Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 89)

Кловус відчував нестримну силу енергії, що скопичилася в його храмі. І хоча сутність не розуміла конкретних деталей чи обставин, вона відчувала його емоції — і вона зробить те, що він бажає. А бажав Кловус лише одного: щоб божок очистив Сереполь від загарбників.

Натовпи вірян сходилися на площу Маґніфіка, хтось ішов сміливо, хтось — боязко. У багатьох людей очі були затьмарені страхом: вони боялися, що це зібрання може перетворитися на різанину, що гетррени, озброєні мечами та палицями, увірвуться в натовп і переб’ють їх усіх. Однак інші покладалися у своїй вірі на верховного жерця, а отже, і на божка. На площі вже зібралися сотні людей, і Кловус знав, що натовп ще зростатиме.

Верховному жерцю треба було діяти швидко, бо звістки про це зібрання неодмінно дійдуть до Маґди. Очільниця гетрренів не знала, що він задумав, але вона зовсім не дурна. Вона спробує його зупинити.

— Настав час ваших жертв! — заволав він до натовпу. — Нам потрібні ваші молитви, ваша сила і ваша кров. Принесіть жертви божку, захиснику Сереполя.

— Але ж Сереполь скоро впаде! — вигукнув хтось.

— Ні, якщо я зможу це зупинити. — Кловус боявся, що віряни перетворяться на розлючений натовп і підуть проти нього. — Гетррени збрехали нам! Вони обіцяли бути нашими союзниками проти безбожників, але натомість вони полюють на нас. — Він підняв у повітря кулак. — Це має припинитися!

Натовп вибухнув радісними криками. Численні ур-жерці та служки розійшлися вздовж фундаменту храму, займаючи свої місця біля вівтарів, аби приймати жертви. Порожні урни чекали крові, а жерці приготували ножі.

— Почуй нас, убережи нас! Божок повинен бути сильним, аби викорінити це зло серед нас.

Храм Маґніфіка завібрував і здригнувся. Камінці в стінах, розкришившись у пил, посипалися між великими блоками. Здавалося, що сутність всередині готова вибухнути. Кловус приклав руку до серця, зосередившись.

— Ще ні, ще ні!

Віра та гнів натовпу додали сили божку. Деякі люди, протискаючись уперед, різали собі руки, долоні, і кров стікала на землю, а не в жертовні урни. Шаленство, що охопило вірян, наповнювало божка ще більшою нестримною силою.

Кловус, відчуваючи запаморочення від такої зливи емоцій, стояв на кам’яних сходах. Люди напирали так несамовито, що верховний жрець злякався, що в цьому запалі його можуть розтоптати. Він піднявся на кілька сходинок вище.

Але саме цього Кловус і хотів.

Неподалік він помітив чотирьох робітників у простому одязі: непримітних сорочках і штанах. Один чоловік дивився на нього з розумінням, його погляд був незвично пильним.

— Заха, — тихим голосом промовив Кловус.

Один з непоказних чоловіків кивнув.

— Ми четверо захистимо вас, якщо натовп стане небезпечним.

— Небезпечні гетррени, — пробурмотів Кловус, почуваючись більш впевнено, коли поруч опинилися його найкращі асасини.

Усередині храму божок розростався стрімко, наче лісова пожежа, що досягла сухого бурелому. Кловусу невдовзі доведеться випустити сутність. Але ще не час...

Стоячи на підвищенні, жрець обвів поглядом натовп. Людей ставало все більше, і їхні крики відлунювали хвилями непохитної віри.

— Почуй нас, убережи нас! Почуй нас, убережи нас!

Раптом на краю площі зчинилася паніка, і крики перейшли у зойки. Верховний жрець побачив тридцять чи сорок гетрренів, що мчали на конях. Вони затоптали кількох вірян, які не встигли відскочити з дороги, і їхні понівечені тіла валялися на землі, а варвари продовжували пробиватися крізь натовп. Кілька ішаранців спробували зупинити їх, але дикі коні варварів били їх копитами. Гетррени витягли зброю і накинулися на людей.

Кловус відчув сильний спалах тривоги й жагу помсти і вже не міг стримувати свій гнів. А далі всі ці почуття були посилені й збільшені божком, який увібрав в себе емоції, що охопили натовп, і став їхнім відлунням.

Жрець стиснув свій ланцюжок на шиї, заплющив очі і спрямував думки до божества, що клубочилося, мов грозова хмара, у глибині храму. Ця істота теж була серцем Сереполя, душею цих людей, і вона мала вийти назовні й битися за них. Кловус, зосередивши свої думки, пробурмотів заклинання, випускаючи розгніване божество з його світу, з-за дверей заклинання, з-за димчастого скла.

І в цю ж мить — крізь риштування та цеглу на незавершеному третьому ярусі піраміди — назовні прорвалася буря. Божок з ревінням здійнявся вгору у вирі диму й пилу, нестримного гніву й страху. Це був живий ураган з пазурів і блискавок, щупальців, схожих на гадюк, і кулаків, подібних могутнім таранам. Сутність розкидала величезні кам’яні блоки, вириваючись на волю.

Ударна хвиля скинула Кловуса з підвищення, на якому він стояв, але Заха встиг його підхопити. Немов лавина, що з гуркотом несеться гірським схилом, серепольський божок виринув з храму і понісся крізь натовп.

Люди кричали і вили, одні — охоплені трепетом, інші — болем, адже божок змітав усе, що опинялося в нього на шляху. Кловус відчував, як божок розростається і в повітрі, і ніби всередині самого жерця.

Вершники-гетррени здійняли кулаки вгору, і Кловус побачив, як на їхніх обличчях з’явився жах.

Божок, простягнувши димні щупальця, висмикував варварів із сідел, піднімав їх у повітря, бив один об одного зі страшною силою і відкидав понівечені тіла. Він топтав диких коней і знову й знову жбурляв гетрренів високо в повітря. Деяких з них він розбив об стіни будинків.

Віряни, охоплені жахом, розбігалися з храмової площі, але багато хто з них заціпенів на місці, вражений виглядом істоти, яку вони допомогли викликати.

Знаючи, що йому було наказано Кловусом, божок швидко впорався з першими рядами гетрренів. Кловус викликав сутність, щоб очистити Сереполь від варварів, але це була істота, створена з насильства і нестримного руйнування. Вона не була здатна діяти вміло й майстерно і не розрізняла дрібних відмінностей.

Божок ринув від Маґніфіки далі, врізався в будівлі навколо храмової площі і зрівняв їх з землею, руйнуючи стіни і розтрощуючи дахи, щоб знайти і знищити гетрренів.

Він котився вперед, спалахуючи блискавками, вивергаючи клуби диму й пари. Кловус потягнувся до божка через свій внутрішній зв’язок, намагаючись відкликати його назад. Однак божок занадто довго виношував свою силу, і тепер він бушував, мов дитина в гарячковій істериці. Зовсім некерований.

87

У замку Феллстаффа король Колланан зустрівся зі своїми військовими радниками. До того, як повернулися Люті, Нортерра століттями жила в мирі, і тепер, після того як цілі покоління прожили в спокої, кожен намагався пригадати тонкощі військової справи. Невелика група ветеранів війни в Ішарі три десятиліття тому оселилася тут, і тепер вони запропонували свої знання та досвід.

Перший удар Колла на озері Бакал згуртував його воїнів, другий — їх загартував, але смерть лорда Серуса, якого всі любили, і такої великої кількості бійців показали їм, чого очікувати від майбутніх битв. Завдяки новому призову в армії Феллстаффа стало на понад тисячу солдатів більше, але після того, як вони на власні очі побачили Лютих — і піщаних, і крижаних, — король припускав, що навчитися битися доведеться буквально кожному.

Великий бойовий молот Колланана тепер лежав перед ним на столі в залі ради, завжди під рукою. Королева Тафіра сиділа поруч, і він простягнув руку, щоб взяти за руку дружину, а не хапатися за бойовий молот. Ласіс стояв позаду нього, завжди насторожі.

Але зараз Рондо по-справжньому розлютив короля. Капітан стояв у залі ради свіжовиголений, в однострої кольорів Співдружності, підлатаному і випраному, у начищених шкіряних обладунках, з мечем у піхвах при боці. Він виглядав так, ніби збирався взяти участь у військовому параді. Натомість він висловлював непокору королю.

— Я відмовляюся, королю Колланане. Багато тижнів тому конаґ Конндур наказав нам супроводжувати вас додому до Феллстаффа, і ми з моїм загоном це зробили. Ми залишилися тут набагато довше, ніж це було потрібно, і навіть взяли участь у вашій авантюрі на озері Бакал. Тепер ми повинні постати перед своїм конаґом. Ми потрібні Співдружності.

Колл намагався зберігати терпіння.

— Ви потрібні мені тут. Ви самі бачили, наскільки могутні крижані Люті, і тому я запросив підкріплення у Конвери.

Кров вдарила Рондо в обличчя.

— Ішаранці теж принесли біль і руйнування. Ви можете кинути виклик законному правителю трьох королівств, але мої люди і я не будемо брати участі у вашому заколоті. — Він мало не випльовував ці слова. — Ми не зрадники.

Королівські воєначальники та васальні лорди, що сиділи за столом, загули. Один з них підвівся, проте Колланан підняв руку, зупиняючи його. Поруч з королем спокійним і твердим голосом заговорила Тафіра.

— Ми боремося за порятунок світу, капітане, і це, безумовно, важливіше, ніж чвари між землями, розділеними морем.

Рондо повернувся до неї.

— Ви не маєте права говорити про це. Ви іноземка і шпигунка!

— Досить! — Колланан схопив молот і підвівся. — Капітане Рондо, я терпів ваше нахабство достатньо довго. Ви в моєму королівстві і будете виконувати мої накази, або я закую вас і ваших солдатів в кайдани.

Обличчя Рондо набуло кольору розпеченого у вогнищі вугілля. Стоячи позаду короля, Ласіс додав:

— Для мене буде честю затримати його, Володарю.

Рука капітана потягнулася до ефеса меча.