Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 63)
Сьогодні Онзу поставив дітей до роботи на городах громади. Одні викопували картоплю з земляних горбків, інші збирали помідори та квасолю. Діти підвели очі, коли під’їхав Уто. Один хлопчик відклав лопату.
Учитель сидів на камені, спостерігаючи за роботою, готовий висловити зауваження робітникам. Він посміхнувся, і стало видно його зламаний зуб, який він втратив, зробивши похибку в обороні під час бою, — усього один раз.
— Уто! Ти повернувся виконати свій обов’язок Хороброго? Тут немає жінок, які чекають на чоловіка. Остання поїхала два тижні тому.
— Я певен, що свій обов’язок ти виконуєш.
Кожен Хоробрий мав обов’язок продовжувати рід напівкровок, але Уто не любив жодної з цих жінок. Втративши Мареку, він втратив і здатність до любові й ніжності. Все, що залишилося в його серці, — це його обов’язок, його обітниця захищати Хоробрих, Співдружність та конаґа.
— Я приїхав з більш серйозною метою. — Він кинув оцінюючий погляд на дітей різного віку, які припинили роботу на городі, щоб послухати розмову, проте зрозумів, що всі вони надто юні. — Жоден з ваших учнів ще не дозрів, але я хочу попросити вашої допомоги.
Онзу важко піднявся з каменя. Уто знав, що старий перебільшує свою фізичну неміч, бо це змушує супротивників недооцінювати його.
— Я допомагаю, в чому можу, Уто. Ти був одним з моїх найкращих учнів, — Він гримнув на вкритих синцями і втомлених дітей. — Повертайтеся до роботи! Якщо не будете доглядати наш город, то ми помремо з голоду. — Він пирхнув. — Або принаймні нам доведеться йти в сусіднє село і купувати їжу. — Діти повернулися до роботи, але продовжували дослухатися до розмови.
Уто не звертав на них уваги.
— Ваше селище на відлюдді, проте ви вже мали взнати, що ішаранці вбили конаґа Конндура і що Співдружність зараз перебуває у стані війни. — Неподалік його кінь почав принюхуватися до рослин, що посходили на городі, але один з учнів його відігнав. — Конндур повівся нерозумно, намагаючись укласти союз з ішаранськими тваринами. Вони вбили його за це. Його найбільшою помилкою було те, що він їм довірився.
Здавалося, Онзу був здивований різким тоном Уто, але той продовжував напирати. Уся Співдружність повинна взяти участь у цій великій війні заради власного виживання. Порожнечу всередині Уто можна було заповнити лише помстою. Він звернувся із закликом до всіх боєздатних бійців, а конаґ Мандан постановив, що будь-яке придатне для плавання по морю судно має увійти до складу військово-морських сил Співдружності, щоб можна було швидко відновити флот. Але Уто також потребував Хоробрих.
— Це наша війна помсти, Онзу. Нарешті. Нам потрібні всі наші люди з усіх трьох королівств, включно з паладинами та зобов’язаними Хоробрими. Якщо ви закличете їх, вони прийдуть.
Онзу почухав носа, і на його обличчі з’явився стурбований вираз.
— Чому я, Уто? Ти зобов’язаний Хоробрий самого конаґа. Вони послухають тебе так само, як і мене.
— Вони поважають мене, але шанують вас.
Онзу засміявся, але, здавалося, йому було не по собі.
— Я не сперечаюся, коли хтось із моїх учнів каже правду.
— Нашою єдиною метою має бути покарання ішаранців. Кров конаґа Конндура — це всього лише ще одна причина ненавидіти їх. Ми захопимо їхній континент, відновимо там нашу колонію, дамо Хоробрим змогу процвітати в новій Валаері.
Старий учитель з тугою глянув на ідеалізовану статую чоловіка-Хороброго біля своєї оселі.
— Точнісінько, як та мрія, яку Олан бачив для нашого народу, коли повів його через море... — Онзу примружив очі, і його обличчя ще більше зморщилося. — Я живу на відлюдді, як ти кажеш, однак я не глухий. Я знаю, що наші паладини виявили цілі села, які стояли зовсім порожні, в тому числі одне з наших поселень Хоробрих. Ми не можемо цього пояснити... але я знаю, що це жодним чином не пов’язано з ішаранцями.
Уто здивувався.
— Деякі поселення спорожніли після виверження вулкана Вада. Багато міст були евакуйовані, а в сільській місцевості все ще панує безлад. Я це знаю.
— Я не про це, — мовив Онзу, чмихнувши. — Не про це! Я маю на увазі маленькі гірські села, особливо на заході Судерри, зараз зовсім покинуті. Тренувальне поселення Хоробрих порожнє, мовчазне... всі зникли. Хоробрих викрали, якщо хочеш знати мою думку.
Уто відчув сироти по тілу.
— Що ви таке кажете? Хто може здолати Хороброго?
— Справді, хто може здолати Хороброго? — повторив Онзу, киваючи. — Ти знаєш відповідь. Люті! Вони повернулися і бачать в нас інструмент для власних воєн.
Обличчя Уто перекосило від презирства.
— Знову Люті? До нас доходили чутки, але саме
— О, я не такий поступливий, як твій молодий конаґ, Уто. Ніколи не недооцінюй загрозу. Я вчив тебе краще. — Заскочений зненацька, Уто почав щось говорити, проте Онзу підняв руку, змусивши його замовкнути, наче завдавши удару. Наставник продовжив:
— Ти не можеш заперечувати того, що відбувається. Так, ми повинні скликати Хоробрих, але нашим головним ворогом цілком можуть виявитися Люті. Наша раса повинна бути готова до величезної битви — не десь за морем, а прямо тут. — Він підняв догори кістлявий палець. — І ти знаєш, що хочуть зробити Люті. Ніхто з нас не виживе.
Уто розлютився.
— Це все легенди! Конндур дозволив собі повірити їм, і тепер його вбито через цю дурість.
— Деякі легенди є правдою, — відказав Онзу. — Ти засліплений своєю війною помсти. А що, як нам справді слід боротися не з ішаранцями? — Учитель так близько підійшов до Уто, що той не міг не відступити. — А що, як нам доведеться битися з драконами?
60
Указ конаґа був стислим та нахабним, і Колланан образився на його формулювання. Так, Мандан був правителем трьох королівств, але він був наївним і ненадійним, далеко не готовим правити. Хоча конаґ на рік старший за Адана, він був зовсім недосвідченим, особливо як для війни. Мандан виявив байдужість та зневагу, коли отримав попередження про Лютих, і лише повторював, як папуга, слова Уто. До того ж тепер Колланан знав, яким хитрим і підступним є цей Хоробрий.
Читаючи зараз цей зухвалий указ, Колл відчув озноб по тілу, розуміючи, що його власний лист з попередженням про Уто, — написаний братові, — не знайшов відгуку. Конндур поставився би до послання серйозніше, проте Мандан був повністю під владою Хороброго.
Стримуючи гнів, Колланан наказав посланцю з Конвери зачекати в передпокої. Чоловік був виснажений, адже йому довелося пробиратися майже непрохідними гірськими дорогами.
Король покликав Ласіса, Елліель і королеву Тафіру приєднатися до нього у читальні. З ними прийшла і Шадрі. Вогонь у каміні згас, крізь відчинені вікна у кімнату зазирало сонячне світло пізнього осіннього дня. Протягом багатьох років бойовий молот Колла висів на стіні, і він думав, що йому більше ніколи не доведеться братися за цю зброю. Але часи змінилися.
Колланан сперся ліктями на дерев’яний стіл і підняв лист.
— Конаґ наказує мені зібрати всіх боєздатних бійців і відправити їх скорим маршем до узбережжя. Він хоче, щоб армія Нортерри приєдналася до загальних сил Співдружності для негайного нападу на Ішару.
Зазвичай нетерплячий Ласіс голосно втягнув у себе повітря.
— Ці слова йому нашептав Уто, — уїдливим тоном промовила Елліель.
Королева поклала руки на плече Колла і нахилилася, щоб прочитати лист. Її обличчя зблідло.
— Але ж у нас немає вільної армії. Ми будуємо всі можливі оборонні укріплення для захисту від нападу крижаних Лютих. — Вона підняла погляд, її темні очі широко розплющилися. — Якщо виконаємо його наказ, усі наші землі залишаться беззахисними.
— Підкріплення піщаних Лютих має скоро прибути, щоб допомогти нам, — мовила Елліель. — Наші війська потрібні нам тут, щоб ми могли битися разом.
— Ми просто не можемо відправити наших бійців, — сказав Ласіс, схрестивши руки на грудях. — Це було б безглуздо.
Колланан, відклавши листа, розпачливо промовив:
— Хай там як, а Мандан — конаґ, істинний спадкоємець мого брата, незалежно від того, згоден я з ним чи ні. — Його серце стиснулося, коли він збагнув, що Адан, напевно, отримав подібний лист в Судеррі.
— Чи буде достатньо символічного загону? — запитала Тафіра. — Сто бійців, наприклад, щоб виконати наші зобов’язання перед Співдружністю?
Колл похитав головою.
— З підписанням Хартії Співдружності три королівства домовилися воювати як одне ціле, заприсягнися слідувати за конаґом як правителем над усіма нами. Якщо я порушу цей указ...
Очі Шадрі засяяли від нової ідеї, що спала їй на думку, і вона випалила:
— Ну, тоді це і є ваша відповідь, Володарю! Три королівства заприсягнися захищати одне одного з часів королеви Крески, чи не так? Ми всі це знаємо, правда? Про це прямо сказано в Хартії Співдружності. Пам’ятаєте п’ятий розділ? Пригадайте, які саме там слова. — Дівчина важко дихала, її щоки розчервонілися.
Елліель поглянули на Шадрі.
— Ти запам’ятала весь текст Хартії Співдружності?
Молода вчена здивовано нахмурилася.
— Майже весь. Я читала його багато разів під час свого навчання. Але я не знаю, чи змогла б проказати всю Хартію напам’ять. Можливо, нам доведеться звернутися до оригіналу, якщо ми хочемо використати цю частину Хартії.