Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 65)

— Я сказав, сидіти!

Цього разу Маґда послухалася, хоча й продовжувала стискати свою покручену палицю, ніби намагаючись задушити її.

Кловус дозволив божку ще трохи поноситися неподалік від вогню, а потім наказав йому відступити до дерев.

— Я міг би знищити вас усіх просто зараз. І ви це знаєте.

Маґда буркнула:

— Нас занадто багато. Ти можеш убити тут усіх, але тисячі гетрренів по всьому лісі помстяться за мене. Вони вб’ють кожного з вас, боягузливих блідих людей.

Кловус здивував її своєю пропозицією.

— Я волів би прийти до іншої домовленості. Гетррени можуть виявитися корисними. — Він сплів свої пухкі пальці, показуючи золоті персні. — Ви полюєте на тамбурдинських землях. Ви робите набіги та спалюєте села. Ви нападаєте на місто, крадете все, що можете, але ніколи не захоплюєте його. — Він примружив очі. — Ви ліниві? Чому ви не оволодієте містом і не проголосите себе правителями Тамбурдина?

— Ми і є правителями цих місць, — заперечила Маґда. — Ми йдемо туди, куди хочемо, і беремо те, що хочемо.

— А потім тікаєте і ховаєтеся у цих дикунських таборах. — Кловус жестом показав на галявину, де гетррени розстелили ковдри та розклали купи награбованого добра.

— Ховаємося? — Маґда образилася. Здавалося, вона вже забула про божка. — Міські люди ховаються за своїми дерев’яними стінами, потрапляючи в пастку так само, як ми ловимо тварин, — і вони роблять це самі. — Вона знову зайшлася своїм диким сміхом. — Міста занадто малі. Вони б нас обмежували. Гетррени вільні.

Кловус сперся ліктями в коліна. Настав час для переговорів.

— Але чого твої люди хочуть? Якщо місто Тамбурдин замале, то що було б достатньо великим для вас? — Він знав, що запропонує, але спочатку хотів почути її відповідь.

— Ми хочемо завоювань! Ми хочемо скарбів, і ми хочемо збирати сльози переможених. — Вона гупнула палицею по землі.

— Я бачу твоє честолюбство, Маґдо. Я знаю силу твого народу і шкоду, яку ви можете заподіяти. — Кловус підняв брови. — Навіть округ Тамбурдин замалий для гетрренів. Ви призначені для великих справ.

Варвари забурмотіли на знак згоди. Маґда напружено думала, і вираз її квадратного обличчя був такий, ніби її розпирають гази.

— Ми вже чимало досягли під моїм правлінням.

— Я можу запропонувати вам ще більше, — відказав Кловус. — Тамбурдина не достатньо. Я можу віддати вам цілу землю, три королівства. — Він посміхнувся. — Співдружність за морем — континент, який можна загарбати.

— За морем? Ми ніколи не бачили моря.

— Мій народ воює зі старим світом. Нам потрібні воїни, а ви довели свою міць у моїх очах. Я верховний жрець Ішари. Будьте моїми найманцями. Ми дамо вам зброю та обладунки. Ми забезпечимо вас кораблями і відправимо ваші величезні сили вторгнення проти безбожників.

Кловус, відчуваючи божка в лісі, послав йому сплеск енергії, Істота, роздувшись, повалила кілька дерев, і гучний гуркіт налякав гетрренів. Жрець підняв вказівний палець.

— Якщо ви нападете на нас тут, ми вас роздавимо. Але в Співдружності ніхто не зможе стати у вас на шляху. У них немає божків, лише армії та мечі. Ви їх боїтеся?

Цього разу Маґда не здригнулася. Вона пильно дивилася на Кловуса.

— Ми завоюємо землю, а ви дасте нам для цього зброю? А потім ми зможемо поневолити переможений народ? Забрати все, що вони мають?

— З мого благословення, — пообіцяв Кловус. — Але ви повинні залишити Тамбурдин. Приїжджайте до Сереполя, і ми посадимо вас на кораблі й відправимо в старий світ. — Його пропозиція була серйозною. Гетррени були величезною, проте недисциплінованою бойовою силою, їх не можна було вважати армією. Жрець Кловус був радий дати їм можливість виплеснути свою енергію в трьох королівствах. Вони могли влаштовувати стільки погромів і плюндрувань, скільки їм заманеться, доки були на безпечній відстані від Ішари. Кловус підвівся на ноги і стояв перед грубою жінкою, дивлячись їй в очі.

У світлі багаття її риси виглядали помаранчевими.

— Твоя пропозиція звучить добре, слабак. — Кудлаті гетррени з огидно випираючими м’язами юрмилися поруч, слухаючи їхню розмову. Вони загриміли зброєю і загаласували. — Вся земля і вся потрібна нам зброя? Це підходить для мене і мого народу.

Кловус відчув, як його розпирає від перемоги, але Маґда раптом пхнула його в круглий живіт, а потім, сягнувши вниз, схопила за промежину.

— Твоя власна зброя м’яка і не загрозлива, проте я можу це виправити. — Кловус шарпнувся, але Маґда не відпускала руку, пестячи його. Із хтивим виразом на обличчі вона продемонструвала свій заточений передній зуб. — У гетрренів є лише один спосіб укласти таку угоду. Сьогодні вночі я візьму тебе як свого коханця. Якщо ти мене задовольниш, то наша угода буде прийнята.

Від цієї думки Кловуса знудило. Легенди стверджували, що ця жінка блудила з ведмедями, та й смерділа вона так, ніби це правда. Маґда відступила на крок і з викликом зміряла його поглядом.

— У мене були набагато кращі чоловіки, але ти теж згодишся. Ходімо зі мною, щоб я могла побачити, є в тобі бодай трохи твердості чи ти зовсім м’якотілий слабак. — Вона насмішкувато додала: — Ми можемо піти під дерева, щоб усамітнитися, якщо тобі це потрібно.

Кловус зрозумів, що, незважаючи на нудоту, яка підступала до горла, йому доведеться це зробити. У храмі Сереполя він брав багатьох коханок, більшість з яких були молодими жінками, що приносили себе в жертву, щоб здобути прихильність божка. Хтось із них бажав його, хтось явно не хотів, але через нього вони віддавали свої тіла божеству. Зараз це була огидлива жертва, яку Кловусу треба витерпіти, але він завжди робив те, що було потрібно.

Маґда вже йшла геть, широко ступаючи своїми товстими ногами і тягнучи за собою за зав’язки свій шкіряний жилет. Кловус пішов за нею, по-думки готуючись до жахливих відчуттів. Йому стало цікаво, чи так почуваються молоді жінки, коли пропонують себе йому.

У лісі вирував неспокійний божок, випромінюючи огиду. Проте Кловус черпав у ньому свої сили і робив те, що мусив.

62

Щойно діставшись Феллстаффа, загін піщаних Лютих хотів одразу вирушити до озера Бакал і вдарити по фортеці крижаних Лютих. Кво був роздратований тим, що в короля Колланана ще не було готового війська, яке б чекало на них. Воїни королеви By зібралися у бенкетній залі замку.

Колл заговорив терпляче, але твердо:

— Це війна. Мені потрібно зібрати своїх васальних лордів та їхніх солдатів, і ми повинні обговорити загальний план нашого нападу на фортецю ворога.

Після прибуття Лютих він одразу ж розіслав вершників, щоб скликати додаткові бойові загони. Тепер, коли посланці вже були відправлені, він додав:

— Коли війська прибудуть, ми повинні все спланувати і узгодити наші дії.

— Це те, що сказала б слабка людина, — мовив Кво, насміхаючись зі слів короля. — Нам не потрібні плани. Ми повинні здивувати їх. Мої маги можуть просто розтопити стіни і обрушити фортецю.

Така зарозумілість роздратувала Колланана.

— Знадобиться дещо більше, ніж це.

— Для вас — можливо. Моя сестра наказала мені допомогти вам, і я продемонструю, наскільки ми могутні. А потім військо Нортерри приєднається до нас в останній війні. — Він розтягнув губи у посмішці, що була схожа на поріз, залишений гострим лезом. — Тоді ви зможете вбити набагато більше крижаних Лютих. Твоєму народу це сподобається.

Вже знаючи про таємні трудові табори для людей, Колл нізащо не дасть себе обдурити оманливими обіцянками піщаних Лютих. Але якщо йому вдасться використати цих воїнів для боротьби з іншим ворогом на користь Нортерри, то він це зробить. Тому король Колланан сформулював свою відповідь дуже обережно:

— Наш союз ще належить обміркувати.

Походивши по великій залі, бронзовошкірі Люті зрештою зібралися біля палаючого каміна, скаржачись, що на півночі надто холодно. Колл помітив, що вони уникали таємничого Тона, хоча час від часу кидали погляди в його бік.

Настав час довгоочікуваного удару. Ще до настання сутінків прибув лорд Бален і його Хоробрий разом із п’ятдесятьма воїнами, більшість з яких було взято з будівельних робіт на стародавніх руїнах. Клефф, голова містечка Янтон, розташованого поблизу міста Лютих, привіз з десяток городян і селян, які намагалися виглядати як воїни. Клефф нервово посміхався і здавався надто приголомшеним, щоб багато говорити.

Лорд Оґно, швидко здолавши непростий шлях зі свого далекого округу, привіз іще сімдесят солдатів. З насолодою згадуючи перший напад на фортецю Лютих на озері Бакал, цей кремезний чоловік був готовий розбивати голови ворогам. Кілька інших васалів — Тео, Алькок, Вітор — також привезли бійців зі своїх місцевих бойових загонів.

Попри нетерплячість піщаних Лютих, Коллу вдалося швидко зібрати армію в десять разів більшу за той ударний загін, який першим напав на фортецю крижаних Лютих. Він знав, що тепер вони зроблять значно більше, ніж просто вжалять.

На другий вечір зборів своїх військ король підійшов до Кво, що сидів біля яскраво палаючого вогню.

— Чекаючи на вас, ми з моїми васальними лордами спланували напрямки атаки, виходячи з тих імовірних слабких місць, які я виявив під час ретельної розвідки фортеці. Я покажу вам наш план, щоб ви могли підтримати загальний штурм.

Кво було явно не цікаво.

— Якщо вам це потрібно.

— Потрібно, — втрутився Тон, викликавши здивований і невдоволений погляд вельможі Лютих.