Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 95)

Гейл Орр допомагав їй, підтримуючи за руку.

— Кра, дракони їдять новонароджених дітей, ти ж знаєш.

— Дракони їдять все, що зможуть впіймати, — заперечила Пенда.

Адан підбіг до них і розвернувся, піднявши меч, готовий відігнати будь-що, що могло загрожувати його жінці, хай то дракон чи Лютий.

— До дерев! Там ми зможемо сховатися.

Коли вони опинилися в гущавині лісу за табором, Пенда привалилася спиною до товстого дуба. Вона сповзла вниз і обхопила руками живіт.

— Наша дитина вибрала дуже незручний час, щоб з’явитися на світ, Старфолле. — Вона сіпнулася, а потім усміхнулась. — Але ти встиг якраз вчасно.

Ксар спурхнув угору і сів на гілку прямо над її головою. Адан погладив її темне волосся.

Посеред табору двоє вартових Стяга, все ще верхи на конях, випустили в дракона ще кілька стріл з наконечниками з димчастого скла. Піщані Люті кружляли на ауґах навколо Ельціора та Сінана, і їх, здавалося, розважали зусилля вартових.

Дракон роздер великий намет, що належав старій Шеллі дін Орр, але всередині нікого не було. Опинившись неподалік, юний Гом, приголомшений і переляканий, пірнув у низький намет для припасів, але дракон зірвав тканину, не даючи хлопцю сховатися. Гом рвонув від нього в пошуках прихистку, чудовисько кинулося за ним, і хлопець різко присів, намагаючись сховатися під ковдрою, що валялася на землі.

Йому на допомогу вже скакав Сінан.

— Залиш мого брата в спокої! — Він випустив стрілу, яка глибоко встромилася в палаюче око. Дракон відскочив назад, змахнувши величезними кігтями, але Сінан встиг ухилитися.

Оскаженівши ще більше, звір став нападати на все, що рухалося, а в першу чергу — на своїх супротивників-Лютих, так ніби докучливі людці просто не були варті його уваги. Коли дракон пронісся повз одного з Лютих, той підняв спис, однак потвора помахом хвоста розчавила і ауґа, і піщаного Лютого. Кво верхи на своєму ауґові вступив у бій. Половина його військового загону вже загинула.

Привалившись спиною до великого дуба, Пенда застогнала і схопилася за коліна. Адан хотів бігти в табір, щоб допомогти капітану Ельціору та утаукам, навіть воїнам піщаних Лютих, але Пенда схопила його за руку. Він опустився біля неї навколішки.

— Я тут. Я тут!

Магиня-Люта підкралася до одноокого дракона, розставивши руки в сторони. Вона прикликала пил та вогонь і спрямувала їх у роззявлену пащу істоти, від чого дракон, зашипівши, почав задихатися. Магиня знову вдарила різким вихором, який влучив у ліве крило істоти. Дві тонкі кістки тріснули, і, коли дракон спробував піднятися в повітря, частина його крила зламалася. Чудовисько знову впало на землю, гримнувшись на магиню і воїна піщаних Лютих, що опинився поруч, і розчавивши їх обох.

Поранений дракон бився всім тілом, намагаючись стати на лапи. Кво спрямував свого ауґа до нього, щось вигукуючи, але тепер його голос звучав не так відчайдушно і зухвало.

Дракон, крутнувшись, збив Кво з ауґи. Той вдарився об землю, почувся різкий хрускіт зламаних кісток. Двоє воїнів-Лютих кинулися захищати його, але дракон роздер і їх. Залишивши тіла на землі, потвора знову піднялася в повітря над табором, б’ючи величезними крилами, хоча летіла нерівно й невпевнено, з одним засліпленим оком та пошкодженим крилом. Незважаючи на це, вона явно збиралася знову атакувати табір.

Раптом у темному небі стали з’являтися, пронизливо лементуючи, незліченні дрібні фігурки. Сотні диких ска разом з домашніми улюбленцями утауків збуджено заметушилися навколо дракона, переслідуючи його, поки він піднімався все вище й вище.

Під покровом дуба Ксар замахав крилами, ніби хотів долучитися до своїх товаришів-ска, але Пенда тримала його.

— Залишайся! Ти мусиш залишитися зі мною. — Зелений ска, видавши придушений звук, глянув на неї своїми гранчастими очима так, наче вона зрадила його, але жінка все одно не відпускала птаха.

Незліченні птахи-рептилії в небі були схожі на горобців, що діймають велику ворону, проганяючи її. Їхній галас був таким оглушливим, що перекривав навіть шум у таборі.

— Дракон летить геть! — вигукнув Адан.

Ксар не полишав спроб вирватися, але Пенда міцно тримала його, відчайдушно намагаючись не втратити свого улюбленця.

Поранений дракон, похитуючись, летів у ніч, а ска, без перестанку дзьобаючи його і нападаючи, клубочилися навколо. Незабаром усі вони стали лише силуетами на тлі зоряного світла. Адан дивився в небо, і йому здавалося, ніби ска кружляють все ближче й ближче до дракона, майже зливаючись з ним, як бджоли, що утворюють рій, аж поки величезна рептилія не поглинула їх, проте він не був впевнений, що справді побачив це у темряві та ще й на такій відстані.

Нарешті дракон, віддаляючись від табору утауків, зник удалині.

Адан встиг лише на мить відчути полегшення, як раптом Пенда пронизливо закричала від болю, і він зрозумів, що настав час народитися дитині.

92

Божок гавані захищав набережну, кораблі та моряків, рибні ринки, причали та все, що стосувалося гавані. Колись, піднімаючись по санах священства, Кловус служив з божком гавані, до того ж він узяв цього божка із собою, коли відправився у плавання, щоб знищити рибальське містечко Міррабай.

Тепер, коли ур-жрець Ксіон прикликав божка гавані, Кловус відчув спалах надії. Може, інша сутність виявиться достатньо сильною, щоб зупинити дикий хаос, влаштований серепольським божком.

А може, й ні.

У гавані наростав безлад. Моряки та солдати не могли врятуватися з військових кораблів, пришвартованих до причалів, хіба що стрибнути за борт. Коли серепольський божок направився до ринків та сараїв з човнами, розташованих уздовж берега, всі, хто був на набережній, кинулися врозтіч. Знайшовши ще трьох варварів, які намагалися втекти, він схопив їх довгим водянистим щупальцем і, розтрощивши, кинув їхні переламані тіла у вируючий вихор сили божка гавані, що піднімався йому назустріч.

Два божества, роз’ятрюючись, здіймалися все вище. Посилений щойно принесеними йому жертвами, божок храму Маґніфіка височів над своїм суперником. Ур-жрець Ксіон стояв поруч, навколо нього носилися уламки, а сам він здавався просто крихітною фігуркою. Божки застигли один проти одного, а навколо них завивав ураганний вітер і спалахували блискавки.

Ксіон спробував спрямувати своє божество на приборкання оскаженілого божка. Кловус біг до ур-жерця, протягуючи вперед руки, намагаючись вгамувати свого власного божка. Дві сили з гуркотом, схожим на удар грому, врізалися одна в одну, і ударна хвиля від їх зіткнення покотилася навсібіч.

Верховний жрець відчайдушно намагався вхопити божка своїми думками.

— Повертайся, бодай тобі!

Але божок його не слухав.

Вибравшись із шинку, моряки з екіпажу «Ґліссанда» кинулися вулицями до причалів якраз тоді, коли божки, зіткнувшись, рознесли вщент частину портових споруд.

Більшість людей розбіглися, хоча деякі, присівши в дверях або скупчившись біля високих вікон, спостерігали здалеку за грандіозною битвою. Проте ніхто не спробував зупинити утауків, які втекли з-під варти. На палуби готових до відплиття військових кораблів, пришвартованих уздовж довгих причалів, висипали моряки і, прикриваючи очі від сонця, вдивлялися в побоїще на набережній. Будь-якої миті божки у вирі бою могли гримнутися у воду, перекинувши чимало кораблів, що стояли в гавані.

— Хутчіш! — прошипів Мак Дур, і утауки помчали до дальнього пірсу, де був пришвартований «Ґліссанд». З бортів сусідніх суден моряки щось кричали їм услід, але то були швидше застереження, ніж прокляття. Мак Дур не звертав на них уваги. Його команда вже заскакувала на борт корабля, і моряки, що добігли першими, кинулися натягувати канати, поки їхні товариші видиралися на палубу.

Відв’язавши канати від причалів, моряки відштовхнули «Ґліссанд» жердинами, і, коли він трохи віддалився від берега, шестеро чоловіків взялися за довгі маневрові весла і почали відводити граціозний корабель від пристані у бік відкритого моря. Двоє моряків видерлися на щоглу і розпустили вітрила.

— Треба швидше ловити вітер, капітане!

Тим часом на березі два божки рвали один одного, навколо клубочився дим, вирував вітер, спалахували блискавки. Мак Дур застиг, з трепетом дивлячись на них, а потім повернувся до нагальних справ. Це був їхній єдиний шанс.

Зіткнувшись, немов дві чорні хмари, божки роздирали один одного, борючись за панування. З них виривалися потужні електричні розряди й спалахи первісного полум’я, і кожен удар пронизував Кловуса так, ніби влучав у його власне тіло. Він відчував і божка гавані, і своє власне божество, і його самого наче розривало на частини.

Божки сунули вперед і назад, вибухаючи, пульсуючи. Зціпившись, вони врізалися в сарай з човнами, перекинувши і розтрощивши їх. Кловус зіщулився і пригнувся, коли в нього полетіли гострі друзки.

Ур-жрець Ксіон кричав і плакав, здіймаючи догори руки. Божок гавані продовжував битися, але серепольський божок був сильнішим. Навіть коли Кловус зробив чергову спробу підкорити своє божество, воно, ніби не помічаючи його зусиль, вирвало у свого супротивника одне зі щупальців, схожих на грозову хмару. І коли цей безтілесний шматок, відірваний від основного тіла, розвіявся, божок гавані зменшився.

Захищаючись, менший божок видовжився, і його осердя перетворилося на сотні волаючих, розгніваних облич із роззявленими ротами, що кидалися на божка Маґніфіки. Той відповів ще більш виразними образами, символами дикого гніву — вовками, ведмедями, драконами.