Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 75)

— Воно зникло, — хрипко прошепотіла дівчина. — Зараз я не бачу дракона, проте там було щось іще.

Івун схилився над димчастим склом. Зазирнувши вниз, маг поклав долоню здорової руки на непроникну поверхню і нахилився так близько, що, подумала Ґлік, міг би поцілувати скло. Він провів рукою по чорному склу, а потім у розпачі вдарив по ньому кулаком. Пазуристі пальці Івуна впилися в плече Ґлік.

— Тут немає ніяких видінь! Ти витягнула їх усі. Ти забрала їх собі.

— Я... я не хотіла їх.

— І все ж вони в тебе. — Здоровою рукою Івун різко підняв її. — Ти підеш зі мною. — Маг глянув на воїнів Лютих, які все ще тримали Чет. — Відведіть цю полонену назад до табору і зберіть всіх інших, хто втік. Мені потрібні вони всі. У нас тут багато роботи.

Маг пильно подивився на Ґлік близько посадженими очима кольору нагрітого на вогні меду.

— Я знайду спосіб видобути з тебе те, що ти бачила, щоб я теж міг отримати ці знання. — Його голос був схожий на шипіння змії і не мав нічого спільного з ревінням дракона, яке Ґлік чула у своїй свідомості.

— Мені потрібні ці знання.

Ґлік ледве переставляла ноги, коли маг потягнув її за собою. Її коліна й руки кровоточили, одяг був подертий на лахміття. Коли вона спіткнулася, Івун наказав одному з воїнів спішитися зі свого ауґи. Маг підняв дівчину-сироту як непотрібний мотлох, закинув у сідло, а сам сів позаду неї. Впевнено ступаючи навіть по купах уламків димчастого скла, ауґа хутко рушив до табору.

Намет Івуна тримався на опорах з твердої, як залізо, деревини та великих кісток, зв’язаних між собою. Ніч була спекотною і тихою, а місяць застиг над головою, заливаючи блідим світлом похмуру місцевість. Рівнина Чорного скла поглинала всі звуки, всі вітри.

Ґлік не хотіла допомагати своїм викрадачам, але вона була досі вражена побаченим. Якщо Оссус прокинувся, він зможе знищити їх усіх... проте та інша вируюча сила теж не була їхнім союзником. Дівчина затиналася, розповідаючи про свої видіння вимогливому магу.

Хоча Івун слухав її з цікавістю, він готувався втілити власні плани.

— Цього недостатньо. Мені потрібно побачити те, що бачила ти, відчути те, що відчувала ти.

— Я вже розповіла вам усе, що пам’ятаю. Я більше нічого не знаю!

— Усе це всередині тебе, — наполягав Івун. Сягнувши в рукав своєї шкіряної мантії, він дістав уламок димчастого скла з гострим, як бритва, краєм.

Маг схопив дівчину за зап’ястя своєю висохлою рукою, вона намагалася вирватися, але він міцно стискав її руку. Вона боялася, що маг збирається розрізати її, можливо, вирвати її серце. Ґлік боролася, але Івун був набагато сильніший за неї.

Він потягнув її до маленького столика, на який поставив чашу нерівної форми, теж виготовлену з димчастого скла. Притягнувши дівчину до себе, він підняв її руку вгору і чорним кинджалом розсік їй передпліччя. Заюшила кров. Ґлік задихнулася від болю.

Маг відкинув ніж із димчастого скла і тримав руку дівчини над чашею, збираючи її кров. Поки чаша наповнювалася, Івун спостерігав за цим із жвавим інтересом.

— Ніж з димчастого скла. Чаша з димчастого скла. — Він глянув на Ґлік палаючими очима. — Видіння з димчастого скла.

Отримавши достатньо крові, маг Івун відпустив Ґлік і притиснув свою всохлу руку до грудей, ніби вже витратив усю фізичну енергію, яка в нього була. Здоровою рукою він потер чашу з димчастого скла, повільно обертаючи її, вдивляючись у калюжку крові, яка з червоної перетворилася на чорну, а потім заблищала зірками.

— Це те, що ти бачила? — маг зажадав відповіді, а потім гучніше прошипів свій наказ. — Дивись, дівчино!

Ґлік затискала рану на порізаній руці, але калюжа власної крові у чаші притягувала її увагу. Коли вона дивилася на рідку поверхню, поверхня дивилася на неї оком рептилії.

— Так! Це Оссус.

— Це Оссус. — Голос Івуна наповнився нетерплячою жагою. Примружене велике око моргнуло в чаші, потім розширилося. Навколо ока закружляла якась інша чорнота... інша могутня сила. — Що це?

На зоряній поверхні піднялася бульбашка, а потім лопнула, розбризкавши червоні краплі по обличчю мага. Івун скинув чашу зі столу, розливши кров по підлозі свого намету. — Ми знаємо Оссуса. Ми повинні розбудити його й знищити. Але та інша сила...

Ґлік перебила його, різко спитавши:

— Ви боїтеся цієї сили? Можливо, вона знищить усіх Лютих, щоб ваш бог ніколи не повернувся.

Дівчина помітила, що маг Івун хитнувся, коли витирав кров з обличчя.

— Боюся? Я ще не знаю достатньо, щоб боятися. Проте мудро поважати те, чого не розумієш.

Маг недбало кинув їй смужку тканини, яку витягнув серед речей, розкиданих у його наметі. Ґлік обмотала нею поранену руку, з якої ще сочилася кров.

— Коли ти розумієш щось, — сказав Івун, — тоді ти можеш це знищити.

72

Гора Вада продовжувала гуркотіти під ногами загону крижаних Лютих, а хирлявий дракон ледве тримався в повітрі, накренившись на один бік, незграбний, але все одно страшний. Через недорозвинуте крило чудовисько не могло далеко відлетіти від тріщини в схилі гори.

Кору пригнулася, коли навколо посипалися курні уламки кам’яної породи та густий попіл. Пісок заскреготав у неї на зубах, вона змахнула списом. Це було те, чого вона хотіла. Менший дракон не був Оссусом, але полювання на нього буде доброю практикою. Її воїни-Люті поспіхом готувалися до битви з чудовиськом.

Перший дракон відлетів, покинувши свого брата-каліку. Другий дракон, здавалося, був обурений тим, що не може як слід літати, а каліцтво немов робило його ще лютішим. Він заревів, повернувши голову у бік загону крижаних Лютих, наче звинувачуючи їх у своїй біді.

Двоє магів Кору шпурнули потужну хвилю магії, що гострим гребенем прорізала повітря. Відкинутий могутнім потоком, незграбний дракон зашипів, а його очі спалахнули помаранчевим полум’ям, яскравішим за саму лаву. Широко роззявлені щелепи були готові схопити Лютих, і жодні обладунки їх би не захистили.

Унуки в паніці кинулися тікати, але Кору схопила одного з них, коли той проносився повз неї. Вона рвучко заскочила йому на спину і силоміць розвернула, змушуючи звіра рушити до дракона.

Заволавши бойовий клич, воїн Леран підняв спис в одній руці, а кришталевий меч — в іншій. Радісно збуджений, він швидко, як вовкокінь, побіг по землі, що й досі двигтіла. Дракон, пролітаючи повз нього, змахнув його здоровим крилом на великі валуни, жбурнувши з такою силою, що галова та ребра воїна Лютих розтрощилися. Він лежав, смикаючись, як розчавлена комаха.

Кору зіскочила зі спини унука та міцно стала на землю, розставивши ноги. Дракон промайнув над її головою, дихнувши їй в обличчя сіркою і ненавистю, намагаючись схопити і розірвати її, але вона встигла ухилитися. Витягнувши руку, в якій тримала спис, вона простромила жорстку шкіру його здорового крила, і вістря її списа розсікло щільну перетинку.

Від болю дракон рвонув угору, намагаючись набрати висоту, швидко змахуючи своїм недорозвиненим крилом, в той час як в іншому все більше розросталася рвана діра. Усі воїни Кору одночасно кинули свої списи. Кілька з них застрягли, мов маленькі скалки, в лускатих задніх лапах, а один пробив дракону ребра.

Розділившись, двоє магів піднялися на високі скелі, зупинившись на краю свіжої розколини. Лава текла розплавленим струмком, викидаючи вогняні краплі, що застигали в повітрі й опадали гарячим щебнем. Ілон і Мор працювали з магією в унісон, сягаючи в глибину гір і черпаючи там силу, що виринала на поверхню гарячою і лютою хвилею. Маги жбурляли в дракона валуни, немов снаряди з десятка катапульт. Каміння гатило по чудовиську, і один камінь зламав кінчик його хирлявого крила.

Розлючена тварюка знову кинулася на Лютих, і воїни Кору шугонули в різні боки, шукаючи укриття. Дракон схопив своїми величезними пазурами одного з вовкоконей, підняв його в повітря й розірвав навпіл, а тоді відкинув убік криваві шматки.

Ілон і Мор викликали ще один залп розпечених валунів, однак їхні зусилля ще більше збурили розбурхану гору. На Ілона посипалося палаюче каміння. Один з каменів проорав чорну борозну на його лисому черепі, маг упав і покотився по схилу.

Мор стояла ближче до річки лави, закликаючи глибинну магію, і струмінь розпеченої магми вдарив у неї й спопелив, перш ніж вона встигла закричати. Запущені магами валуни, тепер позбавлені магічної сили, просто попадали вниз, ледь не влучивши в Ілона, який корчився від болю на землі.

Один з валунів, упавши з неба, розчавив воїна Лютих, який викликав на двобій дракона, що наближався до нього. Чудовисько схопило його своєю пащею.

Кору так часто й важко дихала, що гаряче повітря обпікало їй легені, їхній бог доручив усім Лютим місію знищити Оссуса... проте це був не Оссус, а лише його частина, як вона здогадалася. І хоча цей маленький дракон був поранений, з хирлявим крилом, він все одно міг знищити весь її загін.

Але Кору заприсяглася, що не зазнає поразки. Вона повинна була показати приклад і змусити матір побачити, наскільки величезною є справжня загроза, протистояти якій і є істинною місією Лютих.

Кору постала перед пораненим чудовиськом, готова битися, як ще ніколи не билася. Коли крила дракона вже не могли утримувати його в повітрі, він впав на землю, виглядаючи тепер ще більш страхітливим безжальним гігантом. То була гора луски та іклів. Дракон на пазуристих лапах кинувся вперед, атакуючи загін Лютих.