Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 88)

— Ти зрадив мене! — закричала вона йому, проте маг і бровою не повів.

Його ауґа рухався в тому ж темпі, що й унук, який тягнув її сани.

— Ти зазнала поразки, — відказав він. — Лютих веде за собою переможець, і так було завжди.

— Мене обдурили і зрадили, спочатку людський король Адан, а потім ти і мої піщані Люті.

— Дотримуватися традицій Лютих — це не зрада, — зухвало відповів її маг. — Кору перемогла тебе. Саме так ми завжди обираємо нового правителя.

— Вона крижана Люта!

Аксус знизав плечима, чим збісив її ще більше.

— Вона показала, що є сильнішою за тебе.

— Я правила тисячі років. Навіть коли я поринула в заклинальний сон, ніхто не кинув виклик моєму правлінню. Ніхто не посмів.

— А тепер посмів, — відказав маг.

— Жодна дочка роду Сут ніколи не вела за собою наш народ, — заволала By. — Їхня зрада тягнеться від самого початку історії.

— Коли це ти стала зважати на історію? — У мага, який не міг повірити власним вухам, вирвався смішок. — Ти хоч знаєш, як Дар і Рао разом билися з Оссусом? — Спохмурнівши, маг кинув на неї сердитий погляд, ніби ображений тим, що йому доводиться бачити її жалюгідний стан. — Ти хоч пам'ятаєш причину нашого існування? — Він важко зітхнув. — Я попереджав тебе, моя королево. Ти змарнувала надто багато часу через одержимість ворожнечею з крижаними Лютими і знехтувала нашою справжньою місією. Але дехто з нас пам'ятає, чого від нас вимагає Кур.

By вже не слухала його. Вона заговорила збудженим тоном, перейшовши на змовницький шепіт.

— Кору дозволяє тобі наближатися до неї. У тебе є така можливість! Використай свою магію, змусь її серце вибухнути від пекельного полум'я! Перетвори її розум на порох. — By захихотіла, зовсім занурившись у власні думки. На якусь мить вона забула про своє паралізоване тіло. — Вчини правильно, Аксусе.

— А що, як зараз усе правильно? — запитав маг. — Люті об'єдналися в найбільшу армію, яку коли-небудь бачив світ. Навіть люди зібралися в передгір'ї. Скоро ми кинемо виклик Оссусу. Це те, для чого були створені Люті.

— Тоді вбий мене! Покінчимо з цим. Я мала померти, коли Кору перемогла мене. — Її очі мерехтіли. — Вбий мене... будь ласка.

Аксус насупився.

— Кору залишила тебе в живих з якоїсь причини. Я не ставитиму під сумнів рішення моєї нової королеви. — У його останніх словах чулися одночасно гіркота і злість, а потім він підстьобнув свого ауґа, і за мить вони зникли з її поля зору.

By знову закричала.

На заході сонця армія Лютих зупинилася. Вовкоконя, що тягнув сани By, випрягли з упряжі й відпустили до інших унуків, разом з якими він помчав полювати в передгір'ї. Колишню королеву просто покинули там, де вона лежала. Ніхто не звертав на неї жодної уваги. Тим часом Люті розпалювали вогнища і вихвалялися один перед одним, як вони збираються мало не голіруч вбити Оссуса.

Один з мамулів, нижчих істот, створених крижаними Лютими, підійшов до By з мискою каші. Він мовчки присів поруч, і вона відвернула від нього голову, але їй не вдалося позбутися опіки з боку цієї істоти.

Чітко виконуючи отримані вказівки, наполегливий мамула запхав їй до рота ложку. By виплюнула кашу, і та розтеклася в неї по підборіддю. Мамула зішкріб їжу ложкою і взявся знову годувати By.

Під час годування вона намагалася сісти, поворушити руками, піднятися із землі, дати ляпаса нахабному мамулі, але нічого не відбувалося. Вона нібито відчула якесь посмикування в тілі, а може, це їй просто здалося. Закінчивши її годувати, мамула пішов геть, не проронивши за весь цей час жодного слова, не видавши жодного звуку.

Після того, як мамула зник, до неї підкрався хтось інший — то був маленький людський хлопчик, якого Кору тримала при собі як свою іграшку. Він був блідий і тихий, але дивився на неї з явною зацікавленістю. Хлопчик присів навпочіпки біля її саней.

— Ти королева піщаних Лютих? — Його брови нахмурилися. — Я думав, ти виглядатимеш більше схожою на правительку.

— Найнижчий піщаний Лютий могутніший за будь-яку людину! — гаркнула By.

— Я онук короля Нортерри, — сказав хлопчик. — А ти не виглядаєш дуже могутньою, як на мене. Королева Кору каже, що коли ми розбудимо Оссуса, то вона, можливо, згодує йому тебе, і тоді твоя отрута його вб'є.

By відчула огиду до цієї дитини, і в цьому почутті відображалася її огида до самої себе. Вона звивалася, мов хробак, проте не могла уникнути проникливого погляду хлопчика. Він заговорив тихим, але рішучим голосом.

— Я знаю, що Люті робили жахливі речі. — Він нахилився ще ближче.

By уявила собі, як простягає одну руку і скрученими, мов кігті, пальцями хапає хлопця за горло, щоб задушити його. Але її рука не смикнулася. By навіть не бачила своїх рук. Від її магії залишилося слабеньке мерехтіння, і вона не могла викликати жодної її крихти.

Хлопчик вирішив подражнити її, розповівши свою неймовірну таємницю.

— Я міг би вбити тебе, якби захотів. Просто тут. — Він нахилився ще ближче. — Це я вбив королеву Онн.

— Ти надто слабкий для цього, — зневажливо кинула By.

— Справді? — Схиливши голову набік, він глузливо посміхнувся їй. — У такому випадку ти можеш вважати, що тобі нічого не загрожує. — Тихо посміюючись, він підвівся і неквапливим кроком віддалився від неї.

By зсередини роздирала лють, переможена королева наказувала своїм ранам загоїтися, жадаючи, щоб її тіло звелося на ноги і вона могла відплатити цьому нахабі. Ніхто в таборі не звертав уваги ні на її крик, ні на хлопчика, який так її роз'ятрив.

Але By була впевнена — абсолютно впевнена, — що цього разу вона відчула, як її руки смикнулися.

78

Після того, як армія Лютих рушила далі, всі, хто залишався в Баннрії, зітхнули з полегшенням і влаштували святкування, хай і дуже стримане, на честь того, що місту та його мешканцям чудом вдалося вижити. Королева Пенда наказала відчинити міські крамниці. Виноторговці розливали свої найкращі витримані вина прямо з бочок, а пекарі пекли особливий медовий хліб-косичку, який зазвичай призначався тільки для великих свят.

Нарешті відчувши, що небезпека минула, каравани утауків прибули із сусідніх округів, і ринки наповнилися радісним галасом та діловитим гомоном. Пенда знала, що ватажки утауків ховалися серед пагорбів, спостерігаючи за обнесеним мурами містом, щоб побачити, чим скінчиться історія з Лютими. Тепер вони поспішали відновити торгівлю і допомогти містинам з ремонтом.

Але ще важливіше було те, що утауки прибули на похорон Гейла Орра.

Пенда розуміла, що вся Судерра зараз відчуває полегшення, виснажена небезпеками останніх днів, але сама вона оплакувала втрату свого батька. Королева була засмучена ще й тим, що Адан не зможе стояти поруч з нею, коли будуть запалювати поховальне багаття. Навіть Ксара не було поряд, адже він полетів до судерранського війська, щоб доставити її послання.

Однак у Пенди була її донечка, а також друзі, піддані та велика родина в племенах утауків. Всі їхні серця були зараз єдиним цілим.

Коли вона вийшла із замку, щоб направитися до місця вшанування пам'яті свого батька, вона намалювала коло в центрі грудей.

— Початок є кінцем є початком, — прошепотіла вона.

На Пенді була кармазиново-чорна сукня і вишукана корона королеви Судерри. Сьогодні вона була великодушною правителькою і скорботною донькою.

Ґлік стала поруч зі своєю названою сестрою. На її плечі сиділа Арі.

— Усередині кола і поза колом.

Пенда посміхнулася дівчині й відчула себе трохи менш самотньою. Так, у неї була ще й Ґлік. Цього вистачить, щоб протриматися, поки її Старфолл не повернеться додому.

Навколо центральної площі утауки встановили свої намети, проте наразі вся торгівля зупинилася. Кожен утаук прийшов віддати останню шану Гейлу Орру, як і декілька лордів-васалів Судерри. На багатьох засіданнях ради її батько висловлював слушні міркування, і Пенда була рада бачити, що він заслужив щиру повагу з боку лордів.

Пенда спочатку думала залишити Оук у замку, але їй хотілося, щоб донька стала свідком цього прощання, незалежно від того, пам'ятатиме вона свого дідуся чи ні. Ця думка нагадала Пенді, викликавши раптовий укол болю, що інший дідусь її доньки, конаґ Конндур, теж уже мертвий.

Коли Пенда підійшла до головної ринкової площі й побачила акуратно складені для погребального вогнища сухі дрова, її серце, як їй здалося, перестало битися. Приїжджі утауки зробили невеличкі в'язки з трісочок для розпалювання вогню, і кожна родина перев'язала ці жмутики своїми родинними кольорами, що робило вогнище схожим на веселку. Тіло її батька, загорнуте в чорні й кармазинові полотнища — кольори його племені, — поклали згори на дрова. Його обличчя прикривав прямокутний клаптик тонкого шовку, але Пенда бачила його вухо і крихітну підвіску з димчастого скла, яку він носив, як вважалося, на удачу.

Пенда хотіла виголосити зворушливе надгробне слово, з любов'ю розповідаючи про спадок батька, проте коли вона побачила накрите саваном тіло, то всі її слова кудись поділися.

— Він був моїм батьком, — сказала вона. — Я любила його. Я сумуватиму за ним. — Її горло стислося від ридань, і вона не змогла вимовити більше ні слова. Ґлік, підійшовши ближче, обійняла її рукою за талію, а Пенда ще міцніше пригорнула до себе Оук.

Вона стояла, опустивши голову, потім підняла очі на тіло батька і кивнула. Один з чоловіків підніс смолоскип до низу складеної купи дров і запалив вогнище.