувати. їй боляче зараз. А мені боліло тоді, коли вона вибрала Нью-Йорк, а не мене. І боліло не менше, ніж їй тепер.

Глянувши на Олівера, бачу, що він притулився до мого плеча й заснув. Йому вже давно час поспати, тож я обережно перекладаю його на одну руку й притримую другою, умощуючи зручніше. Щоразу, коли дивлюся на нього, на душі стає тепліше. І емоції, які мене охоплюють, відрізняються від того, що я відчуваю до Феллон чи до Джордін. Я завжди маю про це пам’ятати. Це не стосується жодної з них. Ідеться лише про малюка, який спить у мене на руках. І я роблю те, що буде краще для нього. Він — єдине, що має значення. Я вже кілька місяців нагадую собі про це. Думав, це невеличке нагадування допоможе мені пережити розлуку з Феллон, та зараз уже не певен цього.

Феллон робить глибокий вдих, повільно видихає і розвертається до мене. Зустрівшись з нею очима, бачу, що її серце ущент розбите. Інстинктивно хочу спробувати все виправити, розповісти, як насправді почуваюся. Хочу сказати, що вперше поцілувався із Джордін, коли почувався купою мотлоху. Власне, я перетворився на купу мотлоху тієї миті, коли Феллон сіла в таксі й поїхала від мене.

— Ти кохаєш її? — видавлює вона із себе й одразу ж закриває рота рукою. Вона вся тремтить і, очевидно, шкодує, що запитала про це. — Будь ласка, нічого не відповідай.

Вона підходить ближче й опускає погляд.

— Я хочу піти, — каже вона й проходить повз мене.

Я задкую, доки не впираюся спиною у двері, не випускаючи її.

— Тільки не так. Будь ласка, не йди. Дай мені шанс усе пояснити.

Я не можу відпустити її, доки вона не зрозуміє всієї ситуації Ба більше, я сподіваюся, що вона зрештою пояснить, який ґедзь укусив її торік і чому тепер вона поводиться так, наче від моєї новини їй справді боляче.

— Що ти хочеш пояснити? — тихо питає вона. — Ти хочеш, аби я стояла тут і слухала, як ти не хотів закохуватись у дружину свого покійного брата? Хочеш, щоб я посперечалася з тобою, коли ти скажеш, що головне не те, чого ти хочеш, а те, як буде краще для твого племінника? Ти хочеш, аби я вибачилася за те, що збрехала тобі торік, коли сказала, що не хочу закохуватися в тебе?

Кожне її слово падає на мене важким тягарем і тягне мене на самісіньке дно. Вона збрехала мені?

— Я все розумію, Бене. Це я в усьому винна. Я поїхала від тебе торік, коли ти покохав мене.

Феллон хоче взятися за дверну ручку позаду мене, та я відступаю вбік, не підпускаючи її до ручки. А затим вільною рукою обіймаю її за шию й притискаю її обличчя до свого плеча. Припадаю вустами до її голови, хоч вона й пручається.

Феллон хапається за мою сорочку і я відчуваю, що вона знову плаче. Хочу обійняти (і міцніше, та заважає Олівер.

Хочу якось утішити її і разом з тим страшенно серджуся на неї. За те, як легковажно вона торік викинула моє серце, коли я сам поклав його їй до рук. І за те, що вона робить це знову, зараз, коли вже пізно.

Уже надто пізно.

Олівер починає крутитися, і доводиться відпустити Феллон, щоб він не прокинувся. Вона користується нагодою і проскакує повз мене. Я виходжу слідом за нею й бачу, як вона хапає свою сумочку зі стільця і прямує до дверей. Також підходжу до столика й забираю свою сумку з підгузками. Іжа, яку ми замовили, вистигає на столику, але зрозуміло, що їсти її вже ніхто не буде. Кидаю гроші на стіл і поспіхом виходжу надвір.

Феллон стоїть біля автівки і копирсається в сумочці. Я підходжу до неї саме тоді, коли вона дістає ключі. Вихоплюю ключі в неї з рук і відходжу до свого автомобіля, припаркованого неподалік.

— Бене! кричить вона. — Віддай мої ключі!

Відкривши свою автівку, заводжу двигун, опускаю вікна і саджаю Олівера в його дитяче крісло. Переконавшись, що він спить, повертаюсь до Феллон.

Ти не можеш поїхати, відчуваючи до мене ненависть, — кажу я й простягаю їй ключі. — Після всього, через що ми пройшли...

У мене немає до тебе ненависті, Бене, — відказує вона тремтливим голосом, а по щоках у неї течуть сльози. — Зрештою, це ж була частина нашої домовленості, так? — Вона сердито витирає очі й додає: — Жити своїм життям. Зустрічатися з іншими людьми. Закохуватися у дружин покійних братів. А наприкінці ми побачили б, що з цього вийде. Ну от, ми й дійшли до кінця. Трохи зарано, але це точно кінець.

Я дивлюся повз неї, не наважуючись глянути їй в очі.

— Феллон, у нас є ще два роки. Не обов'язково закінчувати все сьогодні.

Вона хитає головою.

— Я знаю, я обіцяла, але... не можу. Ні за що у світі я не погоджуся пережити це все ще раз, дідька лисого! Ти й гадки не маєш, як я почуваюся, — каже вона, притискаючи руки до грудей.

— Правду кажучи, Феллон, я чудово знаю, як ти почуваєшся.

Пильно дивлюся на неї. Хочу, щоб вона побачила, що я не вважаю, що в цій ситуації винен лише я. Якби торік вона не відвернулася від мене, чим просто знищила мене, мені не довелося б цілий рік на неї сердитися. І я б ніколи не почав стосунки ні з ким, а особливо із Джордін, щоб ризикувати тим, що в нас могло бути з Феллон. Але я думав, що вона не відчуває до мене й крихти того, що я відчуваю до неї.

Феллон і гадки не має, що торік розбила мені серце. І не знає, що Джордін підтримала мене, коли її не було поруч. А я підтримав Джордін, коли поруч з нею не було Кайла. Ми обоє втратили коханих. А потім нас об’єднав Олівер... Однак ми не планували цього. Я навіть не певен, що хотів цього. Але сталося те, що сталося. І тепер для Олівера я єдиний батько, якого він знає. То чому ж мені тепер здається, що все це неправильно? Чому ж я відчуваю, що ще більше споганив своє життя?

Феллон відштовхує мене й намагається відчинити дверцята своєї автівки. Я почуваюся так, наче мені зацідили аперкотом у сонячне сплетіння.

Я задихаюся.

Не знаю, чому лише тепер я це помітив. Хапаю Феллон за руку і стискаю, мовчки благаючи зупинитися, перш ніж вона встигає відчинити дверцята. Вона зиркає на мене.

Якусь мить дивлюсь на її автомобіль, потім знову на неї.

— А чому ти сьогодні на автівці приїхала?

По її обличчю пробігає тінь збентеження. Вона хитає головою.

— Бо так ми домовилися. Сьогодні дев’яте листопада.

Я стискаю її руку сильніше.

— Правильно. Але зазвичай ти приїздила просто з аеропорту. То чому ж зараз ти на автівці, а не на таксі?

Вона піднімає на мене зацькований погляд, потім різко зітхає і втуплюється в землю.

— Я повернулася, — каже вона, знизуючи плечима. — Сюрприз.

Її слова обпікають мені груди. Я аж скрикую.

— Коли?

— Минулого місяця.

Я спираюся на її автомобіль і затуляю обличчя руками, намагаючись зібрати себе докупи. Коли їхав сюди, сподівався, що розберуся, що відбувається. Сподівався, що, зустрівшись із Феллон, зупиню нарешті війну, яка розриває мене через стосунки з Джордін.

І я таки розібрався. Щойно зайшов до ресторану і побачив її, мене охопили давні відчуття. Відчуття, яких не було з жодною іншою дівчиною. Відчуття, які безмежно лякали мене.

Ні до кого, окрім Феллон, я не відчував нічого подібного. І все одно не певен, чи цього достатньо, щоб змінити ситуацію. Тому що Феллон мала слушність, коли сказала, що головне не те, чого хочу я. Головне те, що буде краще для

Олівера. А тепер, коли я стою перед єдиною дівчиною, яка змушує мене так почуватися, це твердження звучить якось зовсім нелогічно.

Олівер спить у моїй автівці, тож руки в мене вільні. Не вагаючись ні секунди, я обіймаю Феллон і міцно притискаю до себе. Відчайдушно обіймаю, бо мені вкрай потрібно відчути її. Заплющивши очі, намагаюся дібрати слова, які можуть усе виправити, але в голову лізе тільки таке, чого не варто проказувати вголос.

— Як таке могло статися? Як ми опинилися в такій ситуації?

І щойно ці слова злітають з моїх вуст, як я розумію, що дуже несправедливий до Джордін.

Але й Джордін не вельми справедлива до мене, адже вона ніколи не покохає мене так, як кохала Кайла. І сама вона мусить розуміти, що я ніколи не відчуватиму до неї того, що відчуваю до Феллон.