Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 90)

Ерікал і заклиначка вітру попрощалися з міським головою, і той повернувся до розплутування своїх сітей. Але не встигли вони рушити далі, як міський дзвін ударив на сполох. Сетор підняв погляд від сітей і занепокоєно поглянув на море.

— Невже шторм? Небо чисте.

Ерікал пробігся поглядом по узбережжю, потім глянув углиб суші і побачив на півночі клуби диму.

— Он там щось горить!

— Може, трава на пагорбах. — Сетор побіг до дерев'яної будівлі міської ратуші, що була не більшою за звичайний будинок.

Ерікал і старенька поспішили за ним.

— Моє останнє передбачення показало якусь небезпеку, — сказала Мистія, — проте я не знаю, що воно таке.

Якийсь селянин зі скуйовдженим від швидкої скачки волоссям влетів у містечко на старому борозному коні й закричав:

— До узбережжя наближаються вороги. На нас напали! — Старий коняка під ним натужно хрипів, бо його, схоже, ще ніколи не гнали з такою швидкістю, і сам селянин теж виглядав знесиленим, хапаючи ротом повітря. — Я привіз дині, як раптом побачив дим. Вороги напали на садиби!

Сетор зажадав, щоб той розповів детальніше, що він бачив, і селянин, намагаючись віддихатися, швидко залопотів.

— Вони прийшли пішки. Самі волохаті, як звірі. Нищать все підряд! Вони вбили Чілсона і його дружину, вирізали їхню отару, підпалили хату. Я бачив це з-за кам'яного паркану і думаю, що нападники теж побачили мене. Тож я перерізав посторонки, залишив свій віз та дині, скочив на коня і поскакав сюди, щоб попередити вас усіх! — Його голос тремтів.

Ерікала пройняв озноб, бо він точно знав, про кого говорить цей селянин.

— Їм вдалося вижити. Шторм розметав кораблі, але деякі з них могло викинути на берег. — Прийнявши рішення, він заговорив голосніше. — Вони спалять і пограбують усі села на узбережжі.

Сетор з інтересом глянув на нього.

— То тепер ти згадав?

— Дещо... цього досить, — зізнався Ерікал. — Вони безжальні. Вони не знають пощади. Це гетррени. — Він ковтнув. — З Ішари.

Стара заклиначка вітру зі здивованим виразом обличчя обернулася до нього.

— Гадаю, ти можеш розповісти нам набагато довшу історію.

— Так, можу, але зараз для нас головне підготуватися до нападу. Я не знаю, чи зможемо ми протистояти їм. Я бачив, як б'ються гетррени. — Він вказав жестом навколо себе. — Віндгед — не військовий табір. У вас є зброя, солдати, охорона? Як ви можете захистити себе?

Сетор гірко розсміявся.

— У нас є рибальські сіті та весла. — Він замовк, насупившись. — А ще в нас є багато човнів! Ми повинні вивезти наших людей у море, де ці нападники їх не дістануть.

— Якщо місто буде порожнім, вони все спалять і знищать, — зауважила Мистія.

— Зате люди залишаться живими, і це краще, ніж дозволити їм усім загинути на вулицях міста.

Сетор широким кроком рушив до пристані, голосно скликаючи людей. На причалах замайоріли сигнальні прапори, підняті на високих жердинах, а рибальські човни, що були неподалік у морі, стали повертатися назад до гавані Віндгеда.

Упродовж кількох наступних годин до міста прибігло ще кілька переляканих втікачів, які кричали про наближення страшних варварів. Одна стара жінка навіть приїхала верхи на козі, б'ючи її п'ятами в боки, щоб та бігла швидше.

Слухаючи розповідь за розповіддю, Ерікал зрозумів, що близько півсотні гетрренів рухаються по дорозі, що йде вздовж берега, і грабують всі будинки, що трапляються їм на шляху, підпалюють поля, вбивають худобу — тобто завойовують нові землі.

Міський голова збирав городян, щоб посадити їх на човни і вивезти у море. Один похмурий старий рибалка пришкутильгав із саморобною милицею, якою розмахував у повітрі.

— Ця штука досить гостра. Я можу залишитися тут і бити нею нападників.

— Вони вб'ють вас, — зауважив Ерікал.

— Цілком можливо, — відповів кульгавий чоловік і знову ткнув милицею у повітря. — Але, може, спочатку я прикінчу кількох з них.

Міський голова повів його до човнів, що стояли біля пристані.

— Я б волів, щоб ти залишився живий і згодом допоміг з відбудовою міста. Сідай у човен, в морі ти будеш у безпеці.

Якийсь чоловік підганяв поперед себе трьох дітей, прямуючи до човнів, які готувалися до відплиття. Деякі люди втекли до пагорбів, щоб там сховатися від нападників-гетрренів, а інші тим часом нашвидкуруч готувалися боронити Віндгед з тим, що було під рукою.

— Вони будуть тут за годину!

Мистія стояла, дивлячись на воду.

— Я не попливу в море. У мене є хатина на мисі, і я залишуся там. Може, тобі варто піти зі мною і захистити мене. — Вона підняла свій тканий мішечок. — Хтось має допомогти мені з'їсти ці мідії.

Небо на півночі затягнуло димом, схожим на страхітливі чорні плями. Ерікал відчував радше тривогу, аніж страх, і, коли ці почуття змішалися в його душі, він відчув, як усередині нього здіймається хвиля божественної сили, якою він може скористатися навіть тут, вдалині від дому.

— Можливо, я все-таки зможу допомогти захистити вас, — сказав він, звертаючись до міського голови. — У мене є таємниця, якої убояться навіть ці нападники. Відправте всіх людей подалі в море, а я вийду до ворогів.

— Один ти не підеш, — сказав Сетор. Він кинув погляд на пристань, від неї, відштовхнувшись веслами, відчалили ще два рибальські човни, після чого підняли свої вітрила. — Поки наші люди перебувають на безпечній відстані від берега, я можу залишитися. Я хочу побачити, хто наважився напасти на моє місто.

Тепер Ерікал дихав глибше, швидше, відчуваючи в легенях вогонь божкині, схожий на свіжий вітер. Він рушив вулицями до в'їзду в місто, Сетор і Мистія йшли слідом за ним. До них приєдналося ще десятеро рибалок з уламками весел та гострими баграми. Чисто поголений чоловік з обвітреним обличчям сказав:

— Я використовую цей багор, щоб бити марліна. Гадаю, черепи варварів він розколе не гірше.

Ерікал подумав про Маґду та її покручену палицю.

— Я буду радий на це подивитися.

Зупинившись на околиці, вони чекали появи нападників, а містечко Віндгед тим часом майже повністю спорожніло. Близько двадцяти рішуче налаштованих містян озброїлися, щоб захистити власні домівки, і зібралися на дорозі, що вела до міста. Стоячи разом, вони спостерігали, як до них наближається ворог.

Зір Ерікала раптом покращився, став гострішим — і він зрозумів, що божкиня посилює його здібності.

До них сунув натовп варварів — п'ятдесят вцілілих воїнів, яких море викинуло на узбережжя після влаштованого божкинею шторму. Гетррени, розлючені, проте явно виснажені й пошарпані, вищирялися, показуючи гострі зуби. Замість одягу на них були шкури, вкриті соляною кіркою. Вони розмахували списами й палицями, у когось були навіть гілки, виламані з дерев, а деякі просто несли великі уламки каміння. Багато дикунів тримали у руках тліючі смолоскипи, якими вони підпалювали садиби і поля, що зустрічалися їм по дорозі.

Попереду шкандибала на товстелезних ногах Маґда, недбало розмахуючи своєю палицею. Вона, схоже, вважала, що, спаливши кілька селянських хат і ланів, вона вже завоювала цілий континент. Коли варвари угледіли перед собою місто та його захисників, вони, загорлавши хриплими голосами, побігли вперед, готові одразу ж кинутися в бій.

Кілька рибалок застогнали, проте не відступили. Ерікал чув, як міський голова Сетор важко дихає поруч, але все одно рішучо стискає багор, не збираючись здаватися.

Коли Маґда, що неслася попереду, помітила жерця, вона завагалася. Ерікал глибоко вдихнув повітря і відчув, як божкиня живиться його вірою. Він і його прекрасна божкиня могли впоратися лише разом. Він відчував, що вона ослабла, але тримається за нього, поєднана з ним через його серце, розум і цілковиту відданість. І хоча божкиня відчувала величезну небезпеку, вона все ж залишилася захищати його, переливаючись різнобарвними веселками, які ставали все яскравішими, все помітнішими.

Маґда підійшла достатньо близько, щоб її було чутно, і зі злостивою посмішкою уставилася на Ерікала.

— Та це ж наш маленький жерчик! Невже ти стільки проплив? — Коли Ерікал не відповів, у неї на вилицях заходили жовна від ледь стримуваної люті. — Шторм, який влаштувала твоя божкиня, мало не знищив нас усіх, розкидав наш флот, розтрощив об берег кілька моїх кораблів.

— Ти змусила мене зробити це, — відказав Ерікал.

— Ти повинен був контролювати цю істоту. Я попереджала тебе. — Вона глянула на погано озброєних захисників міста, а за її спиною виднілися вдалині заграви численних пожеж. — Я думаю, ти зрадив нас, жерче. Ти зрікся Ішари, а тепер ти став на бік цих слабаків.

— Зрадив вас? — насмішкувато кинув Ерікал. — Я ніколи не хотів брати участь у вашому вторгненні. Верховний жрець Кловус просто намагався позбутися вас, і, очевидно, ми з моєю божкинею стали прийнятною жертвою. — Поки він говорив, у повітрі розгорнулося веселкове мерехтіння, наче морські вітри, пройшовши крізь невидимі чарівні призми, перетворилися на потоки різнокольорового променистого сяйва.

Стара заклиначка вітру аж скрикнула від несподіваної здогадки, Сетор теж здивовано подивився на Ерікала.

— Ти з Ішари?

Перш ніж Ерікал встиг сказати щось на своє виправдання чи бодай якось це пояснити, Маґда закричала своїм варварам:

— Вбийте всіх! Спаліть місто — і ми підемо до наступного. Але жрець — мій. — Розмахуючи палицею, вона швидко рушила до захисників Віндгеда, загарчавши на Ерікала. Рибалки та міський голова трималися разом, плече до плеча, і, стискаючи свою просту зброю, приготувалися зустріти ворогів.