Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 82)

Шадрі квапливо наблизилася до короля з книгою в руках.

— Володарю, ми з королевою бачили, що лорд Бален зробив у старому місті. Місто дуже змінилося на краще.

— Ще недостатньо змінилося, — заперечив Бален. — У східній стіні по периметру є проломи. Тепер, після нападу на фортецю крижаних Лютих, ми не знаємо, скільки у нас залишається часу.

Елліель замислилася, кинула погляд на Тона.

— Ми можемо допомогти лорду Балену, якщо ви бажаєте, Володарю.

— Так, ми можемо, — докинула Шадрі, піднімаючи книгу. — Щойно я зберу побільше історій від цих солдатів.

— Я поїду з ними до міста Лютих, — мовив Тон. — Це місце... викликає відгук у моїй душі.

Колланан, відчуваючи сумніви, нахмурився.

— Ви можете мені знадобитися тут, у Феллстаффі, якщо крижані Люті повернуться.

— Тоді я приїду назад. Це всього лише кілька годин верхи, — сказав Тон. — Але зараз я повинен поїхати до міста лорда Балена.

— Чому? — запитала королева.

Тон розвів руками, так ніби відповідь була очевидною.

— Тому що Елліель їде туди.

Покл затягнув до великої зали візок з дровами й став підкладати їх у камін, хоча натовп уже наповнив приміщення теплом та галасливим шумом, і полум’я загуло, розгорівшись ще яскравіше. Оґно гупнув міцним забинтованим кулаком по столу і гучно виголосив тост за загиблого лорда Серуса.

Один із солдатів додав хрипким голосом:

— І за мого брата Натана! Він загинув, рятуючи мене від воїна Лютих. За нього теж! Довге життя і великий спадок.

Усі підхопили:

— Довге життя і великий спадок! — Хтось назвав ім’я ще одного полеглого воїна, а потім бійці ще і ще називали імена інших, загиблих, аж поки вся зала не загула від імен та спогадів. Колл відчував піднесення від прояву такої хоробрості й вірності, але водночас його гнітила ціна кров’ю, яку довелося заплатити. Так багато загиблих, стільки інших людей постраждало.

Шадрі записувала імена, коли їх вигукували, і Колл побачив, що міська хранителька Тума й інші роблять те саме. Як король, він заприсягнувся, що його полеглі герої не будуть забуті, як би довго не тривала ця війна.

Настала черга головної страви: трьох запечених оленів, яких цілий день смажили на вугіллі в кухні замку. Коли бійці їли, дехто звернув увагу на незвичні приправи, що їх використовувала королева Тафіра, — перець і спеції, які вкривали м’ясо скоринкою, щоб зменшити присмак дичини. Деяким гостям це подобалося, тоді як інші хмурились, бо така їжа їм не смакувала.

Серед гамору, веселих вигуків та розповідей перед королем постав капітан Рондо, виглядаючи офіційно і серйозно, попри святкування, яке панувало довкола. Він заговорив шанобливо, як і належить солдату армії Співдружності, проте в його очах поваги не було.

— Королю Колланане, я брав участь у вашому нападі на озері Бакал, як ви наполягли. Оскільки битва завершена, я повинен звернутися з офіційним запитом.

Колл погладив бороду. Водночас він відчув, як раптом напружилася Тафіра, що сиділа поруч з ним.

— Офіційний запит, капітане? Тепер, коли ви на власні очі побачили загрозу, яку становлять крижані Люті, я сподіваюся, що ваше ставлення змінилося.

Рондо продовжував стояти, прямий, як шомпол.

— Моя вірність конаґу не міняється, як хмари на небі. Мої солдати залишилися в Нортеррі за вашим наполяганням, і троє моїх людей загинули під час вашого нападу на крижану фортецю. Я ніколи цього не забуду.

— Загинуло багато людей, капітане. — Настороженість Колланана зростала. — Це лише підкреслює небезпеку, яку становлять Люті.

— Фортеця зруйнована, крижані Люті переможені, Володарю. — Рондо глибоко вдихнув. — Отже, ви більше не можете утримувати моїх воїнів. Ми знаємо, що дороги через гори відкриті, особливо північний шлях. Мої люди можуть відправитися додому... і немає жодної причини, чому ваше військо не може вирушити в похід з нами. Конаґ Мандан закликав солдатів Нортерри приєднатися до нас для участі у війні проти Ішари. Його накази вагоміші за ваші місцеві чвари. — Він додав останнє слово, ніби примусивши себе. — Володарю.

Тафіра так сильно стиснула руку Колла, що в нього аж кістки хруснули. Зробивши над собою величезне зусилля, він стримав гнів.

— За законом конаґ також зобов’язаний посилати військо на захист будь-якого з трьох королівств, коли отримає запит про таку допомогу. Я звернувся з відповідним запитом і нагадав йому про умови Хартії Співдружності. Я досі чекаю на його відповідь, але поки що вважатиму ваших людей лише першим загоном з тих підкріплень, які він має надіслати. Почувайтеся тут як удома.

Обличчя Рондо почервоніло, але він не виглядав здивованим.

— Отже, ви відмовляєтеся дозволити моїм людям підкоритися нашому законному конаґу? Співдружність воює з Ішарою, королю Колланане, — через вбивство вашого рідного брата. Ви підете на зраду конаґу?

Колланан знав, що серед солдатів Рондо зростає значне напруження, але він також відчував, що молодий Мандан — майже напевно під впливом Уто — діє не на благо трьох королівств або всієї людської раси. Його розум був затьмарений. Ставлення Рондо лише зробило Колла ще впертішим.

— Моя війна тут, у Нортеррі, капітане.

Король Колланан сподівався, що загін супроводу стане його союзником після того, як солдати побачать крижаних Лютих, але вони, здавалося, були сліпими навіть до фактів, якщо це не відповідало їхнім уже сформованим уявленням. Колл розраховував, що вони переконають Мандана послати допомогу в Нортерру, але тепер побоювався протилежного. Оскільки солдати жили в казармах, вони знали про воєнні приготування Колланана, про чисельність армії Нортерри, про їхню зброю. Якщо він відправить Рондо із загоном назад до Конвери, вони привезуть із собою надзвичайно важливі розвідувальні дані.

Отримавши таку безцінну інформацію, свавільний Мандан цілком може висунути ще більш рішучі вимоги щодо призову солдатів з усієї Нортерри і відправки всього нортерранського війська в Ішару. Колл не міг допустити, щоб капітан Рондо та його люди діяли як шпигуни.

Дружина Колла взяла його за руку. Глибоко в очах Тафіри спалахнула іскра гніву. Її голос прозвучав сухо і мелодійно.

— Навіщо починати нову війну, капітане, коли одна вже прийшла до нашого порогу? Ви надаєте перевагу помсті, а не виживанню?

Рондо зневажливо всміхнувся.

— Звичайно, ви говоритимете будь-що, тільки б захистити Ішару. Я знаю, де ваша справжня вірність. — Він різко розвернувся, щоб піти, і його блакитний плащ крутнувся навколо нього. — Так само, як я знаю, де моя.

80

Стоячи на оглядовому майданчику, влаштованому на даху замку Баннрії, Адан думав не про кінець світу, а про Пенду. Він проводив дні, зустрічаючись із військовими радниками і командирами підрозділів своєї армії, він оглядав і надихав своїх піхотинців і кавалерію, він отримував звіти від зброярів, які додавали димчасте скло в клинки і щити. Він дізнавався, як його васальні лорди будують оборонні споруди і тренують бійців у всіх п’ятнадцятьох округах, — саме те, чого очікувала від нього королева By. Але він робив це не для неї.

Тепер Мандан вимагав, щоб він відправив армію Судерри битися в новій війні з Ішарою, але Адан не стане посилати своє військо, яке лише й могло захистити Судерру, хоча би з тієї причини, що боявся помсти королеви By. Вона вважала його військо своїм, а королева піщаних Лютих була більшою небезпекою, ніж його примхливий брат...

Залишившись на самоті після заходу сонця, Адан хотів хоч хвилинку подумати про щось мирне, дивлячись на зорі, що пробуджувалися на темному небосхилі. Він сподівався, що Пенда в безпеці, впевнений, що Гейл Орр і утауки захистять її. Але він все одно скучав за нею. Пенда була його бастіоном сили, уважною слухачкою і порадницею, вона вміла зберігати об’єктивність в непростих обставинах і допомагала йому стати якомога кращим королем. Адану не бракувало доповідей, звітів від розвідки, підтримки та розсудливої відвертості його численних радників, але його дружина вартувала більше, ніж тисяча таких радників. Він почувався так, ніби покинув її, залишивши саму якраз тоді, коли вони особливо були потрібні одне одному, мали бути ближчими, ніж будь-коли раніше. Минуло занадто багато часу, відколи він востаннє отримував звістки від неї, тож навіть не знав, чи народилася їхня дитина.

Адан подумки малював зоряні візерунки, простежуючи лінії від однієї яскравої точки до іншої, як колись робили вони з батьком. Падуча зоря прокреслила швидку яскраву лінію на тлі ночі, і Адан посміхнувся, намагаючись вгадати, чи це прикмета, чи, може, послання. Ця думка прийшла зі щемливою гіркотою, від болісного усвідомлення, що Конндур Хоробрий ніколи не побачить свого першого онука...

Його брат оголосив війну ішаранцям, закликаючи всі три королівства об’єднатися в ім’я помсти. Якби не явна загроза з боку Лютих, Адан теж вимагав би крові ішаранців, але Конндур розповідав йому стільки історій про виснажливу і, як зрештою виявилося, безглузду війну, що розгорнулася тридцять років тому. Чи буде ця іншою? Хай там що, Адан не міг залишити своїх підданих без захисту.

Він також добре знав Мандана. Якщо він відповість відвертою відмовою надати своїх солдатів, то його брат буде змушений відповісти, вдавшись, можливо, до якихось свавільних дій. Він хотів би знати, як відповів Колланан, адже його дядько точно отримав такий самий указ. Адан вирішив, що тепер, зважаючи на довгий шлях через весь континент і розбиті дороги в горах Хребет дракона, він зможе виправдати ще деяку затримку. Він поки що не дав відповіді.