Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 90)

— Троє моїх людей загинули у вашій безглуздій атаці на крижаних Лютих. Якщо вже нам доведеться воювати на полі бою, ми будемо битися за нашого справжнього конаґа.

Перш ніж Колл встиг відповісти, в коридорі почулися швидкі кроки, і до зали влетів розчервонілий хлопець зі злиплим від поту волоссям. Він був таким виснаженим, що ледве тримався на ногах. На ньому було вбрання в кольорах нової армії Балена.

— Напад! — Юнак струснув піт з волосся, важко ковтнув, а тоді прохрипів: — Військо наближається до міста Лютих мого лорда Балена. Багато солдатів! — Посланець схопив келих з водою, що стояв перед здивованим лордом Тео, і одним духом осушив його. — Я скакав так швидко, що ледь не загнав до смерті свого коня!

— Яке військо? — стривожилася Тафіра. — Це Люті?

Капітан Рондо залишився стояти перед ними, немов статуя, витесана з люті. Він був явно обурений тим, що його обірвали, і він ще не закінчив озвучувати свої вимоги, проте Колланан зосередився на ошелешеному посланці.

Хлопець нарешті зміг заговорити:

— Військо прийшло зі сходу, солдати спалюють наші міста і поля на своєму шляху. Це не Люті! На них кольори Співдружності.

Алькок спантеличено крекнув.

— Навіщо солдатам Співдружності палити наші села?

— За наказом конаґа Мандана. Вони напали на Янтон! Біженці знайшли прихисток у місті Лютих.

По спині Колла пробіг озноб. Мандан Повелитель кольорів був зніженим і дратівливим, але Колл не міг повірити, що юнак настільки сп’яніє від влади, що піде проти власного народу. Він же син Конндура!

— Це неможливо, — пирхнув один з генералів. — Співдружність не нападе на Нортерру.

— Але саме це вони й роблять, — задихаючись, видавив із себе гонець, випивши ще води. — Лорд Бал єн послав мене за підкріпленням. Наші оборонні споруди в місті Лютих ще не готові і не можуть захистити нас. Ми благаємо вас про допомогу, Володарю.

Колланан поклав бойовий молот на плече.

— І ви її отримаєте. Ласісе, за мною! Ми негайно збираємо військо і вирушаємо. — Він знав, що якщо вони помчать галопом, то зможуть дістатися міста Балена до того, як битва скінчиться. За звичайних умов таким великим військовим силам знадобилося б півдня на збори, але зараз Колл не хотів марнувати ні хвилини. Він закричав на всю залу:

— Вирушаємо з усіма наявними бійцями! Викличте патрулі Феллстаффа. Вони вже верхи й готові до маршу. Не можна гаяти часу.

Поки радники та військові командири швидко обговорювали, які групи та загони їм вдасться зібрати, Рондо стояв, не рухаючись.

— Мої люди ніколи не піднімуть мечі проти Співдружності.

Розлючений цими словами Колланан хотів підняти молот і проломити череп цьому нахабному капітану, але зупинив себе. У нього не було на це часу.

— Я більше не довіряю ні вам, ні вашим людям, капітане. — Він крикнув у коридор, викликаючи п’ятьох охоронців замку. — Ви будете ув’язнені в казармах, ви всі, а решта моїх солдатів відправляться захищати моє місто. Я розберуся з вами, коли повернуся.

Коли озброєні охоронці оточили Рондо, він не зрушив з місця, виглядаючи розлюченим. Колл не зводив з нього погляду.

— Я накажу зв’язати вас, якщо буде потрібно, капітане. — Рондо повернувся спиною до короля і вийшов із зали. Король гукнув услід охоронцям. — Пильнуйте, щоб вони усі були під охороною. Я не хочу від них клопоту.

Схвильовані лорди юрмилися навколо столу, готові кинутися в бій за Янтон. Колланан пристрасно схопив дружину в обійми, сильно притиснув її до себе і поцілував довгим, міцним поцілунком. Він гладив її по обличчю, по волоссю.

— Я повернуся, коли врятую свій народ, серденько.

— Я знаю.

Король у супроводі свого вірного Хороброго вибіг із зали — на нього чекало багато нагальних справ. Він міг зібрати кілька сотень воїнів для негайної відповіді, а основні сили прибудуть другою хвилею впродовж кількох годин.

Колланан Молот вирушив на війну, проте це була не та війна, до якої він готувався.

88

Шадрі спускалася в таємниче провалля, де незбагненні загадки вабили її, як полум’я вабить нічного метелика. Згори почулися звуки наближення ворожих солдатів до головної брами, брязкіт мечей, іржання коней, крики воїнів у запалі битви. Стривожившись, вона гукнула:

— Там же Елліель! Чи не слід нам піти їй на допомогу?

Тон стояв там, де мотузка була прив’язана до дерева.

— Я впевнений у здібностях Елліель, але ти, вчена дівчино, — навіть з усіма твоїми вміннями і великими знаннями — не воїтелька.

— Я ніколи й не казала, що я воїтелька. — Шадрі пошепки вилаяла себе. — Я стільки всього навчилася, але чого ж я не навчилася битися на мечах? Тепер, мабуть, вже надто пізно.

Біля головної брами, яку вже відновили робітники Балена, шум і гуркіт битви все наростав. Але чи здогадаються нападники розійтися вздовж стін у пошуках іншого входу в місто? Неподалік у міських мурах були проломи, через які вороги могли увірватися всередину... а Шадрі й Тон були тут самі.

За кілька хвилин Тон повідомив:

— Вороги виявили пролом у стіні недалеко звідси. У них є коні, мечі та смолоскипи.

Стоячи на краю воронки, він кинув погляд на Шадрі.

— Зараз я єдиний, хто може протистояти їм. — Він озирнувся на зруйновані будівлі, химерні скульптури, високі арки Лютих, а потім кивнув у бік ями на дні кратера. — Сховайся. Все інше залиш мені.

Розхвилювавшись, Шадрі запитала:

— Ти зможеш з ними впоратися?

Вона ще трохи спустилася до зяючої діри, її ноги ковзали по схилу.

— У мене є власні сили, — запевнив її Тон. — Вони ще не побачили мене, проте я хочу, щоб ти була в безпеці.

— А я хочу, щоб ми всі були в безпеці... — Раптом її каблук зачепив хисткий камінь, той відколовся і, загуркотівши вниз по схилу, беззвучно канув у чорний отвір. Шадрі ахнула, а її серце шалено закалатало, і вона вже засумнівалася, чи спускатися в це провалля було гарною ідеєю. — Я дуже сподіваюся, що в цій дірі щось таки є.

Тон нашорошив вуха.

— Ти щось знайдеш, принаймні якісь натяки та загадки. — Він підняв руку, щоб Шадрі замовкла, а потім кинувся геть.

— Натяки та загадки, — зітхнула Шадрі. Вона не могла збагнути, чому взагалі почалася ця битва, до того ж переживала за Елліель, яка була якраз біля брами. Хто напав на них? Дівчина важко ковтнула і зосередилася на спуску.

Шадрі досягла темної діри, по краях якої частина каменів відкололася, а інші стирчали й хиталися, нагадуючи зуби у відкритому роті. Твердо ставиш на краю, наскільки це було можливо, вона насухо витерла руки об сорочку.

Я сама хотіла сюди повернутися, нагадала собі Шадрі. Знову вхопившись за мотузку, вона почала спускатися в холодну порожнечу, сповнену шепотіння і шелестів. Її ноги вільно бовталися в повітрі, і вона розгойдувалася, намагаючись знайти якусь точку опори. Чорнота немов хапала її за ноги, але раптом палець ноги торкнувся чогось твердого. Спершись на цю опору, дівчина трохи перепочила та зібралася з духом.

Внизу манили питання, і Тон хотів, щоб вона була там, де нападники її не побачать. Шадрі глибоко вдихнула. Вона боялася за своїх друзів, але не боялася темряви і не боялася таємниць, правда? Так, саме тут вона хотіла бути. Шадрі спустилася в темряву.

Каральна армія лорда Кейда дісталася Янтона, нічим не примітного містечка, і, пограбувавши й підпаливши будинки, попрямувала за біженцями до набагато більш вражаючої цілі — частково відновленого міста Лютих. Основні сили нападників Кейд спрямував проти робітників і солдатів, яких Балену вдалося зібрати для захисту головної брами, а частину вершників відправив в обхід міста, щоб знайти слабкі місця в оборонних мурах.

Коли Елліель давала клятву Хороброї, вона уявити собі не могла, що їй колись доведеться битися з військом Співдружності. До міста наближалися кіннотники, а за ними рухалися шеренги озброєних піхотинців. Вони не мали бути ворогами!

Вона зосередилася на прапорах лорда Кейда, якому колись вперше присягнула на вірність. Коли вона служила йому, вона знала про його незаконних робітників-рабів з Ішари, проте її спадок Хороброї вимагав від неї більше ненавидіти ішаранців, аніж співчувати їм. Вона неохоче змирилася з трудовими таборами Кейда, не надто замислюючись над цим.

Однак тепер вона знала, яким жорстоким і ницим насправді був Кейд. Елліель торкнулася руни забуття на щоці. Чому вона ненавиділа ішаранців? Вони були далеко, і свій злочин проти Валаери вони скоїли багато століть тому, а Кейд зґвалтував її, зганьбив її, зрадив її. Вона ніколи в житті нікого так сильно не ненавиділа. У неї була причина для особистої війни помсти.

Коли каральні війська кинулися в атаку, розмахуючи мечами і пришпорюючи коней, Елліель міцно стиснула свій реймер на зап’ясті і ледь відчула укол золотих іклів, що запалили її магію. Полум’я охопило її стиснутий кулак і загорілося в її крові.

Неподалік лорд Бален високо підняв меч, готуючись до бою.

— Чому конаґ Мандан віддав такий наказ?

Елліель проштовхалася в передні ряди захисників, а вони гучно заревли, даючи відповідь вигукам нападників. За всіма цими подіями точно стоїть Уто, маючи якусь свою мету. Від цієї думки її гнів став ще сильнішим.

Солдати Балена вишикувалися вздовж відремонтованих стін, утворивши міцну оборонну лінію, готуючись зупинити натиск списами та мечами. Елліель стало не по собі, коли вона побачила, як сили Кейда розділилися, а передні загони налетіли на головну браму.