Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 76)
Двоє воїнів, не виказуючи жодного страху, разом зустріли чудовисько і метнули в нього списи з кришталевими наконечниками. Один з них відскочив від лускатої шкіри дракона, інший пробив перетинку на хирлявому крилі. Жахлива почвара заревла, і воїн-Лютий кинув свій останній спис у її пащу. Спис застряг в м’якій рожевій плоті, але дракон хруснув ним, зламавши держак, і виплюнув уламки. Він повів з боку в бік своєю величезною, вкритою шипами головою і схопив щелепами обох воїнів.
Попри поранення маг Ілон зумів звестися на ноги, його шкіра все ще диміла. Розгніваний через смерть своєї напарниці, він запустив цілий град каменів, які підхопив ураганний вітер.
Кору скликала своїх вцілілих воїнів, яких тепер було лише вісім, для останньої атаки. Двоє з них знайшли своїх унуків і були верхи, інші підійшли пішки.
— Навіть якщо ми вб’ємо лише частину Оссуса, то завдамо відчутного удару ворогові, наближаючи нашу перемогу. Ми знаємо, яку місію нам дав Кур. — Вона хрипко вдихнула повітря обпеченими легенями. — Місію, яку він дав
Уявивши собі армії крижаних і піщаних Лютих, вона з розпачем подумала про те, як ці дві раси послаблюють одна одну ненавистю, замість того щоб об’єднатися проти нездоланного ворога. Де ж вони зараз? Вони повинні бути тут!
Поранений дракон мчав до них, зносячи на своєму шляху кам’яні брили. Земля двигтіла, і Кору не могла зрозуміти, це гора готова вибухнути знову чи це ознака того, що до них наближається велетенське чудовисько. Кору міцно стиснула свій спис, черпаючи сили в тому, що він був створений за зразком легендарної стародавньої зброї Дар.
Коли дракон наблизився, всі її воїни метнули списи, і два з них пробили шкіру істоти. Звір, здійнявши трикутну голову, заревів від болю та обурення. Б’ючи обома крилами, він якимось чином знову підняв у повітря своє масивне тіло. По Кору шмагонули гарячі хвилі повітря, і вона пригнулася.
Дивлячись вгору, Кору підняла свій спіральний спис і подумала про свою предкиню Дар. Це був не просто спис — Кору була впевнена, що він полетить точно в ціль. Вона відчула сильний важкий запах рептилії, її сморід, коли дракон з ревом пронісся над нею.
Кору відвела руку назад і, вклавши всю свою рішучість, метнула з усієї сили свою зброю. Спис злетів угору і встромився в м’які луски біля основи драконової горлянки. Листоподібне вістря списа глибоко увійшло в горло, і кров хлинула назовні, паруючи в повітрі.
Дракон бився і корчився, намагаючись, незважаючи на нову рану, втриматися в повітрі. Голосно радіючи, Кору побігла разом зі своїми воїнами, переслідуючи чудовисько. Вони були готові зарубати його мечами, якщо він впаде на землю.
З останніх сил дракон дістався до курної тріщини на схилі вулкана Вада. Приречено зітхнувши, ніби справді прагнучи обіймів розплавленого вогню, дракон кинувся в заповнену лавою розщілину. Падаючи, він корчився і димів, його луска загорілася, а зосереджена в ньому чорнота розбилася на тисячі часток, які всотала рідка розпечена магма.
Підійшовши до краю провалля так близько, як вона лише могла наважитися, Кору подивилася вниз, не впевнена у своїй перемозі.
— Дракон мертвий. Ми вбили його.
Маг Ілон, чия шкіра все ще тліла, став поруч з нею, хитаючи головою.
— Ми вбили одного з них. Цей прояв дракона може бути мертвим, але тепер його зло може знову просочитися у світ.
— У світі вже достатньо зла. — Кору боялася, що зло заплямувало й раси Лютих. — Ми повинні вбити кожного дракона,
73
Орди гетрренів сунули не поспішаючи, але рух їх був невблаганним. Коли вони наблизилися до Сереполя, різні чутки — в чомусь і панічні — прокотилися містом.
Головний жрець Кловус був заклопотаний приготуваннями до їхнього приїзду. Коли він оголошував свій план, то зовні виглядав надзвичайно впевненим, хоча в глибині душі був нажаханий. Він поширював серед народу «добру новину», але навіть його найбільші прихильники серед жерців були стурбовані такими нібито союзниками. Хоча Сереполь був далеко від Тамбурдина, розповіді про варварів поширювалися купцями та мандрівниками, що подорожували з півдня на північ Ішари.
— Почуй нас, убережи нас! — кричав Кловус людям, роблячи вигляд, що це привід для святкування. — Наші нові друзі гетррени прямують сюди, і ми повинні виявити до них люб’язність і гостинність. У гавані кораблі ішаранського флоту вже готуються до того, щоб доставити наші сили помсти на землі ворога. Гетррени стануть для безбожників нашим каральним мечем. — Він підняв руки, заохочуючи гучні вітання і спонукаючи людей до потрібної відповіді. Кловус навчив їх не сумніватися в ньому.
Коли йому повідомили про дивні чутки, що поширюються про емпру Ілуріс, його це спочатку потішило, а потім роздратувало.
— Як вони можуть вірити в таке безглуздя? — запитав він своїх Чорних вугрів.
Заха відповів з порожнім, але холодним поглядом.
— Емпра зникла, верховний жерче, без жодного пояснення. Ви б хотіли, щоб усі вони вважали, що ви вбили її і позбулися тіла?
Кловус почервонів.
— Ми повинні поширити власні чутки про те, що шпигуни Співдружності викрали її, коли вона одужувала після поранення. Скажемо, що вони, викравши емпру, замучили її до смерті у своїх підземеллях.
Чорний вугор явно завагався.
— Ми можемо поширити таку чутку, верховний жерче. Мої товариші можуть приймати різні подоби і розповідати одну й
— Але я не можу гарантувати, що хтось повірить у це.
— Вони повірять у що завгодно, — відрізав Кловус. — Це очевидно.
Храм Маґніфіка з кожним днем ставав усе вищим і все більш вражаючим, тож Кловус був задоволений своїми відданими робітниками. Торговці та постачальники, кремезні робітники і худорляві ремісники вкладали свій піт і вміння у зведення величезної споруди. Але жрець хотів показати ще більш помітний результат до появи варварів, тому він знову прикликав божка, щоб використати його силу і велич для допомоги в будівництві храму.
Вкриті пилом, спітнілі робітники відійшли на край храмової площі і дивилися на споруду з трепетом, сповнені очікувань. Кловус сягнув всередину себе, потягнувся серцем і розумом — а також вірою людей — і прикликав серепольського божка.
Сутність вирвалася назовні, прагнучи догодити своєму володареві, поставши перед присутніми як ледь стримуване втілення сили Ішари. Кловус скерував божка, як робив це раніше, і той простягнув свої величезні руки, зіткані з диму і блискавок, піднімаючи кам’яні блоки розміром з будинок і встановлюючи їх на недобудований третій рівень ступінчастої піраміди. Він піднімав вози цегли і ставив їх на потрібне місце. Хоча ці зусилля виснажували Кловуса, разом з тим управління божком, який височів поруч з храмом, давало Кловусу владу.
Отримавши образ храму Маґніфіка зі свідомості головного жерця, божок зміг уявити і зрозуміти форму свого майбутнього дому. Мешканці міста були нажахані і водночас зачаровані тим, що міг творити божок. Вони дивилися, вони
Кловус і божок працювали разом не одну годину поспіль, завершуючи ще одну значну частину величезної споруди. Коли божок закінчив, він був помітно ослаблений і став більш розпливчастим. Кловус дозволив собі захопитися, поглинутий славною працею, і тепер божок перевтомився, зробивши надто багато. Сам Кловус теж почувався виснаженим.
Ледве тримаючись на ногах, жрець повернувся до натовпу, і всі вибухнули радісними вигуками. Десь у глибині душі Кловус відчував, як божок черпає ще один слабкий проблиск сили в їхньому новому захопленні та вірі. З великою вдячністю Кловус відпустив божка, і той знесилено рушив до храму за двері закликання, щоб там жевріти у власній порожнечі, поступово відновлюючи свою енергію.
Верховний жрець теж хотів повернутися до своїх покоїв і відпочити, смачно пообідати, а можливо й прийняти гарячу ванну з пахощами. Він почувався надто втомленим, щоб скористатися послугами прохачок, які, можливо, захочуть піднести йому свої тіла як жертву. Він здригнувся, згадавши, що з ним виробляла Маґда...
Однак не встиг він усамітнитися, щоб спокійно відпочити, як отримав несподіване повідомлення від розвідника, який щойно прибув до міста. Новина була очікуваною, але все одно стривожила жерця. Кловус думав, що матиме більше часу.
Прибули гетррени.
Коли Кловус з високої сторожової вежі на околиці міста побачив натовп, що сунув до воріт, його серце тьохнуло. Сотня одягнених в хутро вершників мчала в перших рядах, а за ними йшло величезне військо, що не зважало на дороги і витоптувало все на своєму шляху. Маґда, гора м’язів та шкіри, у накинутій на голі плечі вовчій шкурі, здійняла свою покручену палицю, наче скіпетр влади.
Опанувавши себе, Кловус кинувся назустріч першим рядам гетрренів ще до того, як вони в’їхали до міста. Навіть здалеку усмішка Маґди була такою широкою, що він міг бачити її криві зуби. Хоч і вбраний у свій показний синій каптан, Кловус нервово стискував золотий ланцюг верховного жерця, раптом забувши про свою впевненість, коли очільниця гетрренів галопом помчала до нього. Жрець відчував слабкість після багатогодинних зусиль на будівництві храму Маґніфіка, а божок зараз відновлював сили, тому Кловус був сам і міг розраховувати лише на себе.