Колин Гувер – 9 листопада (страница 21)

Його обличчя розпливається в усмішці й він киває.

Я розчаровано падаю на подушку.

— Зітхає.

— Ти щойно сказала: «Зітхає»? Ти сказала це вголос? Замість того, щоб реально зітхнути?

— Закочує очі.

Він сміється і підсовується ближче до мене. Я дивлюся на нього знизу вгору, він дивиться на мене згори вниз. З кожною секундою відчуваю, що він дивиться на мене так, наче зараз накриє своїми губами мої.

Він проводить рукою по моїй щоці, я мимоволі хапаю ротом повітря.

— Я так скучив за тобою, — шепоче він. — Ти навіть уявити собі не можеш. І скажу тобі чесно, хоч і не збирався цього робити: я спробував побути альфа-самцем, протримався цілих дві секунди, на довше мене не вистачило. То ж альфа-Бена ти сьогодні не побачиш. Вибач.

Bay. Він що...

Здається, так.

— Бене, — кажу я, примружившись. — Ти що... хочеш вкнижпарити мене?

— Вкнижпарити? — перепитує він, вигинаючи брову.

— Так. Це коли такий хлопець-красень, як ти, забиває дівчині баки книжковими фразами. Це те саме, що секстинг, тільки вголос, і замість якихось еротичних знімків — фрази з книжок. Або замість еротичних повідомлень. Гаразд, це не зовсім секстинг, просто в мене виникли такі асоціації.

Від сміху він падає на спину.

Я підсуваюся до нього, кладу руку йому на груди й нахиляюся над ним.

— Не зупиняйся, — кажу йому звабливим голосом. Розкажи мені більше, Бене. Ги читав електронні книжки чи?.. -Повільно проводжу пальцем по його грудях і додаю: — ...чи у твердій палітурці?

Він кладе руки під голову і хитро всміхається.

— О, так, я все читав виключно у твердій палітурці. І не знаю, чи ти готова до цього, та тепер у мене є власний список ЛДП. Тобі варто на нього глянути, Феллон. Він довжелезний.

У мене виривається стогін, і я не впевнена, що він був удаваний.

— А ще я тепер знаю, що таке «поцілунок, як у книжках», — каже він. — Тож будь готова. — Бен підіймається, спирається на лікоть і чомусь перестає усміхатися. — А тепер серйозно. Так, я провтикав з тим, що жінок приваблюють альфа-самці. І не впорався з такою роллю. За це отримую штрафні бали. Бо я зовсім не такий, як хлопці, про яких ти читала.

Так. Ти кращий за них.

— Я ніколи не зможу їздити на мотоциклі або вдарити людину просто заради розваги. Я стільки фантазував про те, як ми з тобою цьогоріч займемося сексом, але не думаю, що коли-небудь цілком серйозно наважуся сказати тобі: «Я оволодів тобою!» А ще я завжди хотів собі якесь тату. Щоправда, якесь невеличке, бо хрін я стерплю біль. А загалом книжки дуже цікаві, хоча часом я почувався якимсь неповноцінним.

Він що, серйозно це каже?

— Бене, насамперед, у книжках, які я читаю, не всі хлопці такі.

Він схиляє голову набік.

Але ж тобі напевне подобаються погані хлопці, якщо ти любиш про них читати.

—Ні, це зовсім не так, — кажу йому. — Мені подобаються такі книжки, бо в них описане життя відмінне під мого. У них абсолютно інші ситуації, в які я, дякувати богам, ніколи не потраплю. Це просто моє хобі. І хоч як мені подоба лося б читати про хлопця, який каже дівчині, що вона вся мокренька... Якщо хто-небудь скаже мені таке під час сексу, не думаю, що відчую вражаюче збудження. Радше перелякаюся й подумаю, що випадково впісялася.

Бен сміється.

— І якщо ми з тобою займатимемося сексом, і ти скажеш, що оволодів мною, я негайно виповзу з-під тебе, швиденько одягнуся, вискочу з дому й побіжу блювати на квіточки у твоєму квітнику. Те, що мені подобається читати про таких хлопців, зовсім не означає, що в реальному житті мені потрібен такий хлопець.

— Можна, ти залишишся зі мною назавжди? — усміхається Бен.

Шкода тільки, що він каже це жартома.

— Наступні п'ять годин я вся твоя.

Він штовхає мене і кладе на спину.

— Розкажи мені про цього хлопчика, з яким ти цілувалася. — Він промовляє слово «хлопчик» так, ніби хоче його принизити. І мені це подобається. Ревнивий Бен дуже милий. — Я повинен знати всі подробиці того поцілунку. Щоб прописати додаткову сюжетну лінію у своєму романі.

— Додаткову сюжетну лінію? — перепитую я. — Тобто це означає, що основна сюжетна лінія вже є?

— То де ти з ним познайомилася? — допитується він, ігноруючи моє запитання.

— На прослуховуванні.

— Ти ходила з ним на побачення?

— Лише двічі.

— А чому лише двічі? Що сталося?

Мені знову хочеться голосно сказати: «Зітхає». І, відверто кажучи, не дуже хочеться розповідати про це.

— У нас нічого не вийшло. Нам обов’язково про це говорити?

— Так. Це частина нашої угоди.

Я стогну.

— Ну гаразд. Його звали Коді. Йому двадцять один рік. Ми познайомилися на одному прослуховуванні й розговорилися. Потім він попросив у мене номер телефону. Я дала.

— Ти дала йому свій телефон? — питає Бен, ображено кліпаючи очима. — А чому ж тоді мені не дала?!

— Тому що ти мені справді подобаєшся. Словом, якось одного вихідного дня ми з ним зустрілися й декілька разів поцілувалися. Він такий милий. І смішний.

— Смішніший за мене? — кривиться Бен.

— Бене, такого почуття гумору, як у тебе, ні в кого немає. І не перебивай мене. Отже, я погодилася піти з ним на ще одне побачення. Ми прийшли до нього додому, сіли дивитися кіно, почали обійматись і... я просто... не змогла.

— Як це «не змогла»? Тобто «не змогла»? Саме з ним не змогла, чи що?

Не знаю, що здається мені більш дивним: розмовляти з Беном про обійми й поцілунки з іншим хлопцем, чи те, що мені доволі легко говорити з Беном про ці обійми й поцілунки.

Ну принаймні так було до цієї миті. А тепер мені просто хочеться стулити писка й мовчати.

— Нічого в мене не вийшло... Це було... — Я заплющую очі, бо не хочу розповідати йому про справжню причину, чому в мене нічого не вийшло. Але ж це Бен. А з ним легко говорити. — Все було інакше. Він змусив мене почуватися... я не знаю... неповноцінною.

Я бачу, як Бен натужно ковтає клубок, що підступив до горла.

— Поясни, — каже він хриплим голосом.

Мені подобається, що він здається трохи засмученим, наче йому неприємно чути, що я цілувалася з кимось іншим.

А особливо подобається, що він так піклується про мене і аж наче захищає.

Гадаю, в Бена значно більше від альфа-самця, ніж він думає. Важко зітхаю, готуючись чесно розповісти те, чим узагалі не хочеться ні з ким ділитися. Але, з іншого боку, мені чомусь хочеться розповісти.

— Торік, коли ти доторкався до мене, я почувалася... красунею. Наче й немає ніяких шрамів. Або... навіть не так. Я неправильно сказала. Ти зробив усе, щоб я повірила, що шрами прикрашають мене. Досі зі мною такого не було. І навіть не думала, що таке можливо. Тому, коли я була з Коді, я помічала абсолютно все. Як він торкався тільки правої частини мого обличчя. Як він цілував мене в шию тільки праворуч. Як він наполіг, аби ми вимкнули світло, коли почали обійматися.

У Бена перекошується обличчя, наче від болю. І я впевнена, що цього разу йому насправді боліло.

— Продовжуй, — видавлює він.

— У якийсь момент він спробував зняти з мене ліфчик, але я не дозволила, бо не хотіла, щоб він бачив, що там. Він поводився дуже чемно, і коли я зупинила його, не наполягав.

Відверто кажучи, це мене навіть трішки занепокоїло. Хотілося, щоб він якось утішив мене і показав, що справді хоче мене. Натомість мені здалося, що він аж зрадів, коли я попросила припинити.

Бен перекочується на спину і тре обличчя руками. За якусь мить він перевертається назад і дивиться на мене.

— Дуже тебе прошу, ніколи більше не спілкуйся з тим сраним мудаком. — Від цих слів мене огортає хвиля тепла. Він проводить великим пальцем по моєму підборіддю й щиро запитує: — Ти не хотіла, щоб він побачив що? — Побачивши мій спантеличений вигляд, уточнює: — Ти сказала: «Я не хотіла, щоб він бачив, що там». Але ж на той момент ти вже зняла сорочку, і він уже бачив твої шрами. То що ти маєш на увазі?