Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 50)
Вцілілі кораблі флоту Мандана йшли впритул позаду флагмана, і разом вони стрімко проривалися до вузької бухти. Капітан флагмана підняв сигнальні прапори, щоб пояснити іншим план Уто. Два кораблі віддалік продовжували бій з ішаранцями, а інші чотири змінили курс прямо на Фулкор. Якщо їм вдасться захопити острів, Уто був певен, що вони зможуть його утримати.
Колись Уто багато часу провів на острові, тож знав кожну тріщинку в стінах фортеці, кожну скелю, кожну оборонну споруду. Він жестами показав капітану безпечний прохід між прихованими рифами. Потужні течії навколо острова були мінливими, але, на щастя, корабель потрапив у швидку і сприятливу течію. Флагманський корабель мчав уперед, інші слідували за ним.
Ішаранські загарбники юрмилися на стінах фортеці, готуючись захищати острів. Уто підняв кулак на знак виклику, знаючи, що дозорці помітять Хороброго навіть здалеку. Зараз йому було байдуже, чи є у цих тварин божок. Він торкнувся реймера на боці, готовий запалити його у слушний момент.
Два ішаранські кораблі вели бій у відкритому морі з кораблями Співдружності, які залишилися позаду, але Уто мав єдиний намір — дійти до бухти. Флагмана і ще трьох військових кораблів буде цілком достатньо. Він подивився на неприступні стіни, суворі оборонні споруди, зведені поколіннями воїнів Співдружності. Він вважав, що фортеця острова Фулкор неприступна. Тепер його кораблям доведеться взяти цю неприступну твердиню. Він добре знав, що це буде кривава бійня.
Коли чотири судна Співдружності наблизилися до вузької бухти, ворожі кораблі припинили переслідування, зосередившись на тих суднах, що відстали раніше. Уто був спантеличений їхнім маневром. Вони ж у першу чергу мають захищати фортецю?
По шкірі Хороброго пробігли сироти. Що, як це пастка?
Уто побачив, що на фортечних мурах угорі захисники відступили, щось готуючи. Він приклав руку дашком, прикриваючи очі від яскравого світла, намагаючись розгледіти, що вони роблять. Йому це не подобалося.
— Обережно, капітане...
Уто почув гучний дерев’яний стукіт і скрип, а потім побачив каркасну конструкцію з довгим дерев’яним важелем, що приводився в дію мотузками і пружинами, противагами і натягом. На його кінці була величезна металева чаша, схожа на кошик чи тигель.
— У них нова катапульта!
Звільнений дерев’яний важіль злетів угору і з голосним тріском врізався в упорну раму. Чаша викинула свій вміст — киплячу масу запалювальної суміші. Уто, застигнувши, дивився, як розплавлена куля летить до кораблів, немов розбурхана краплина сонця. Її тріскучий вогонь охопив корабель, що йшов позаду них. Рідке полум’я підпалило вітрила і, немов кислота, полилося на моряків і воїнів. Палуба потопала у морі вогню.
Скрутившись між ящиками, Мандан застогнав.
За кілька хвилин усі на борту охопленого полум’ям корабля або кричали в муках, або були мертві. Уто вигукнув:
— Відведіть нас від палаючого корабля! Не дайте вогню дістатися сюди.
Тим часом на стінах фортеці ішаранці раділи, що завдали нищівного удару. Вони знову заскрипіли дерев’яними колесами, відтягуючи важіль катапульти.
Три кораблі Співдружності, уникнувши зіткнення з приреченим палаючим судном, продовжили рух до бухти. У небо здіймалася стіна чорного диму, а спалений корабель дрейфував, вигорівши до ватерлінії.
Похитуючись, Мандан звівся на ноги і закричав капітану:
— Відведи нас від острова! Гавань стане смертельною пасткою. Треба відступати.
Уто захвилювався.
— Мій конаґу! Вони не зможуть використати проти нас катапульту, як тільки ми увійдемо в бухту! Ми будемо під ними. Тільки так ми зможемо напасти і відбити фортецю.
— Ні, ми потрапимо в пастку! Це мій наказ!
Нагорі велетенську облогову зброю перезарядили, відтягнувши та закріпивши важіль. Уто знав, що ці тварини знову наповнять кошик запалювальною сумішшю. Незважаючи на свою ненависть до ішаранців, він розумів, що він, Мандан і всі солдати на цих кораблях загинуть, як щури, потрапивши в оточення, якщо все ж увійдуть у вузьку бухту.
Якимось чином Мандану вдалося відновити командний голос.
— Розвертайся і відпливай від острова. Ми вже втратили надто багато кораблів. Нам треба врятувати те, що можна.
Удалині від острова у відкритому морі два кораблі Співдружності ще намагалися відбиватися під ударами ішаранців. Один корабель палав, а другий протаранили залізним кулаком, і в його корпусі зяяла пробоїна. Ішаранські бійці кинулися на палубу потопаючого судна.
З десяти кораблів Співдружності залишилися тільки їхні три.
Уто застогнав і скреготнув зубами. Він зрозумів, що їм потрібно робити. Мандан був правий.
— Так, мій конаґу. Я присягнувся захищати вас. — Капітан флагмана вже розвертав корабель від острова, намагаючись відступити. Уто раптом усвідомив, що все більше ішаранських кораблів, наближаючись, намагаються відрізати їм шлях до втечі. І в них цілком могло це вийти.
Мандан показав на південь.
— Обійдіть острів, капітане! Ми можемо втекти в той бік. — Уто не бачив там жодного ішаранського корабля, тож вибір півдня здавався вдалим рішенням.
Двоє інших капітанів уже виводили свої кораблі за межі досяжності катапульти. З гучним стогоном і тріском облоговий механізм викинув ще одну палаючу сферу, але кораблі Співдружності відійшли вже досить далеко і смертельний вогонь плеснув у воду просто біля корми.
Мандан, стогнучи, блював. Уто хотів, щоб юнак загартувався, пізнавши жахи війни, і цей процес розпочався, коли Мандан побачив понівечене тіло свого батька тієї буремної ночі. Ставши конаґом, він переживе ще багато таких моментів.
Один
Уто поглянув на зеленувато-білу лінію спіненої води, що вказувала на інші занурені у воду скелясті виступи.
— Ліво на борт!
У першого корабля, що наскочив на риф, розпороло корпус. Від удару багатьох моряків викинуло за борт, і вони закрутилися в рифовій піні, а невдовзі їх розтрощило об гострі камені або віднесло в море.
Капітан, схопившись за поручні, з жахом дивився на воду.
— Як ми можемо їх врятувати?
Ворожі кораблі вже наздоганяли їх, і Мандан вигукнув:
— Ми не можемо залишатися тут! Ішаранці наближаються.
— Ми не кидаємо своїх товаришів! — вигукнув капітан.
Уто, підвівши погляд, побачив, що ішаранці підходять усе ближче. Якщо їм вдасться зманеврувати і влаштувати пастку, флагманський корабель не зможе втекти. Конаґа Мандана захоплять або вб’ють, і Уто знав, що ішаранські тварини зроблять з ним.
Хоча слова були гіркими, як отрута, Хоробрий закричав:
— Конаґ правий. Візьміть курс подалі від цих рифів, і будемо сподіватися, що другий корабель рушить за нами. Нам треба знайти безпечний вихід у море. Треба
Так швидко, як тільки дозволяв вітер, вони пливли від острова Фулкор до рідних берегів. Від усього їхнього бойового флоту залишилося тільки два кораблі.
48
Нові пластини димчастого скла поглинали все світло, наче блискуча смола, що увібрала в себе саму суть чорної ночі. Завдяки вантажу, захопленому на торговому судні утауків, Кловус тепер мав десять бездоганних пластин рідкісного, надзвичайного матеріалу, і він використає його в храмі Маґніфіка, який здіймався все вище. У залі під храмом, де зберігалися пластини, він провів пухкими кінчиками пальців по поверхні, не залишаючи на ній жодного сліду. Він доручить своїм відданим ремісникам вставити чорні пластини в рамки і встановити їх на видноті. Кловус був у гарному настрої.
А потім Чорні вугри повідомили про свою невдачу.
Заха постав перед верховним жерцем, на його обличчі не було емоцій. Його пряме темне волосся виглядало охайним, чоло було гладким, а слова він вимовляв рівно, без інтонації, наче убив свої емоції ще до того, як убив свою першу жертву.
— Вісім наших Чорних вугрів мертві, верховний жерче. Емпра й дівчина Семі зникли.
Кловус відкрив і закрив рота, але не спромігся вимовити ані слова.
— Як це можливо? — Він не був певен, що правильно зрозумів цього чоловіка. — Як могли прості бійці Яструбиної варти встояти проти моїх Чорних вугрів? Хіба ви не проникли на потрібні пости охорони? Вас викрили?
— Мої асасини зробили все як слід.
— Очевидно, що ні! — Його крик луною відбився від кам’яних стін зали. Кловус, оступившись, ледь не розбив одну з великих пластин димчастого скла.
Заха незворушно продовжував:
— Я не брав безпосередньої участі в цій операції, але проаналізував місце сутички після всіх подій. Чорні вугри успішно проникли в покої емпри та здійснили напад. Вони повинні були вбити всіх, хто там був. Я оглянув місце події, кров, тіла. Багато бійців Яструбиної варти загинули від ударів мечем, але Чорні вугри... — Він затнувся, не знаходячи потрібних слів.
Кловус ще ніколи не бачив одного з найкращих асасинів таким невпевненим. Він був оглушений гнівом, але стримався, щоб не вдарити Заху по обличчю, хоча знав, що асасин стійко витримає це і прийме покарання та ганьбу.
— Що ти хочеш сказати?
Заха відповів відверто:
— Мої Чорні вугри були...