Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 92)
— Що це? — зацікавлено спитала Кору.
До намету королеви прибіг розвідник і, поспішно вклонившись, доповів хриплуватим голосом.
— Чужинці, моя королево, людина і напівкровка. Вони в'їхали прямо в табір і, схоже, зовсім нічого не бояться.
— Не бояться? Чого ж вони хочуть? — запитала Кору.
Двоє магів стояли поруч з королевою у своїх кольорових шкіряних мантіях, уважно спостерігаючи за тим, що відбувається, і розмірковуючи, що це може означати. Воїн-розвідник, явно розвеселившись, відповів.
— Вони вимагають зустрічі з вами, королево Кору.
У Кору вирвався смішок.
— Вимагають?
— Один з них каже, що він король Нортерри.
Серце Бірча закалатало. Його дідусь!
— Я знав, що він прийде.
Кору глянула на хлопчика, потім стенула плечима.
— Приведи їх сюди.
Колланан, в душі якого вирували гнів і бажання помсти, гордовито сидів у сідлі на своєму Штормі. У його руці був бойовий молот, а Ласіс тримав напоготові свій тріскучий реймер. Люті настільки зневажали людей, що навіть не роззброїли чоловіків, коли ті проїжджали через їхній переповнений табір. Колл відчував вагу своєї зброї, посиленої димчастим склом, і знав, наскільки смертоносною вона може бути. Він сподівався, що йому випаде бодай найменша нагода помститися королеві, і надіявся, що зможе хоча б мигцем побачити Бірча.
Ласіс тримав реймер, мов смолоскип, очолюючи процесію. Коли вони наблизилися до великого шатра, Хоробрий вигукнув:
— Король Нортерри!
Крижані та піщані Люті, не вважаючи за потрібне виявити хоч якісь знаки поваги, просто дивилися, вдаючи незацікавленість, як повз них проїжджають вершники.
Колланан, напружений і зосереджений, важко дихав, а його зір почало застилати червоне марево, проте він, не зупиняючись, їхав далі.
Попереду він побачив королеву крижаних Лютих, вона стояла перед ними, висока, холодна і прекрасна, випромінюючи неабияку силу. По боках від неї стали двоє магів, один в іржаво-червоній мантії, інший — у синій. Озброєні воїни-Люті розташувалися кругом, готові захищати її, хоча королева виглядала так, ніби їй не потрібна охорона.
Проте Колланан майже перестав звертати на всіх них увагу, щойно він побачив Бірча, який підійшов до королеви ззаду. Хлопчик змужнів і дуже схуд, але він був живий. Його, схоже, не мучили і не кривдили. Короля охопила невимовна радість.
— Бірч! — Він хотів закричати, але з його вуст злетів тільки ледь чутний шепіт. Його серце мало не розірвалося.
Хлопчик радісно посміхнувся.
— Це мій дідусь! — Він благально поглянув на королеву крижаних Лютих, але вона застигла в гордовитій позі з незворушним виразом обличчя.
Її біляве волосся розвівалося навколо голови, потріскуючи від магії.
Десь у глибині душі Колланан давно вже все для себе вирішив, але зараз він остаточно упевнився в непохитності власного рішення. Він зробить усе необхідне, щоб звільнити хлопчика, піде на будь-яку жертву. Не мало значення, що станеться з ним самим, — жодного значення.
Він зістрибнув на землю й рушив уперед, тримаючи свою важку зброю напоготові.
— Я король Колланан Молот. Ви взяли цього хлопчика в заручники. Звільніть його, інакше ви всі помрете.
Його вимога була такою абсурдною, що Люті остовпіли від несподіванки. Похмурі маги дивилися на нього так, ніби силою погляду розтинали на шматки якусь невідому істоту.
Ласіс, піднявши реймер, підійшов до свого короля, готовий загинути разом з ним. Він нахилився ближче, і його слова вразили Колла.
— Володарю... це не королева Онн.
Колланан блиснув на нього очима.
— Про що ти?
— Це не королева Онн. Я її не знаю.
Бірч ледве стримувався, щоб не підбігти до дідуся, але один з воїнів крижаних Лютих притримував його. Колланан стояв перед Лютими у загрозливій позі, гнівно дивлячись на них.
Королева крижаних Лютих підійшла ближче.
— Я дбала про цього хлопчика, але я не викрадала його. Він служив мені... у вельми цікавих обставинах.
Колланану не вдалося стримати слів, що рвалися з його душі.
— Крижані Люті знищили містечко Лейк Бакал, вбили мою доньку та її родину. Вони забрали Бірча. Крижані Люті вбили мою королеву, мою кохану... — Його голос надломився. — Мою Тафіру.
Як не дивно, але блідошкіра королева просто стояла й незворушно дивилася на нього.
— Нічого з цього я не робила. Ти говориш про мою матір, королеву Онн, але вона вже мертва. Я — Кору, і я правителька крижаних Лютих. Насправді я правителька
Колланан закричав:
— Люті забрали у мене все! — Він був не в змозі стримувати свій гнів, і йому потрібно було виплеснути свої горе й лють, які так довго вирували в ньому. — Хіба ви вже не забрали достатньо?!
Королева Кору підійшла зовсім близько до нього, щоб подивитися йому прямо в очі. Вона була тоненькою порівняно з Коллом, проте в ній відчувалася енергія, пружна, мов батіг.
— Як я вже сказала, я не робила нічого з цього. Люті, що очолили напад на ваше містечко біля озера, теж мертві. Іррі, воїна, який убив твою дружину, страчено. Я... — вона глянула вниз і торкнулася плеча Бірча. —
— Вона каже правду, дідусю, — визнав Бірч, а потім промовисто подивився на Кору. — Але вам більше не треба тримати мене при собі. Я хочу додому... або принаймні хочу бути зі своїм дідусем. З королем Нортерри.
Кору виглядала спантеличеною.
— Хлопчик заслужив мою повагу. Він добре служив мені. — На свій подив, Колланан відчув, що в ній немає ворожості.
Бірч поглянув на королеву.
— Він — єдиний родич, який у мене залишився. Можна, будь ласка?
Королева Кору подивилася на хлопчика, і вираз її обличчя пом'якшав.
— Ти щось казав про це. — Потім вона повернулася до Колланана. — У мене немає ненависті ні до тебе, королю Нортерри, ні до людей. Моя матір мертва, і знеславлена королева піщаних Лютих By теж переможена. У мене є своя місія.
Колл ледве знайшовся на слова.
— Що ти кажеш?
Королева крижаних Лютих розвела руками, а двоє її магів здивовано дивилися на те, що відбувається перед ними.
— Коли ми проходили повз Феллстафф, то не чіпали твого міста. Ми щойно прийшли із Судерри, проте я не заподіяла ніякої шкоди Баннрії. Я просто об'єднала наші дві армії, і тепер я веду їх до нашої істинної мети. — Її голос звучав майже сумно. — Хлопчик мені більше не потрібен... якщо він хоче бути з тобою.
Із посмішкою, в якій промайнув легкий жаль, вона відпустила Бірча, лагідно підштовхнувши його. Він підбіг до вкрай здивованого Колланана і кинувся в обійми дідуся.
Не в змозі більше тримати бойовий молот, він розтиснув пальці і випустив важку зброю на землю. Королю було байдуже. Йому здавалося, що його серце тане. Колл схопив Бірча у свої великі ведмежі обійми і заридав.
81
Нічним жахіттям Уто було те, що одного дня ішаранські кораблі досягнуть берегів Остерри і попливуть з'єднаною річкою до Конвери. Якщо це станеться, то він знатиме, що зазнав невдачі, що всі Хоробрі зазнали цілковитої невдачі у виконанні свого найпершого обов'язку — захищати Співдружність і конаґа.
Залишивши «Ґліссанд» і решту солдатів у Рівермуті, він щодуху гнав коня по дорозі, що стелилася вздовж річки. Йому треба було дістатися до замку Конвери, знайти Мандана... проте він боявся, що вже запізнився — запізнився безнадійно.
Хоча вони й розгромили гарнізон на острові Фулкор, флот Співдружності зазнав нищівної поразки. Його війна помсти проти Ішари провалилася, його військо навіть не досягнуло чужих берегів, а тепер він повернувся до Остерри, відчайдушно намагаючись врятувати хоча б те, що міг.
Уто пришпорив скакуна, даючи волю своєму гніву. Копита його коня стукотіли по торованому шляху багато годин поспіль, і нарешті, глянувши вперед, він побачив посеред русла широкої ріки стрімчак, який здіймався над тим місцем, де зливалися річки Блакитновода й Крикіет.
У цю ж мить він зрозумів, що нападники вже дісталися сюди. Уто голосно завив і ще сильніше пришпорив коня. Місто палало в кількох місцях уздовж берега ріки. Оборонні укріплення прямо під замком залишалися цілими, але чотири ішаранські кораблі вторглися в район причалів у нижній частині міста. Сюди припливали кораблі з морського узбережжя, піднявшись вгору по з'єднаній річці, а баржі та човни, спустившись по річках Блакитновода чи Крикіет, привозили вантажі продуктів, худоби, зерна, деревини або видобутого каменю. Нижня частина міста була облаштована так, щоб торгові судна могли легко тут пришвартуватися і їх можна було швидко розвантажити; на просторих площах влаштували загони для худоби, а високі складські будинки були відкриті для зберігання товарів. За своєю природою нижнє місто було вразливим для нападу, чим і скористалися ішаранські чудовиська.
Один з нових мостів через річку Блакитноводу вже був наполовину зруйнований, частина його прогонів палала, але Уто повинен був у будь-який спосіб перебратися через ріку до Конвери і замку. Його охопили гнів і розпач, коли він побачив, що на протилежному березі посеред ринку, що простирався вздовж ріки, точаться шалені бої. Смугасті вітрила на кораблях загарбників були подерті, їхні корпуси виглядали побитими, але судна все ж прибилися до берега і вивергли із себе свої екіпажі, які тепер сіяли смерть. Уто вхопився за реймер, але поки що не запалював його, — він зробить це, коли підійде достатньо близько, щоб мати можливість убивати.