Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 81)

— Які в неї справи, якщо вона полишає своє місто без правителя, свою землю без управління? — Маґда грайливо пхнула його у вкриті жиром біцепси. — Добре, що ми прийшли сюди. Вам явно потрібні мої гетррени. Твій народ виглядає м’яким і розгубленим.

Кловусу довелося зобразити обурення.

— Ішара сильна. — У верховного жерця було багато суперечностей з Ілуріс, однак він волів би протистояти їй, а не цим диким варварам. Кловус уже майже пошкодував, що наказав Захові вбити емпру.

Бійці Яструбиної варти зникли з палацу одночасно з Ілуріс, і Кловус побоювався, що вони готують якийсь заколот. Але як? Неосвічена дівчина, непритомна жінка і кілька охоронців? Ілуріс зараз може вже навіть бути мертвою. А що, як саме це намагалася приховати купка її послідовників?

Жерця тепер набагато більше непокоїли гетррени. Його особиста охорона, розміщена в палаці та на вулицях, була в меншості. Варвари продовжували буйствувати, але, оскільки Кловус заявив, що вони союзники, які незабаром мають вирушити за море, міські патрульні не знали, що з ними робити, і втручалися лише в найбільш кричущих ситуаціях.

Маґда принюхалася, озирнулася, а тоді щось собі вирішила. Вона перетнула залу, пройшовши по полірованій кам’яній підлозі, піднялася на підвищення і всілася на трон емпри. Її ведмеже тіло ледве помістилося в ньому.

Верховного жерця пересмикнуло від огиди.

— Будь ласка, не роби так, Маґдо! Ти повинна...

Товстою рукою вона ляснула по бильцю трону.

— Що робить емпра цілими днями? Сидить у цьому незручному кріслі? Яка дурня! Не дивно, що вона зникла.

Кловус помітив, що став виправдовуватися.

— У емпри багато міністрів, потрібно укласти безліч різних угод, вести переговори про торгівлю між тринадцятьма округами. Наша скарбниця величезна, але гроші потрібні на дороги, каналізацію, канали. Ми мусимо зберігати зерно на випадок голоду. Ми...

Маґда втратила інтерес до розмови.

— Ти так непокоїшся про майбутнє, що забуваєш жити. Принаймні знайди час, щоб отримати задоволення від любощів, особливо зі мною. — Вона голосно зареготала і знову пхнула Кловуса кулаком. — Тепер, коли у тебе є я, любчику, тебе не задовольнить жодна інша жінка. Треба спробувати це сьогодні вночі на хорошому ліжку. У мене такого ще ніколи не було. Де спить твоя емпра? — Маґда міцно притиснула його до себе.

Кловусу вдалося викрутитися.

— На жаль, у нас мало часу. Ви погодилися відправитися до Співдружності, і наші кораблі майже готові. Ми повинні обговорити наші військові плани. У мене є мали трьох королівств, список цілей уздовж узбережжя Остерри.

— Я погодилася на це, проте не сказала, коли ми вирушимо. Ми ніколи не бачили такого міста, як Сереполь, і хочемо з ним як слід познайомитися. Чи може бути кращий час насолодитися ним, ніж перед тим, як вирушати на війну? — Маґда сердито зиркнула на жерця. — Ти ж не будеш намагатися нас зупинити, правда?

Кловус не думав, що зможе їх зупинити.

— Якщо тільки ти приборкаєш своїх гетрренів. — У нього була лише одна дієва погроза. — Чи мені викликати божка?

— Нас важко приборкати. — Вона зітхнула так, ніби її порадував вираз його очей. — Але я спробую.

Пославшись на термінові справи, Кловус пішов, перш ніж його змусили розважати Маґду на одному з просторих палацових ліжок. Він втік до найбезпечнішого місця, яке тільки міг собі уявити, — до храму Маґніфіка, де продовжувалися будівельні роботи, але повільніше, бо багато робітників розійшлися до своїх родин, намагаючись захистити власні оселі.

Кловус спустився в підземелля, де часто спілкувався з божком і відчував його силу. Тепер він відчув страшну, неспокійну сутність, яка жила у своєму власному місці між реальностями, але вона пильнувала Сереполь — і пильнувала Кловуса. Жрець міг викликати божка і спрямувати його проти варварів, але тоді він не матиме можливості зібрати таке величезне військо проти Співдружності. Кловус усе ще сподівався, що зможе загнати орду варварів на кораблі і відправити їх до берегів безбожників. Йому доведеться пройти по тонкому лезу.

Однак досить скоро йому, можливо, доведеться вдатися до рішучих дій. На дальній стіні мерехтіли нові листи димчастого скла. Він відкрився божку, своєму божку.

Заха та ще троє Чорних вугрів наблизилися до жерця.

— Дбаючи про вашу безпеку, верховний жерче, кілька з нас були в палаці під виглядом охоронців і спостерігали за вами. Якби варвари спробували завдати вам шкоди, ми б їх зупинили.

Кловус роздратовано кинув:

— Чому ви не зупинили все їхнє військо?

— Чорні вугри є ефективними вбивцями, коли йдеться про конкретні мішені, але ми не є армією. — Спокій Захи зводив з розуму. — Ми думали, що це те, чого ви хотіли. Хіба ви не запросили гетрренів прийти сюди?

— Я хочу, щоб варвари розгромили старий світ, але, поки вони тут, ми мусимо тримати їх під контролем. — Кловус підійшов до нещодавно встановленого димчастого скла на стіні, через яке він міг бачити, як божок стає все могутнішим і все злішим у своєму світі. Він нахилився ближче і прошепотів до обсидіанової поверхні. — Я відчуваю, що тобі так само боляче, як і мені. — Сутність билася і пульсувала, готова захистити його. Тисячі варварів не змогли б завдати дому шкоди, якби сутність постала на їхньому шляху.

— Ми змусимо людей молитися дужче, — мовив Кловус, звертаючись до божка, а також до Захи та інших Чорних вугрів. — Нам, а не емпрі. — Цим гетрренам треба нагадати, хто тут є владою. Він дозволив Маґді знущатися над собою, але він був недалекоглядним і слабким.

Через встановлений зв’язок Кловус відчував, як усередині нього міцнішає божок. Цим варварам потрібно витрачати свою руйнівну енергію за морем, а не тут, у Сереполі.

Так, він змусить людей приносити жертви. Вони молитимуться і ще більше зміцнюватимуть божка, бо він є відображенням їхньої волі. Кловус міг би використати віру народу, щоб зробити божка Маґніфіки непереможним. Він вижене варварів, перш ніж вони встигнуть завдати Ішарі непоправної шкоди. Він змусить їх боятися його.

Але, коли божка охопить така могутня лють, Кловус не був упевнений, що зможе впоратися з ним.

79

Повернувшись до замку Феллстафф з перемогою, король Колланан був страшенно виснаженим, але разом з тим задоволеним, і він наказав викотити бочки з вином та приготувати частування, щоб влаштувати великий бенкет для солдатів і васальних лордів.

Солдати і лорди зібралися в головній залі, а з кухні виносили казани з гарячим супом, свіжоспечений хліб і полумиски смажених овочів з ішаранськими спеціями Тафіри. Гамір у залі стояв не менш гучний, ніж під час бою. Вояки, святкуючи перемогу, хвалилися своєю доблестю, показували один одному свої рани та співали пісні на честь загиблих товаришів.

Шадрі з великою книгою в руках ходила поміж солдатів і розмовляла з ними. Вона робила записи, збираючи історії та імена загиблих солдатів, щоб зберегти їхній спадок. Дівчина-вчена виглядала втомленою, її довге пряме волосся неохайно звисало на плечі, але вона не припиняла своїх опитувань. Вона наполягала на тому, що це завдання було не менш важливим, ніж переклад історичних записів з Тоном.

Елліель і Ласіс приєдналися до короля і королеви, з ними разом був і Тон, з обличчя якого, після того що йому вдалося зробити, не сходила блаженна посмішка. Колл з осторогою ставився до того, щоб святкувати повну перемогу, але дружина нагадала йому:

— Ворожа фортеця пала, й багато Лютих загинуло. Бодай на хвилину порадій тому, чого ми досягли.

— Гаразд, але я не дозволю їм занадто хизуватися. Кров предків... — Він все ж дозволив собі посміхнутися, згадуючи гуркіт падаючих стін і крики вмираючих крижаних Лютих. — Я сподівався, що Кво та його загін залишаться, щоб допомогти нам з обороною. Піщані Люті ненадійні союзники, якщо не гірше.

— Мені не подобається покладатися на цих істот, Володарю, — мовив Ласіс. — Ми знаємо, що вони поневолили людей, хоч і прикидаються нашими друзями. Люті! — Він виплюнув це слово, а потім подивився на Тона, який відповів легкою посмішкою.

Король став серйозним.

— Якби Кво та його піщані Люті не атакували так безрозсудно, без плану, то, можливо, не полягло б стільки наших воїнів. Серус загинув, як і майже сотня наших солдатів.

Почувши їх, лорд Бален підійшов ближче, тримаючи в руці шматок хліба.

— Серус завжди був у гущі найгарячішої битви, що б не відбувалося. Я й сам міг загинути, якби Урок не захистив мене.

Його вірний Хоробрий стояв поруч і лише тихо кивнув на знак згоди.

Ліве передпліччя Балена було перев’язане, як і його ребра, але лорд відмахувався від будь-яких запитань, стверджуючи, що його поранення надто незначні, щоб звертати на них увагу.

— Я привів усіх своїх працездатних робітників для битви на озері Бакал, Володарю, проте залишається ще багато роботи з укріплення мого старого міста Лютих. — Він злегка вклонився. — Я прошу вашого дозволу повернутися, щоб я міг перетворити руїни на оборонні споруди і захистити свій народ.

Міський голова Клефф і мешканці міста Янтон трималися разом, багато хто з них був вражений пережитим до глибини душі.

— Четверо загиблих. Мені доведеться сповістити їхні родини, коли ми повернемось додому. Четверо загиблих... — Клефф видушив із себе невпевнену посмішку. — Але решта живі, і вони зможуть розповісти історії. Ми всі заслужили великий спадок.