Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 77)

Маґда зупинила коня за мить до того, як його передні копита ледь не затоптали жерця.

— Я привела своїх людей, як ти просив, любчику. Ти радий мене бачити?

Кловус зблід, але змусив себе не відсахнутися.

— Вам було запропоновано битися з безбожниками, що принесе користь нам обом. — Він кивнув, щоб підбадьорити себе. — Як ми домовлялися, я забезпечу твоїх людей зброєю і надам кораблі. Відколи я повернувся до Сереполя, ми готувалися до того, щоб ви могли відплисти якомога швидше.

— Ми хочемо, щоб ви були готові зустрічати нас. Сідай до мене в сідло. — Маґда нахилилася, щоб схопити його за руку, а потім засміялася. — А мене зможеш осідлати згодом.

Кловус відчув, як до нього повертається знайома нудота. Він неохоче заліз на її міцного коня. Маґді довелося припідняти його перед собою, а жрець не був ані маленьким, ані легким. Інші вершники-гетррени похмуро розглядали стурбованих містян, які стояли біля своїх крамниць і загонів для худоби. За першими рядами гетрренів до Сереполя продовжувала підходити решта їхнього війська.

— Я показала тобі свій табір, любчику. А тепер покажи мені свій палац. — Маґда нахилилася вперед, і з її рота пахнуло мерзенним запахом. — Я ніколи в житті не спала у м’якому королівському ліжку.

— Я жрець, а не король, — мовив Кловус. Він заскреготав зубами, проте змусив себе погодитися. — Я поведу тебе в Сереполь. Тебе та цей перший загін воїнів. Я так розумію, що це твої генерали? Але інші повинні стати табором за містом. Ми забезпечимо вас їжею та припасами, поки завершуємо підготовку кораблів. Це не повинно зайняти більше одного-двох днів. Тоді ви зможете вирушити до перемоги.

Маґда обійняла жерця, що сидів у сідлі перед нею, своїми жилавими руками.

— Чому тобі так не терпиться позбутися мене? — Вона пришпорила коня, і він помчав уперед.

Мешканці Сереполя розбігалися з дороги, коли вершники-гетррени увірвалися в місто. Позаду них основне варварське військо зайшлося гучними криками і прискорило рух.

— Стійте! — Кловус з тривогою озирнувся. — Ми повинні поважати вимоги.

— Ми правителі. Ми встановлюємо свої правила, — відрізала Маґда.

Коли вони заїхали в Сереполь, Кловус спробував направити Маґду до храму Маґніфіка.

— У цій чудовій споруді буде дім для нашого найбільшого божка. Бачиш, яким величезним стане цей храм.

— Я бачу, що він ще не закінчений. Твій божок може взяти його собі. — Маґда вказала на високий палац. — Тут править ваша емпра?

Кловус важко ковтнув.

— Це палац, так.

— У тебе там є власні кімнати?

Він справді зайняв покої в палаці, оскільки після зникнення Ілуріс брав на себе все більше й більше обов’язків.

— Так.

Його й досі бісило те, що він не знав, куди поділася емпра, а відряджені ним шукачі так нічого й не знайшли. Проте чутки про її зникнення ширилися, причому геть безглузді, та ще й не приносили жодної користі. Здавалося, ніби хтось хотів створити безлад і посіяти тривогу.

— Тоді я буду там з тобою. Знайди кімнати для моїх... — Маґда поглянула на кудлатих вершників, які їхали поруч з нею, — ... генералів, як ти їх назвав. — Вона засміялася. Бородаті чоловіки і м’язисті жінки зиркали з-під каптурів, насунутих на брови, оцінюючи будинки, крамниці та інші місця, які можна буде пограбувати.

Кловус нічого так не хотів, як зіслизнути з коня і втекти. На жаль, виснажений божок дрімав і не міг зараз його захистити.

— Ми так не домовлялися.

— Ми не обговорили всі деталі.

Некеровані сили гетрренів продовжували в’їжджати в місто, і Кловус зрозумів, що ті з них, що їхали попереду, вже спішилися і попрямували до шинків та корчем, де брали всяку їжу та напої, які лише бажали. Жрець почув за спиною сварки й крики обурення.

— Ти повинна втримати їх!

Маґда ляснула його по голові так, що в нього аж задзвеніло у вухах.

— Вони подолали великий шлях за твоїм наказом. У них є потреби, і ти обіцяв їх задовольнити. — Вона нахилилася ближче і прогарчала жерцю у вухо:

— Я сподіваюся, що ти задовольниш і мене.

У Кловуса все стислося в животі.

Люди тікали з вулиць, заскакували в будинки, зачиняли вікна, замикали двері на засуви. Гетррени сунули до палацу, проте Кловусу вдалося направити їх головними вулицями, що вели до відкритої гавані.

— Дозволь мені показати тобі наші військові кораблі. Вони тебе вразять.

Маґда стиснула губи.

— Так, я хочу побачити ці кораблі, на яких ми попливемо морем.

Її слова лише трохи заспокоїли жерця. Він намагався віддихатися, але тваринний сморід від Маґди викликав у нього блювотні позиви, і йому довелося зціпити зуби. Вона намастила свою шкіру старим жиром, який, за її словами, відганяв комах, а від вовчої шкури на плечі тхнуло так, ніби вона не була вичинена як слід.

— Ти попливеш з нами, щоб побачити, як мої гетррени здобудуть велику перемогу?

Кловус кліпнув очима.

— Ні, я потрібен тут. Ти будеш командувати військом, яке підкорить старий світ.

Маґда надулася. Гетррени дісталися пристані й почали оглядати торгові ятки. Вони принюхувалися, хмуро поглядаючи на продавців риби. Деякі продавці позачиняли свої ятки і втекли, інші намагалися торгуватися з дивними новими покупцями. Один гетррен схопив худорлявого гончаря, який поскаржився, що той розбив маленький глазурований горщик. Варвар, міцно тримаючи чоловіка за шию, підняв того над землею так, що його ноги теліпалися в повітрі, а тоді кинув на купу його ж горщиків, розтрощивши ще більше посуду.

Люди витріщалися на кудлатих варварів, а тоді молитовно складали долоні біля грудей або здіймали руки, благаючи верховного жерця.

— Почуй нас, убережи нас!

Кловус, розуміючи, що потрібно вдавати, ніби нічого не сталося, крикнув, сидячи на коні перед Маґдою:

— Це гетррени, наші нові друзі! Вони залишаться тут лише на кілька днів, а потім відпливуть на кораблях, щоб розбити наших ворогів.

На обличчях людей з’явився стриманий оптимізм. Маґда голосно засміялася.

— Гетррени не знають кораблів.

— Наші капітани та моряки доправлять вас через океан. — Кловус показав на гавань. — Подорож займе лише кілька днів, а потім ви зможете рушити, куди забажаєте, — перед вами буде цілий континент.

М’яко похитуючись на блискучих від сонячного сяйва хвилях, десятки військових кораблів Ішари вишикувалися уздовж пристаней. Їхні червоно-білі вітрила були прив’язані до рей. На рейді стояли на якорі інші кораблі, їх було ще більше, ніж біля берега. Кловус спробував порахувати, скільки кораблів знадобиться, щоб переправити всіх варварів через океан.

— Як бачиш, зараз флот отримує необхідні запаси — зброю та провізію. — Кловус вказав туди, де на борту військових кораблів працювали люди. — У вас буде вся необхідна зброя.

Маґда буркнула:

— Мандрівка до Сереполя була довгою. Можливо, нам не варто вирушати так скоро.

Позаду них по вулицях і кварталах розтікалося ніким не стримуване гетрренське військо, спустошуючи крамниці, шинки, стайні.

— Твоє місто виглядає затишним, — мовила Маґда. — Ми можемо залишитися тут на деякий час.

74

— Хто ти? — прошепотіла Семі до невловимої сутності, що ледь помітними хвилями струменіла перед нею.

Хоча захисна сила розсіялася, ставши майже прозорою, Семі досі відчувала її присутність, на додачу до тієї сили, що міцно охоплювала кам’яні стіни і пронизувала фундамент палацу. Ця сила, ця сутність — божок? — була пов’язана також і з самою дівчиною.

І якщо це справді божок, молодий і недосвідчений, створений всією вірою та турботою про емпру Ілуріс, то про нього теж потрібно дбати і зміцнювати його.

Божок відгукнувся на її наближення, і дівчина відчула всередині прилив енергії. Повітря закрутилося, як струмені в потоці, і Семі, простягнувши руку, відчула невидимий дотик.

Бос підійшов до неї.

— Без нашого захисника ми б нізащо не пережили замаху. Нас би вже давно виявили і вбили.

Семі кивнула.

— Наші вороги мають багато переваг перед нами. Вони переважають нас кількістю, у них більше ресурсів, більше зброї та більше можливостей. Проте ми все ще живі. — Вона простягнула руку, розвівши пальці, і відчула, як божок огорнув її. Голос дівчини став рішучішим. — Ми були врятовані з певною метою, і вона полягає не лише в тому, щоб ховатися тут. — Семі поглянула на бліду й тендітну Ілуріс, яка весь цей час лежала нерухомо. — Нам судилося зробити більше. Я хотіла захищати емпру доти, поки вона не прокинеться і не поверне собі владу. Але тепер... — їй було нелегко наважитися. — Я повинна зробити те, чого б хотіла вона.

— Ти знаєш, чого б вона хотіла, — сказав Вос. І це не було питанням.

Аналера регулярно повідомляла про таємні зусилля, спрямовані на те, щоб здобути підтримку по всьому Сереполю. З кожним днем вона знаходила все більше людей, які вірили в історію про те, що божки захищають емпру Ілуріс і що вона повернеться, коли настане час. Навіть землекопу із самих низів було нескладно усвідомити, що в місті існують зловживання і здирство, що є люди, в тому числі верховний жрець Кловус, яким не можна довіряти. Тепер, коли з’явилася дивовижна звістка про військо варварів, яке має скоро прибути і чия присутність в місті навіть усіляко вітається, невдоволене буркотіння ставало гучнішим. Люди шепотіли молитви, вкладаючи у них свої сили, щоб емпра повернулася.