Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 86)

— Або гетррени вб’ють вас усіх. Маґда може проломити вам череп своєю палицею. І хто її зупинить?

Вос, раптом розлютившись, скочив на ноги.

— Я зупиню! Я зроблю все, щоб захистити Семі.

— Маґда просто вб’є тебе першим. — Стара засопіла. — Але не втрачайте надії. Я впевнена, що частина ішаранського війська згуртується навколо вас, якщо ви правильно оголосите про себе і про ситуацію з емпрою.

— Це те, що ми повинні вирішити, — мовила Семі. — Інакше ми просто сидітимемо тут ще день. А за ним ще день.

Залишивши кошик з їжею, Аналера вислизнула в коридор, сподіваючись повернутися на верхні поверхи непоміченою. Однак невдовзі після того, як вона зникла в тунелі, Семі почула стривожений скрик старої жінки.

— Тебе не має тут бути... — Її слова обірвав звук удару.

Раптом новий божок повернувся на своє місце — мерехтлива сутність, простягаючись від кам’яних стін, створила схожий на камінь туман, щоб приховати вхід. Коли сутність закрила вхідний отвір, Семі вдивилася назовні крізь маскування.

Вдалині коридору біля стіни сиділа Аналера, торкаючись пальцями закривавленої губи. М’язиста жінка з вовчою шкурою на плечах нависала над зіщуленою служницею.

— Я йду туди, куди хочу, і я хочу побачити, що є під палацом.

— Пробач, Маґдо. — Аналера піднялася на ноги. — Але тут немає нічого, крім запорошених комор.

— Мені подобаються запорошені комори. — Маґда знову загрозливо підняла кулак, і служниця квапливо побігла геть, крадькома кинувши погляд у бік схованки.

За позірною кам’яною запоною, створеною божком, бійці Яструбиної варти поклали руки на ефеси мечів, готові до бою. Маскувальна стіна стала ще більш щільною, утворюю кам’яну завісу. Семі ледве могла бачити крізь неї, навіть коли притиснулася до неї обличчям. Вона знала, що з іншого боку стіна виглядає зовсім твердою.

Отаманша гетрренів йшла тунелем, роззираючись навколо. Час від часу вона била палицею по стінах, ніби їй подобався звук удару твердої деревини об твердий камінь. Коли Маґда підійшла до потаємного сховища, Семі затамувала подих.

Аналера кинулася назад до отаманші.

— Сюди, Маґдо. Я знаю ці тунелі! Скажи мені, що ти шукаєш.

— Я шукаю привід, аби вбити тебе.

— Я... я намагатимусь не дати тобі приводу. Я можу бути корисною. Я служила емпріру Дакові та емпрі Ілуріс. Я прожила все своє життя в цьому палаці і можу показати тобі всі прекрасні покої, скарбниці, навіть сховища із золотом. Ходімо зі мною!

Маґда зупинилася — всього за кілька кроків від потаємної комори.

— Навіщо ти це робиш?

— Щоб ти і твої гетррени були задоволені. — Голос старої служниці затремтів. — А якщо ти будеш задоволена, то не завдаси шкоди моєму улюбленому палацу.

— Досить вагома причина. — Маґда все ж пішла вперед.

Божок ледь помітно смикнувся і став ще твердішим. Семі відчувала, що сутність пов’язана з нею, і зір дівчини міг проникати поміж уявних частинок каменю. Це божество, очевидно, було створене глибокою вірою людей в емпру Ілуріс, але якщо вона й далі буде непритомною, а люди також молитимуться ще й Кловусу та його серепольському божку, то як довго вони зможуть зміцнювати Ілуріс? Як зробити так, щоб новий божок залишався сильним?

Утім віра самої Семі залишалася непохитною.

Нахмурившись, Маґда сягнистим кроком пройшла повз їхню схованку, дивлячись на смолоскипи на стінах. Аналера йшла за нею по п’ятах, намагаючись відволікти отаманшу варварів, але Маґда зупинилася, ніби щось помітивши. Насупивши брови, вона понюхала повітря.

— Я чую запах риби. Я чую запах спітнілих тіл.

— Я ще не купалася цього тижня, — відказала Аналера. — Та й ти... маєш певний дух.

— Я пахну як жінка, що не боїться ані працювати, ані битися. — Маґда стояла обличчям до ілюзорної стіни, всього лише за кілька футів від Семі, що принишкла з іншого боку маскування.

У Семі перехопило подих, а всі бійці Яструбиної варти завмерли, слідкуючи, щоб не дзенькнули обладунки, не скреготнув метал.

— Щось тут не так. — Отаманша гетрренів примружила очі. — Тут має бути кімната.

— Але ж це суцільний камінь, як бачиш, — зауважила Аналера.

Маґда притиснула долоню до маскувальної стіни. Божок напружився, намагаючись відштовхнути її руку, але жінка натиснула дужче. Поле вкрилося брижами, і вираз обличчя кремезної жінки просвітлів.

— Цей камінь не справжній! Це магія? Що ви тут ховаєте?

Божок перетворився на якусь напіврідку суміш, немов розчиняючись, і Маґда протиснулася крізь неї, просунувши голову в кімнату. Семі відстрибнула назад. Бійці Яструбиної варти підняли зброю і зімкнули ряди, готуючись захищати Ілуріс.

Вони знали, що гетррени не поклоняються божкам. Семі гадки не мала, у що насправді вірять варвари, але це частково сформоване божество, цей невидимий захисник, не виступив проти Маґди.

Ніби проштовхуючи своє тіло крізь бурхливий потік, жінка протиснулася в кімнату. Каптані Вос відсунув Семі собі за спину і став, витягнувши меч, готовий померти, щоб захистити її. Але дівчина не хотіла, щоб Вос помирав. Бійці Яструбиної варти стояли разом, досить сильні, щоб убити навіть розлюченого воїна-варвара, проте Маґда не зробила жодного загрозливого руху. Вона просто дивилася на них, її обличчя було сповнене цікавості. А потім вона голосно зареготала.

Божок миттю зник з вхідного отвору, немов хтось зірвав запону. Він звивався і згортався, проникаючи, мов пара, в камінь, він все ще був тут, готовий діяти, але поки що спостерігав. Чому сутність просто не вбила варварку так само, як раніше розтрощила асасинів, що намагалися вбити емпру Ілуріс?

Найбільше Маґду зацікавила бліда жінка, що лежала на матраці.

— Отакої! Це та сама зникла емпра? Кловус казав, що вона поранена. Він вважає, що вона ні на що не здатна. — Жінка пирхнула. — І все ж він боїться її. Навіщо боятися... цього? — Вона скривилася на непритомне тіло.

Вос зухвало відказав:

— Емпра прокинеться і знову очолить Ішару.

На Маґду це не справило враження.

— Продовжуйте ховатися тут, маленькі бурундучки. Що мені до вас? Ваша емпра слабка і безсила. — Вона знову розсміялася. — Але через те, що вона зникла, Кловус божеволіє від страху. Мені подобається, коли він боїться, і мені подобається знати, що ви ховаєтеся тут.

Бійці Яструбиної варти могли б всі разом накинутися на Маґду, проте вони залишалися на своїх позиціях. Більше не цікавлячись ними, жінка-варварка повернулася в тунель і схопила Аналеру за кістляву руку.

— Покажи мені, що тут ще є. Ти щось казала про скарбниці.

Їхні кроки затихли вдалині. Семі і Вос дивилися, не вірячи, одне на одного, намагаючись зрозуміти, що ж таке щойно сталося.

84

Коли будівельні роботи лорда Балена на стародавніх руїнах зарухалися швидше, Шадрі переконала Тона долучитися до неї, щоб вони разом спробували розкрити таємниці Лютих.

Там, де будівлі були зовсім зруйновані, збирали уламки каменю і використовували їх для зміцнення оборонної стіни біля головних воріт, а от на дальніх ділянках стіни ще залишалися проломи. Вцілілі будинки розчистили та укріпили, а потім зробили з них військові штаби, склади та притулки для біженців, які зможуть знайти в них захист.

Чимало людей Балена воювали на озері Бакал, тож вони знали, з чим їм доведеться зіткнутися. Його солдати, теслі та каменярі подвоїли зусилля, щоб зміцнити оборону міста, бо знали, що безжальні армії крижаних Лютих можуть напасти в будь-який день. Натомість міський голова Клефф та багато його солдатів-добровольців з Янтона, які в повсякденному житті були фермерами, теслярами та лісорубами, повернулися до своїх звичайних занять. Міський голова відправив вантажі з матеріалами та припасами для робочих бригад, а деякі селяни навіть оселилися в давно спорожнілому місті Лютих.

Залишивши Елліель з робітниками біля напівзруйнованої східної стіни, Шадрі і Тон пішли до загадкового обваленого кратера. Колись це провалля могло бути колодязем у центрі площі, проте внизу з’явилася порожнеча, ніби щось з’їло все в місці джерела. Земля навколо колодязя обвалилася, але внизу було щось набагато більше — Шадрі це відчувала.

Цього разу вони прихопили з собою мотузку, взявши її в однієї з будівельних бригад. Стоячи на краю похилого кратера, Шадрі вдивлялася в загадковий отвір внизу, який вів ще глибше під землю. Вона глянула на Тона.

— Коли я показувала тобі це раніше, ти сказав, що в цій дірі може бути магічне джерело, з якого черпали силу Люті.

Тон торкнувся нижньої губи.

— Так, але дивно, звідки я це знаю. Я згоден, що там має бути щось цікаве.

Шадрі засунула руку до кишені своїх довгих спідниць і дістала свої скарби.

— У мене ніколи не виходило вправно користуватися кременем і кресалом, проте серед моїх запасів є свічка й три сірники. — Вона підняла їх вище. — Там, внизу, в темряві, я зможу освітити собі шлях і розвідати, що ж там є.

Перекошені плити заросли бур’янами, а із загадкової ями повзли вгору чіпкі ліани. По краях кратера росли декоративні дерева, вже зовсім хирляві, проте їхнє коріння сягало глибоко під землю. Шадрі посмикала за стовбур, аби пересвідчитися, що дерево тримається міцно.

— Я хочу знати, що там унизу. — Вона обв’язала мотузку навколо дерева. — Я спускаюся вниз. Ти можеш спуститися після мене. — Дівчина смикнула за вузол. — Думаєш, тут є магія? Можливо, тобі вдасться використати джерело, щоб перемогти крижаних Лютих?