Колин Гувер – 9 листопада (страница 34)

— Ніякими написаними словами не передаси красу цього моменту.

У перервах між стогонами я всміхаюся.

— А як же тоді ти про це писатимеш?

Він ніжно цілує мене в кутик рота.

— Мабуть, цю частину мені доведеться зробити менш виразною...

* * *

Не певна, що після сексу має здаватися, наче ти щойно віддала частку себе людині, яка входила в тебе, але саме так я й почуваюся. Таке враження, що тієї миті, коли ми з'єднали наші тіла, крихітні часточки наших душ так розхвилювалися від бурхливих емоцій, що аж збентежились, і шматочок його душі полетів до мене, а шматочок моєї — до нього. І наразі це найсильніша емоційна мить, яку мені доводилося пережити з іншою людиною.

Я відчуваю, як тепло піднімається вгору моїм обличчям, наче я зараз заплачу, але стримую сльози. Чудово розумію, що після такого не зможу просто взяти і сказати йому «па-па». Це розірве мене на шматки. Буде навіть гірше, ніж торік. Тепер я не зможу прожити жодного дня, якщо в цьому дні не буде Бена. Після того, що наразі сталося, це просто нереально.

Він лагідно обіймає мене. Хоч минуло вже декілька хвилин — він навіть устиг сходити в душ і повернутися в ліжко — Бен і досі дихає так важко, наче вийшов із мене секунду тому. Думаю, мені подобається ця частина статевого акту. Підсумок. Спокій. Відчуття близькості. Хоча сам фізичний контакт уже закінчився.

Він торкається губами мого плеча — того, яке зі шрамом — і дарує найніжніший у світі поцілунок. Цей поцілунок такий витончений і довершений, що здається мені чимось значно більшим за поцілунок. Він радше схожий на обіцянку, і я б зараз віддала все на світі за те, щоб прочитати його думки.

— Феллон, — шепоче він, підсуваючи мене ближче до себе. — Хочу дещо сказати тобі з приводу тих любовних романів, які ти примусила мене прочитати.

— Я примусила тебе прочитати лише п’ять. А решта — то була вже твоя власна ініціатива.

Він повільно проводить носом уздовж мого підборіддя, доки його губи не опиняються біля мого вуха.

— Так от, — продовжує він, — я думав про деякі речі, які хлопець може сказати дівчині, коли вони наодинці. Ну, ті, які ми з тобою пообіцяли не говорити одне одному. Типу, що я ніколи не скажу тобі, що я оволодів тобою. Я знаю, ми сміялися з цього, але... йохана бамбетля! — Бен схиляється наді мною і дивиться на мене так пильно, що я ледве витримую його погляд. — Ніколи досі мені так сильно не хотілося щось сказати, як цю фразу, коли був у тобі. Довелося докласти титанічних зусиль, аби стриматися.

Ніколи не думала, що звичайні слова можуть довести мене до сліз.

— Якби ти сказав мені щось таке... я не просила б тебе припинити.

Бен ковзає губами по моїй щоці, доки не дістається до вуст.

— Я не скажу тобі нічого такого, доки ти справді не станеш моєю.

Він обіймає мене обома руками, пригортає до себе і мовчки про щось благає. Я відчуваю це. Я відчуваю його відчай.

— Феллон, — каже він, і слова застрягають у нього в горлі. — Я не хочу прощатися з тобою, коли ми прокинемося вранці.

Від цих слів у моєму серці утворюється величезна діра.

— Тепер у тебе буде мій номер телефону. І ти зможеш телефонувати мені.

— Щодня? — з надією питає він.

— Я дуже сердитимуся, якщо ти не телефонуватимеш щодня.

— А двічі на день можна?

Я сміюся.

— А можна ми бачитимемося щодня?

Я заперечмо хитаю головою, тому що це справді неможливо.

— Це буде трохи задорого, — кажу йому.

— Ні, якщо ми житимемо в одному місті.

Я миттю перестаю всміхатися. Але не тому, що мені не подобається те, що я щойно почула, а тому, що це зовсім не схоже на безневинний коментар. Людина не говоритиме, що готова переїхати на інший кінець країни, якщо вона справді не має наміру це зробити.

Я намагаюся проковтнути клубок, який підступив до горла.

— Я не зрозуміла, ти про що, Бене?

Він перекочується на свою половину і підпирає голову рукою.

— Я думаю продати будинок, якщо Ієн не заперечуватиме. Мама Джордін каже, що та повернеться до неї, у рідний дім. Кайл помер. Ієн буває тут украй рідко. А єдина людина, з якою я хочу бути поряд, живе в Нью-Йорку. То мені цікаво, що вона думає з приводу того, що я переїду ближче до неї.

Повірити не можу, що ми наразі це обговорюємо. Як я знаю, такі речі не варто говорити в поспіху, а тим паче після сексу, коли в головах наморочиться. І разом з тим розумію, що понад усе на світі хочу бачити його щодня. Хочу, аби він став частиною мого життя.

Тільки є одна невеличка деталь.

— А як же книжка? — питаю його. — Ми ж мали зустрітися ще тричі. Ти що, не хочеш закінчувати її?

Якусь коротку мить він обмірковує моє запитання, а потім повільно хитає головою.

— Ні, — каже він просто і щиро. — Якщо це означає, що через неї ми не зможемо бути разом, то нащо вона мені здалася, та книжка?

Я уважно дивлюся йому в очі й бачу, що він не жартує.

Бен каже це абсолютно серйозно. Він справді хоче переїхати до Нью-Йорка. Я теж до безтями цього хочу.

— Тоді тобі треба буде купити теплу куртку.

Його обличчя осяває несмілива усмішка. Він гладить мене рукою по щоці, проводить великим пальцем по вустах і каже:

— І жили вони довго й щасливо.

* * *

Учора ввечері, коли Бен відчинив мені двері і я побачила його вперше за рік, помітила, що кожна його клітинка просякнута болем. Наче після братової смерті він постарів на п’ять років.

Але зараз він точнісінько такий самий, як того дня, коли ми вперше зустрілися. Скуйовджений і неохайний. Дуже милий. Прекрасний. І нарешті спокійний.

Я легенько цілую його в щоку й тихо встаю з ліжка, щоб не розбудити. Одягнувшись, вислизаю з кімнати і йду на перший поверх, щоб подивитися, може, там треба щось прибрати. А тоді планую знову піднятися до Бена й розбудити його, щоб попрощатися.

Зараз майже четверта ранку. Звісно, я не думала, що когось там застану о такій порі. Але Джордін сидить за барною стійкою.

Щойно заходжу на кухню, вона відразу дивиться на мене. Очі червоні, набряклі, але вона не плаче. Перед нею лежить велика коробка з піцою, і вона бере звідти величезний шматок пепероні.

Почуваюся ніяково, бо якось невчасно приперлася сюди. Бен говорив, що останні кілька днів Джордін хотіла лише одного — щоб їй дали спокій. Тож майнула думка, що краще

зараз повернутися до Бенової кімнати, аби не мозолити їй очі. Певно, вона помічає мої вагання, тому що мовчки підсовує коробку до мене.

— Ти голодна? — питає вона.

Відверто кажучи, є трохи. Тож умощуюся біля неї і беру шматок піци. Ми сидимо мовчки, поки вона не доїдає другий кусень. Потім устає і кладе коробку з піцою в холодильник. А коли повертається, дає мені банку содової.

— То це ти та дівчина, про яку Бен пише книжку?

Моя рука із содовою завмирає в повітрі. Почуваюся приголомшеною, що вона знає про неї. Учора за вечерею, здавалося, ніхто нічого не знав про його книжку. Я знову киваю і відпиваю содової.

Джордін видавлює із себе усмішку і дивиться на свої руки, складені на столі.

— Бен — чудовий письменник, — каже вона. — Думаю, книжка принесе йому успіх. Цікава ідея.

Я прокашлююся, сподіваючись, що вона не почує, як я шокована почутим.

— А ти вже щось читала з неї?

— Невеликі шматки й уривки, — відказує вона, усміхаючись. — Бен сім разів подумає, перш ніж дасть мені щось почитати. Але за фахом я мовознавець, тож іноді він радиться зі мною.

Я роблю ще один ковток. Просто аби чимось зайняти рота й нічого більше не питати. А розпитати хочеться ой як багато. Але стримуюся, бо не хочу, аби вона знала, що я не прочитала з Бенової книжки жодного слова.

— Кайл так радів за нього, коли він підписав угоду з агентом.

Коли вона згадує про Кайла, її очі затуманюються слізьми.