Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 49)
Один з поранених бійців Яструбиної варти першим увійшов до кімнати, готовий пожертвувати собою, якщо це виявиться пасткою. Коли він дав знак, що в кімнаті безпечно і нікого нема, Вос поквапом заніс емпру всередину і, щойно один з бійців кинув на підлогу свій плащ, обережно поклав її. Він постукав кісточками пальців по каменю.
— Суцільні стіни. Ми, семеро, зможемо захищати цю кімнату, принаймні деякий час. — Його обличчя розпухло і сильно почервоніло від опіку гарячим бульйоном.
— Нас восьмеро, — додала Семі, порахувавши і себе.
Раптом повітря знову ущільнилося, і мерехтливі брижі розтеклися по кам’яних стінах, пронеслися над емпрою Ілуріс, ніби перевіряючи, чи вона неушкоджена. Семі спостерігала, як сила потекла до входу в кімнату і піднялася знизу вгору, немов стіна води, крізь яку коридор здавався розпливчастим, а потім стала ще більш непрозорою. Сутність змінювала свою фізичну структуру, поки не набула вигляду твердого каменю — того ж кольору і фактури, що й стіна коридору.
Аналера приголомшено спостерігала, як отвір зникає.
— Ми в пастці? — Вона натиснула на щойно утворену кам’яну стіну, яка приховувала вихід. Її рука пройшла крізь неї. Це була просто ілюзія!
Семі теж перевірила. Таємничий захисник емпри, невидиме божество або божок... взагалі невідомо що — створило ідеальне маскування.
— Я не розумію, що це таке, — сказала Семі, відчуваючи, що починає розслаблюватися, — але принаймні я почуваюся в безпеці.
47
Невблаганно і неквапливо, що не віщувало нічого доброго, військові кораблі супротивника сходилися навколо острова Фулкор, стримувані примхливими вітрами й течіями. Уто з напруженим інтересом спостерігав за неминучим зіткненням. Зараз очі Мандана блищали. Спочатку молодий конаґ злякався морської битви, потім сповнився цікавості, а тепер просто став нетерплячим. Він явно не так уявляв собі велике зіткнення.
Десять кораблів Співдружності були озброєні до зубів, а воїни горіли бажанням помсти. Їхні пронизливі вигуки розносилися над водою, розвіювалися вітром і заглушалися гуркотом хвиль. Проте Уто не відчував потреби якось реагувати на це.
До них наближалися легко впізнавані ішаранські військові кораблі — сімнадцять грізних суден, за підрахунками Уто. Завоювавши Фулкор, вони патрулювали води навколо острова, і це був набагато більший флот, ніж конаґ Конндур коли-небудь тримав тут. Натомість Конндур запросив сюди емпру, щоб поговорити про союз...
— Чому так довго? — Мандан перехилився через поруччя, його очі виблискували. Вітерець скуйовдив його каштанове волосся, але йому було байдуже. — Я хочу розбити їх, щоб ми могли повернути Фулкор.
— Маневрування кораблів в океані не схоже на атаку кавалерії, мій конаґу, — пояснив Уто. — Війна на морі повільна, тут потрібен стратегічний підхід. Ми можемо рухатися лише туди, куди нас несуть вітри, проте майстерний капітан знає, як працювати з вітрилами і такелажем. Наші сили досить швидко зіткнуться, не бійтеся. — Він стиснув руку юнака, завагався, потім стиснув ще сильніше. — Не бійтеся.
Уто міг лише уявити, як Мандан реагуватиме у гущі битви, коли навколо брязкають мечі, палають вітрила, а кровожерливі ішаранці намагатимуться порубати його на шматки.
— Рукопашний бій на палубі, — попередив він, — вимагає більшої участі, ніж спостереження за безпорадними в’язнями, яких катують до смерті. Але я захищу вас. Це моя клятва як Хороброго і як вашого вірного друга. Моя вірність належить конаґу Співдружності. Я служу вам.
Юнак кинув на нього стривожений погляд.
— Хіба ти не давав таку саму обітницю моєму батькові? Що ти захистиш його? Чому він не був з тобою у безпеці?
Уто подумав про приголомшений вираз обличчя Конндура, коли той поступово усвідомив, що його власний зобов’язаний Хоробрий має намір убити його.
— Ваш батько... дав мені інше завдання. — Він пильно подивився в очі Мандану. — Будьте певні, що я
Їхній флот наближався до суворих скель Фулкора. На стінах фортеці вони побачили крихітних солдатів, що стояли на сторожових постах. Уто з такою злобою дивився на загарбників, ніби його гнів міг умертвити їх. Його флоту потрібно пройти повз ішаранські кораблі, перш ніж відважні воїни зможуть відвоювати твердиню.
Кільком капітанам Співдружності більше пощастило з примхливим вітром, і два кораблі з напнутими вітрилами йшли попереду флагмана. Шість ішаранських суден усе ще були далеко в морі, і, хоча всі вони, розгорнувши вітрила, змінили курс, у них не буде можливості взяти участь у сутичці ще протягом деякого часу. Битва скінчиться ще до того, як вони зможуть спробувати допомогти своїм ішаранським товаришам, і це покращувало шанси флоту Співдружності. Як Хоробрий, Уто мав непохитну впевненість.
Один з ворожих кораблів вирвався поперед інших, наче вітер під дією магії погнав його уперед. Ця несподівана перевага змусила Уто занепокоїтися. Він був певен, що на острові не залишилося жодного божка, інакше за цей час сутність уже стала б занадто слабкою. Чи могли ішаранські жерці творити свою магію і керувати погодою навіть без божка?
Передовим кораблем Співдружності керував капітан з буйним темним волоссям і кошлатою бородою. Він безрозсудно рушив назустріч ішаранському авангарду і спробував протаранити один з кораблів ворога. В останню мить обидва судна змінили курс, але ніс із залізним кулаком врізався в корпус і ковзнув уздовж борту, розколюючи дошки. У момент зіткнення капітан корабля Співдружності та десяток його бійців перескочили на борт судна противника. Вони кинулися в несамовитий рукопашний бій, рубаючи мечами навсібіч, хай ворогів і було значно більше. Два кораблі відштовхнулися один від одного і розійшлися.
Поки кораблі були поруч, ішаранські моряки кидали горщики з палаючим маслом на палубу корабля Співдружності. З розбитих горщиків розтікалося масло, підпалюючи дошки. Полум’я швидко огорнуло щогли й такелаж і почало пожирати вітрила.
На відкритій воді біля рваної лінії рифової піни накренилися, зіткнувшись, два інші кораблі. Таран пробив корпус корабля Співдружності і застряг у ньому, з’єднавши судна. Спочатку здавалося, що сили екіпажів двох кораблів рівні, але ішаранці заходилися методично винищувати солдатів Остерри — швидко, без передишки.
Перебуваючи на флагмані, Мандан спершу щось радісно вигукував, а потім зблід, побачивши, скільки його воїнів гине і скільки кораблів пошкоджено. Один з ішаранських кораблів прямував просто на них, націлившись на флагман конаґа металевим кулаком тарана.
Стривожений швидким наближенням ворожого корабля, Уто крикнув капітану:
— Змініть курс. Не дайте нам зіткнутися! — Йому не терпілося вступити в бій з цими тваринами, але він не мав піддавати конаґа Мандана ризику. На палубі бійці Співдружності розмахували мечами, готуючись битися з ворогом.
Наближалися інші ворожі кораблі, їх було майже вдвічі більше, ніж у флоті Мандана. Вони вибухнули залпами полум’яних стріл, намагаючись підпалити кораблі супротивника. Капітани кораблів Співдружності наказали набрати у відра морської води і приготуватися. Половина матросів на борту повинні були гасити будь-яку стрілу, щойно вона вцілить у корабель.
Одна жевріюча стріла уп’ялася в палубу за кілька дюймів від ноги Мандана. Конаґ скрикнув, і Уто хутко потягнув його в безпечне місце, тим часом прилетіло ще кілька стріл, три з яких влучили у людей на палубі. Уто затуляв Мандана власним тілом, сподіваючись, що його накидку з кольчугою та нагрудну броню не проб’є жодна стріла. Він сховав молодого конаґа між двома великими ящиками неподалік від носа корабля.
— Залишайтеся тут. Я очолю битву.
Блідий від страху, Мандан зіщулився в укритті між ящиками, більше не відчуваючи захоплення боєм.
Горіли ще два кораблі Співдружності, екіпажі яких не змогли вчасно загасити вогонь. Уто, охоплений гнівним збентеженням, побачив, що чотири з десяти їхніх кораблів були знищені або виведені з ладу, тоді як у ворога ще залишався з десяток чи то й більше кораблів. Стиснувши кулаки, він кинув погляд на високі скелі й неприступну фортецю угорі. Фулкор був їхньою метою. Хороброго не змусить відступити несподіваний опір ішаранців.
Він крикнув капітану флагманського корабля:
— Йди прямо до гавані! Як тільки досягнемо острова, ми видеремося нагору і відвоюємо фортецю. — Якщо вони зможуть потрапити у вузьку бухту, їхні кораблі затримають решту ворожих нападників у гирлі, захищеному прямовисними стінами.
Капітан флагмана вигукнув накази, стерновий змінив курс. Набираючи швидкість, флагманський корабель прослизнув повз два зустрічні ішаранські судна, не вступаючи в бій. Тепер Уто міг зосередитися лише на Фулкорі.
З віддалених вод наближалися нові вітрила в червоних смугах, і серце Уто стиснулося. Скільки кораблів у ворога? За його підрахунками, хоробрі захисники вже знищили п’ять ішаранських військових кораблів, але вони можуть собі дозволити втратити більше кораблів, ніж Співдружність. Екіпажі ворожих кораблів виявилися ще й більш вправними у гасінні вогняних стріл — вони встигали загасити їх до того, як полум’я починало розгоратися. Стріли неслися між суднами супротивників, немов метеоритний дощ.