Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 64)

Ласіс та Елліель спантеличено перезирнулися. Колланан погладив бороду, намагаючись пригадати, що написано в документі.

— У нас є копії тут, у замку, та в святилищі пам’яті. Будь ласка, допоможи мені згадати, дівчино. Що ти пропонуєш?

Схвильована Шадрі усміхнулася.

— Указ конаґа Мандана не посилається на жоден конкретний пункт, то що заважає вам цим скористатися, перевернувши його вимогу? У Хартії Співдружності, розділ п’ятий, сказано, що якщо будь-яке з трьох королівств просить допомоги у тяжких обставинах, то інші два королівства повинні відгукнутися. Скористайтеся цим зобов’язанням, Володарю.

Здивований Колланан подивився на Тафіру, яка, заінтригована, посміхнулася йому у відповідь. Він сказав:

— Я вважав, що ця частина Хартії стосується звернення по допомогу в разі стихійного лиха, повені або голоду.

— Це може матися там на увазі, але саме так там не сказано, — мовила Шадрі. — Автори Хартії і ті, хто її тоді підписали, не могли уявити собі зовнішнього ворога, оскільки Люті зникли, а Ішара ще не була заселена. — Її усмішка стала ширшою. — Слова — це слова.

— Слова — це слова, — повторив Колл, погладжуючи нижню губу.

Вчена дівчина продовжила:

— Напишіть конаґу Мандану і, посилаючись на п’ятий розділ, скажіть йому, що вам потрібні воїни Співдружності, щоб врятувати Нортерру. Ваше королівство зіткнулося із серйозною загрозою, як і зазначено у Хартії. Крижані Люті вже знищили Лейк Бакал, і ми знаємо, що королева Онн збирає страхітливі армії. У вас є багато доказів, багато свідків. Наше королівство, поза всяким сумнівом, потребує військової допомоги. За умовами Хартії Співдружності, конаґ зобов’язаний надіслати допомогу, якщо ви її попросите, чи не так?

Елліель посміхнулася.

— Це дуже розумно, Шадрі.

— Не просто розумно. Вона абсолютно права. — Очі Колланана посвітлішали. — Я згоден. Нортерра потребує допомоги всіх трьох королівств більше, ніж будь-коли раніше. Допоможіть мені написати належну відповідь, процитувавши відповідні слова з Хартії. Тут немає жодних сумнівів.

— Чи можемо ми відправити капітана Рондо та його солдатів з посланцем назад до Конверн? Щоб переконатися, що послання буде доставлено? — стривожено запропонувала Шадрі. — Власне, тут вони лише завдають клопоту. Я чула їхню розмову...

Колланан відкинув цю ідею.

— Ні, я хочу, щоб вони долучилися до бою на озері Бакал і змогли на власні очі побачити крижаних Лютих. Коли вони зіткнуться зі справжнім ворогом, то більше не зможуть заперечувати небезпеку. — Він почухав густу бороду, похитав головою. — Після цього я дозволю їм поїхати. Коли вони повернуться до Конвери, то допоможуть переконати Мандана.

— Якщо вони захочуть розплющити очі, — мовила Тафіра.

Колл сів писати відповідь та свій запит, посилаючись на умови Хартії, а Шадрі й Тафіра взялися допомагати йому формулювати думки та підбирати потрібні слова. Коли лист був готовий, він викликав посланця до своє! читальні. Чоловік, відпочивши, чекав на відповідь, хоча йому й не дуже хотілося повертатися тяжкими шляхами назад. Король подивився на згорнуте послання, перш ніж віддати його.

— Я не можу зробити те, що просить конаґ Мандан. Натомість ось офіційний запит до нього допомогти моєму королівству боронити себе. Я вже збільшив армію Нортерри, але у нас зовсім немає зайвих солдатів для війни за морем, поки ми самі стоїмо на порозі повномасштабної війни з Лютими тут, на нашій власній землі.

Посланець був вражений.

— Володарю, ви не можете відмовитися виконувати наказ конаґа! Після того, що сталося з Конндуром Хоробрим, ми мусимо напасти на Ішару!

— Кров предків, Конндур був моїм братом, і мені осоружне те, що ішаранці зробили з ним, однак моє королівство важливіше за помсту. Якби я попросив, Конндур поспішив би допомогти Нортеррі! На кону саме існування Нортерри. — Він всунув лист до рук посланця. — Це офіційний запит, згідно з умовами Хартії Співдружності. Мандан повинен допомогти нам.

Посланець, зіщулившись, опустив погляд на лист у своїх руках.

— Я не можу доставити це конаґу.

— Ти мусиш. Це мій наказ як короля Нортерри. Конаґ Мандан пов’язаний Хартією Співдружності. Оборона трьох королівств важливіша за свавільний мстивий напад. — Посланець усе ще вагався, і Колланан гаркнув на нього:

— Ми дамо Тобі провізію і свіжого коня. Їдь! Украй важливо, щоб конаґ отримав моє звернення якомога швидше. Нам потрібно, щоб він послав сюди своє військо.

Посланець вискочив у коридор, стискаючи листу руці.

Коли він зник за дверима, Елліель сказала:

— Якщо Мандан відправить Уто на чолі свого війська, я буду з ним битися.

— Не переживай, у нас буде вдосталь ворогів, щоб битися з ними, — відказав Колл з важким серцем. Його лист напевне викличе бурхливу реакцію небожа, і Колл не знав, що юнак вчинить у відповідь.

— Добром це не скінчиться, коханий, — попередила Тафіра.

Зітхнувши, він міцно обійняв дружину, торкнувшись бородатим підборіддям її голови.

— На жаль, ти майже завжди маєш рацію.

З півдня нарешті прибули піщані Люті. Колланан з глибоким розчаруванням побачив, що їх лише двадцять. Вони їхали на ауґах — шістнадцять озброєних воїнів у металевих та кістяних обладунках, троє суворих магів в поруділих шкіряних мантіях і Кво, з медово-золотими очима і довгим вибіленим сонцем волоссям.

— Сестра відправила наш загін до вас. Ми допоможемо вам зруйнувати фортецю нашого ворога.

Колл та його королева зупинилися перед ними, навколо зібрався натовп, вражено витріщившись на Лютих.

— Ласкаво просимо. Ми сподівалися отримати більші сили від королеви By.

Кво засопів, ніби образившись.

— Наскільки більше вам потрібно? Ви не розумієте, якою силою ми володіємо. — Його ауґа з мутними очима висолопив довгий язик. — Ваша людська армія може нам допомогти. Хіба ви не бажаєте битися? — Він посміхнувся. — У давнину люди досить непогано вміли битися і вмирати на полі бою.

61

У густому лісі одразу за табором гетрренів ворушився невгамовний божок. Кловус тримав істоту під контролем за допомогою свого зв’язку, то відпускаючи божка, то потім ніби підтягуючи його до себе, як рибу на волосіні.

Стривожені варвари зрозуміли, що божок відгукається на накази головного жерця. Вони сильно боялися божка, а тому боялися і самого жерця — саме так, як і очікував Кловус. Він відігнав від себе обурення, яке вже давно відчував. У будь-який момент жриця Нере могла зробити те саме, використовуючи тамбурдинського божка для знищення ворожих таборів. Кловус терпіти не міг жрицю, яка не бажала користуватися своєю силою.

Вершники-гетррени провели його сосновими лісами крізь пагорби й узвишшя в дикі нетрі. Варвари розпалили величезне багаття посеред галявини, ніби воно могло відлякнути божка. Тепер Кловус сидів у таборі гетрренів, а перед ним постала їхня отаманша. Яка ж вона потворна!

Маґда мала квадратне обличчя, риси якого були позбавлені усякої миловидності чи витонченості. Її темне, жорстке волосся було сплутане — навмисно, подумав Кловус, або, можливо, через цілковиту відсутність догляду. Її тіло нагадувало йому бочку, набиту м’язами. Великі груди здавлював шкіряний нагрудний панцир, а вовча шкура висіла на плечах як накидка.

Варварка присіла на повалену колоду, яку, схоже, вважала своїм троном, і тримала в руках вузлувату палицю з округлою, покрученою верхівкою, блискучою від крові її жертв. Вона нахилилася вперед і вишкірилася. Один з її передніх зубів був підпиляний і мав гострий край.

— Ти посмів прийти до нас, слабак. — Її голос був схожий на суцільну відрижку. — Чого ти хочеш?

Хоча вона була йому огидна, Кловус і оком не змигнув. Його зв’язок зі збуреним божком робив його нездатним до страху.

— Якби я був слабаком, то просто дозволив би своєму божку роздерти вас усіх. Але я хотів подивитися тобі в обличчя, Маґдо, повелителько гетрренів. Я хотів подивитися, чи ти чогось гідна.

Маґда видала хекаючий звук, який він сприйняв за сміх.

— Гідна чого? Ми беремо те, що хочемо.

Кловус змахнув клаптик сажі зі свого каптана. Буйне багаття тріскотіло й лускало, викидаючи в повітря іскри, схожі на мінливі зірки.

— Я вирішу, залишити тобі й твоїм людям життя чи ні, залежно від того, що ти скажеш мені цієї ночі.

Варвари скупчилися навколо, глипаючи на гостя так, ніби він був обідом, який ось-ось подадуть. Серед дорослих було з десяток чи більше дітей, які дивилися на нього широко розплющеними очима. Вирази їхніх облич були зовсім дикими, волосся довге і заплутане, одягнені вони були в хутро, а в руках тримали гостро заточену зброю, і все це робило їх схожими на мініатюрні копії дорослих гетрренів.

Кловус вирішив, що Маґда поводиться недостатньо шанобливо, і підтягнув божка ближче, щоб нагадати їй про його силу. Дерева захиталися і затряслися, гілля затріщало, уламки гілок злетіли в повітря і впали у багаття, здійнявши снопи жаринок. Вражені варвари витріщилися на ліс. Маґда підхопилася зі своєї колоди, тримаючи палицю, так наче та могла виявитися корисною зброєю проти божества.

— Сядь, — гарикнув на неї Кловус, — і слухай мене.

Вона кинулася на жерця з піднятою дубиною, і в ту ж мить з лісу, піддавшись інстинктам, виринув божок. Він постав, наче грім первісної енергії, вир хижих очей і клацання іклів. Коли гетррени заверещали, як діти, Кловус дозволив собі посміхнутися.