Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 94)

На темному просторому подвір’ї Тафіра побачила тіла, розпростерті на землі. Вона підбігла до них і, нахилившись, побачила, що вбиті солдати одягнені в кольори Нортерри, — то були вартові замку, які мали охороняти Рондо та його солдатів!

Вона схилилася над одним із чоловіків з раною у грудях і почула, як у нього з горла вирвалися з хрипом останні подихи. Випроставшись, вона закричала:

— Варто!

Двері стайні, розташованої на іншому краю подвір’я, були відчинені. Якісь чоловіки металися всередині, хапаючи збрую, сідлаючи коней. Коні тихо іржали. Поклавши руки на ефеси двох метальних кинджалів, Тафіра побігла до темних постатей.

— Варто!

Всередині замку почулися крики. Вартові скоро будуть тут, але вона сумнівалася, що вони встигнуть вчасно. Тафіра підбігла до стайні.

— Сюди! Вони намагаються втекти!

Капітан Рондо та його солдати показалися у воротах, тримаючи коней за уздечки і кидаючи на неї хижі погляди. Деякі з них накинули на себе темні плащі або ковдри, щоб приховати кольори Співдружності на своєму одязі.

Різко зупинившись перед ними, Тафіра спробувала діяти, спираючись на весь свій досвід королеви. Вона сумнівалася, що вони виконають її наказ, але, можливо, хтось із солдатів завагається.

— Ви порушуєте наказ короля. Зупиніться!

Двоє чоловіків торкнулися руків’їв своїх мечів.

— Колланан не мій король, — сказав Рондо, — і я не буду воювати проти власного народу.

— Ми і є ваш народ! — відрізала Тафіра. Вона зробила крок уперед, вкладаючи всю вагомість власної влади у свої слова. — Нортерра є частиною Співдружності, і я віддаю наказ королеви.

— Ви також не моя королева, — відповів Рондо. — Ви чужинка, і ваші накази значать ще менше, ніж накази Колланана. — Він пожадливо дивився на неї. — Взяти її в заручниці. Конаґ зможе використати її для того, щоб змусити Нортерру коритися.

Тафіра дістала обидва метальні ножі і приготувалася захищатися.

— Варто! — Вона чула брязкіт обладунків, швидкі кроки, але вартові ще лише вибігли із замку і були на іншому боці двору.

— Схопіть її. Зв’яжіть і закиньте на моє сідло, — сказав Рондо. — Сьогодні ми помчимо швидко.

Солдати Співдружності розійшлися, щоб оточити її. Колланан завищи казав Тафірі робити те, що необхідно, і бути готовою до нападу. Вона тренувалася — і була смертельно небезпечною.

Коли чоловіки наблизилися до неї, Тафіра метнула обидва ножі, один встромився по саме руків’я в горло першому з них, а другий пробив груди іншому. Вони впали на солому, що вкривала долівку в стайні, але це лише розлютило решту чоловіків. А ножів у неї більше не було.

Вони кинулися вперед. Тафіра спробувала втекти, знову закричала до своїх вартових, однак троє чоловіків схопили її. Вона металася, як дикий звір, виривалася, била їх кулаками. Вона дряпала нігтями обличчя Гідана, сподіваючись виколоти йому око, але залишила тільки червоні смуга на щоці. Тафіра заходилася криком, поки вони в’язали їй руки і ноги, а потім кинули, скручену мотуззям, перед сідлом Рондо.

Залишивши мертвих, двох у стайні і двох на подвір’ї, солдати стрімголов помчали із замку вулицями Феллстаффа.

Тафіра, вигнувшись, побачила, як жменька робітників замку та охоронців вибігли на шум, і саме в цю мить коні втікачів пронеслися повз них. Покл, із широко розплющеними очима та зблідлим обличчям, розгублено пролопотів, намагаючись покликати на допомогу.

— Королева! Вони забирають королеву!

Але більшість вартових замку вирушили з Коллананом рятувати лорда Балена. Лише кілька озброєних солдатів побігли за Тафірою, намагаючись зупинити викрадачів.

Рондо прогарчав біля самого вуха Тафіри:

— Конаґ Мандан точно знатиме, що робити з ішаранською полонянкою. Тафіра спробувала скотитися з сідла, але він вдарив її по голові так сильно, що в неї задзвеніло у вухах і потемніло в очах — і вона провалилася в забуття.

91

Король Адан міцно стискав віжки, а його гніда кобила риссю скакала вперед, знаходячи дорогу навіть уночі. Хоча весь їхній загін був уже виснажений, вони майже не спинялися на перепочинок, і Адан спав лише кілька годин за останні два дні після від’їзду із замку Баннрії. Гом похилився вперед, заснувши в сідлі, а от його брат Сінан не втрачав пильності, очоливши загін, поки капітан Ельціор їхав поруч із королем.

Ксар, що ширяв над їхніми головами, метнувся вперед, а потім кинувся назад, немов закликаючи їх поспішити. Із записки Пенди вони знали, що табір утауків був поблизу північного кордону Судерри, і Адан зрозумів, що вони мають бути вже близько. Його серце забилося швидше. Незабаром він буде з дружиною, і вони триматимуть у руках свою новонароджену дитину. Він сподівався, що встигне до пологів.

Раптом коні захропли, і він почув попереду крики, несподіваний шум битви, а потім моторошний рик. Адан стиснув коліна, підганяючи кобилу.

— Пендо!

Вже втомлена кобила опиралася, намагаючись триматися подалі від страхітливих звуків попереду.

Капітан Ельціор витягнув меч і пришпорив коня, наздогнавши Сінана, що їхав попереду.

— Нам варто було взяти із собою більше вартових, Володарю!

Пригнувшись у сідлі, Адан прошипів крізь стиснуті зуби.

— Зараз мені потрібна швидкість, а не кількість!

При світлі майже повного місяця вони піднялися на один з лісистих пагорбів над затишною долиною, з якого побачили вогнища та людей, які в паніці металися по табору.

І дракона.

Ксар заклацав і пронизливо закричав, пролетів повз Адана назад, а потім майнув уперед.

Гом скрикнув:

— Володарю, це чудовисько вб’є нас.

— Уперед! — вигукнув Адан. Він був радий, що міг розраховувати на захист вартових Стяга, проте він помчав би до табору, навіть якби був сам. Десь там була Пенда!

Темний дракон летів над табором, змахуючи величезними крилами. Адан бачив його кутастий силует, вигнуту шию, голову у формі стріли. Кобила в паніці намагалася вирватися і втекти геть, проте король розумів, що має спуститися вниз, до утауків, які боролися з чудовиськом. Минуле полювання на дракона в Печі показало йому, що мечі мало що можуть зробити проти такого страховища, як це, але цього разу їхня зброя завдяки королеві By була вкрита димчастим склом. Адан сподівався, що це зробить її більш смертоносною.

Коли дракон напав на табір, частина утауків розбіглася в пошуках укриття, а інші намагалися захистити своє майно і своїх одноплемінників. Вони хапали з багаття палаючі гілки і билися за допомогою цих саморобних смолоскипів. Утауки не були загартованими й безжальними воїнами, але були винахідливими та рішучими.

Дракон, спустившись, розірвав кілька наметів, і до нього кинулися двоє чоловіків у яскравому одязі, ляскаючи довгими батогами. Сплетені ремені шмагали та хльостали по шкурі рептилії. Один батіг, закрутившись, зачепив пазуристу лапу дракона, але звір рвонувся вгору і вирвав батіг, висмикнувши руку чоловіка з суглоба. Той упав і покотився, притискаючи пошкоджену руку, а потім кинувся у тінь дерев. Коли дракон розвернувся, щоб його схопити, його товариш ляснув своїм батогом, влучивши звірові по морді. Дракон заревів і вчепився в батіг, а утаук встиг пірнути під масивний віз.

Ельціор і Сінан натягнули свої тугі військові луки, які були потужнішими за мисливські луки утауків. А наконечники їхніх стріл були зроблені з димчастого скла.

Адан вирвався вперед, гукаючи:

— Пендо! Де ти? — Раптом його кобила злякано забила копитами, побачивши дракона і відчувши запах велетенської рептилії. Не в змозі втримати кобилу, Адан зіскочив із сідла, приземлившись на ноги. Він підняв меч.

— Пендо!

Ксар з клацанням і свистом підлетів до нього і повів його до Пенди.

З лісистих пагорбів ліворуч Адан почув грубе фиркання і гучні крики, не схожі на голоси утауків. Він обернувся, готовий зустріти ще одного ворога, і на свій подив побачив групу ауґів, які мчали до дракона, що кружляв навколо табору, щоб знову його атакувати.

Чудовисько роздратовано зашипіло, нагадуючи шипіння пари, що виривається з тріщин на схилах вулкана. Воїни-Люті — піщані Люті! — скакали до дракона, щоб вступити з ним в бій. Вони метнули в небо списи, які увіткнулися в броньовані груди дракона. Від болю звір закрутився в повітрі, махаючи крилами і ляскаючи колючим хвостом.

Тим часом Адан поспішав за Ксаром, відчайдушно намагаючись знайти свою дружину. Він не міг збагнути, чому тут опинилися Люті. Він бачив, як двоє воїнів із золотавою шкірою спрямували своїх ауґів до чудовиська, коли той врізався у фургон утауків, а тоді розвернувся до своїх нових супротивників. Дракон зірвав одного вершника з ауґи і з хрускотом його перекусив. Він виплюнув шматки плоті, відкинув ауґа вбік і пазуристою лапою згріб іншого воїна, перш ніж знову піднятися в повітря.

Інші піщані Люті не злякалися. Один з них видав відчайдушно хоробрий бойовий клич, і Адан впізнав Кво, брата королеви By.

Ксар кружляв перед обличчям Адана, час від часу налітаючи на нього. Гранчасті очі ска яскраво палали. Король Адан рушив за птахом-рептилією до розкиданих ковдр та подушок біля розваленого намету в кармазиново-чорних кольорах племені Орр. Він знову голосно покликав Пенду по імені.

— Мій Старфолле! — Її відповідь змусила його серце калатати швидше. Пенда та її батько тікали в бік дерев. Жінка, зігнувшись і шкутильгаючи, намагалася бігти. — У мене відійшли води... Перейми... Я не можу рухатися.