Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 87)
Колланан оглянув незліченні намети, великі вогнища, з яких піднімався дим.
— Ти добре попрацював, Ласісе, але попереду нас чекає багато битв. Кров предків... — Він поклав свій молот на сідло.
Далі вони поїхали разом, а навколо вирувала метушня табірних приготувань, і вся ця діяльність нагадувала Адану неперервний рух мурашок-деревоточців у поваленій колоді. Вечеряти вони влаштувалися біля вогнища, і Ласіс коротко доповів про підготовчі роботи, виконані його військом. Розповіді очільників судерранського загону про перемогу, здобуту в невільничому таборі над Лютими, розбудили в серці Адана тривогу й занепокоєння. А що, як їм не вдалося обдурити королеву By?
Адан рано відправився до свого королівського намету, але не тому, що хотів спати, — йому просто хотілося уникнути подальших розмов. Він присів біля намету й деякий час читав книгу спадків при світлі ліхтаря, але ніяк не міг зосередитися на розповідях про давніх людських героїв. Думки короля блукали десь далеко.
Його затягнуло в нестримний коловорот подій, і він розмірковував, чи зможе їхня об'єднана армія дістатися Конвери достатньо швидко, щоб не дати Мандану розв'язати ще одну кровопролитну війну, яка призведе до загибелі тисяч і тисяч людей. Король Адан здригнувся. Влаштовувати війну з Ішарою було нерозумно за будь-яких обставин, навіть щоб помститися за вбивство батька, але зараз ця війна стала неминучою. Адан знав, що привід для неї сфабрикував саме Уто. Його потрібно було зупинити і покарати за тисячу злочинів.
Справжня війна людства повинна вестися проти Лютих, а натомість йому доведеться витрачати час і проливати кров, аби зупинити власного брата!
Коли Адан вже готувався лягати спати, він раптом почув тріпотіння крил і, піднявши голову, побачив, що над його наметом кружляє ска. З пронизливим вереском Ксар приземлився на кущ неподалік і, схиливши голову набік, подивився на короля гранчастими очима. Потім птах-рептилія зіскочив на землю і став гордовито походжати перед Аданом.
— Тебе прислала Пенда? — Він побачив комірець на шиї зеленого ска і зрозумів, що там, в діаманті «сльоза матері», зберігаються зображення, можливо, послання від дружини. Але оскільки Адан не був утауком, він не міг активувати діамант.
Однак Пенда знайшла інший спосіб, який вона вже використовувала раніше. Ксар проходжався перед ним туди-сюди, ніби хизуючись смужкою паперу, прив'язаною до його лівої лапки. Адан простягнув руку, щоб узяти папірець, але ска відскочив убік, дражнячи його.
— Так, ти дуже розумний, Ксаре. Ти хороший ска. Мені потрібно прочитати послання. Саме для цього Пенда прислала тебе.
Птах-рептилія ще двічі вислизав від Адана, перш ніж королю нарешті вдалося його схопити. Адан смикнув за нитки, що оповивали згорнуту смужку паперу. Ксар дозволив йому якийсь час пововтузитися з нитками, намацуючи вузлики, але, як тільки Адану вдалося дістати послання, обурений ска, вирвавшись із рук короля, відскочив від нього і почав чистити своє скуйовджене смарагдове пір'я.
Адан, нахилившись ближче до світла ліхтаря, прочитав лист, написаний крихітними літерами, в якому Пенда описувала, як армія піщаних Лютих взяла в облогу Баннрію, як королева By вбила батька Пенди і як крижані Люті виступили проти піщаних Лютих. Буквально в кожному реченні містилася приголомшлива новина, і йому довелося прочитати останній рядок двічі, після чого він миттю зірвався на ноги.
Бірч у крижаних Лютих. Його утримує при собі їхня королева.
Він побіг шукати Колланана.
Колл змахнув наосліп руками, намагаючись знайти, за що б ухопитися, адже весь його світ похитнувся. Він схопився за тканину свого намету, проте все одно мало не впав. Йому насилу вдалося відновити рівновагу, і він почав знову читати записку Пенди, а Елліель і Тон стали до нього впритул з обох боків. Ласіс, підскочивши, повернувся до нього спиною, обличчям до табору, ніби захищаючи короля своїм тілом.
— Мій онук досі в королеви крижаних Лютих, — нарешті зміг заговорити Колланан. — Вона взяла його з собою у військовий похід.
— У нас, принаймні, залишається надія, — сказав Адан. — Крижані Люті не знищили Баннрію. І Пенда каже, що твій онук виглядає здоровим.
— Вони прямують до нас, — додав Ласіс.
— Бірч живий. — Колл відчував, що йому доведеться повторити ці слова кілька разів, перш ніж він зможе в них повірити. — Королева тримає хлопчика в заручниках.
— Але вона зберегла йому життя, — зауважила Елліель. — Це вже щось, Володарю.
Ласіс похитав головою, і в його голосі прозвучали смутні нотки.
— Це не схоже на королеву Онн.
— Бірч
Адан застиг, хапаючи ротом повітря.
— Вони розірвуть тебе на шматки!
— Це мій онук, і він єдиний нащадок, який у мене залишився. Я врятую Бірча.
Ласіс зробив крок уперед.
— Я їду з вами, мій королю, як ваш зобов'язаний Хоробрий. Я... я вже стикався з королевою крижаних Лютих віч-на-віч. Вона має розплатитися за те, що мені завинила.
— Я теж ваша зобов'язана Хоробра, — заявила Елліель. — Ми поїдемо разом.
Колл обвів поглядом табір, потім подивився на Адана і похитав головою.
— Ми не можемо втратити всіх Хоробрих. Елліель, залишайся тут із Тоном, щоб захистити наше військо. — Він пирхнув. — У Тона, певно, достатньо сили, щоб самому здолати цілу армію, якщо він розбереться, як йому діяти. Ми з Ласісом вирушимо вдвох. Це не та справа, яку можна вирішити чисельністю.
Стривожений Адан нахмурився.
— Дядьку, ти поводишся нерозважливо. Люті вже йдуть сюди. Ми зможемо виставити проти них наші об'єднані сили.
Але Колланан не дав себе відмовити. Усі його думки й прагнення зосередилися на одній меті, на єдиній чіткій місії.
— Іноді необхідно бути нерозважливим. — Він поглянув на небо і вирішив, що місячного світла цілком достатньо. — Я не хочу чекати світанку.
До них швидко підійшов знеславлений Хоробрий Ондер, ведучи за собою осідланого бойового коня Колланана. Молодий чоловік виглядав знервованим, але рішучим.
— Я... я міг би бути корисним...
— Ми з Ласісом ідемо вдвох, — відрізав Колл, — і годі про це. — Він скочив у сідло, не в змозі дочекатися, коли вони вже вирушать назустріч Лютим, а для його Хороброго тим часом теж привели коня.
Двоє вершників риссю проїхали через розлогий табір, оминаючи вогнища й намети, а на відкритій місцевості помчали навскач. Колл не збирався бодай трохи дослухатися до голосу розуму.
77
Величезне військо Лютих сунуло вперед, і разом з ним тягнулася безпомічна By, трясучись у низьких гужових санях. Руки й ноги зовсім її не слухалися через жахливу травму хребта, і тепер її волочили з собою, немов якийсь лантух з мотлохом. By почувалася так, ніби її закопали по шию в пісок, залишивши на поверхні тільки голову, яка хіба що могла бачити й розуміти, що відбувається навколо. Колишня королева могла кривлятися, гарчати й лаятися, що лише нагадувало їй самій, наскільки безпорадною і слабкою вона стала.
By шкодувала, що Кору просто не вбила її списом Дар. Її змертвіле тіло не відчувало болю. Вона не відчувала нічого... окрім мстивої ненависті, що кипіла в її душі, і болісного усвідомлення того, що її власні Люті покинули її.
Гордовита королева крижаних Лютих їхала попереду в броньованих санях, її супроводжували воїни на білих вовкоконях, а воїни піщаних Лютих, які зрадили свою королеву, їхали позаду на своїх ауґах. І хоча дві раси залишалися окремими підрозділами велетенської армії, вони всі разом прямували до Хребта дракона.
Коли сани підстрибували на ходу, губи By випльовували сповнені злоби слова, в яких не було тепер жодного сенсу, і в такі моменти вона особливо гостро відчувала, що у своїй безсилій люті виглядає ще більш жалюгідною. Вантажні сани, які краще підійшли би для перевезення пластин димчастого скла, підскакували, рухаючись по пересіченій місцевості. У сани був запряжений унук, який з радістю зжер би By, якби йому дали таку можливість.
Не в силах більше стримуватися, вона випустила в небо безсловесний крик відчаю.
Воїн крижаних Лютих, що саме в цю мить проїжджав біля неї, глянув униз на переможену королеву і глузливо засміявся, а потім помчав уперед, щоб наздогнати своїх товаришів. By крутила головою з боку в бік і скреготіла зубами. Її сани налетіли на камінь, і їх сильно струсонуло.
Кору, яка тепер очолювала об'єднаних Лютих, високо підняла спис і вигукнула войовничий клич, який підхопили за нею і крижані, і піщані Люті. By, вивернувши голову, вдалося побачити тріумфуючу королеву-узурпаторку, і це видовище викликало в неї страшну огиду. Все більше Лютих починало голосно скандувати.
— Оссус! Оссус!
By з жахом почула, що до них приєдналися і її піщані Люті.
— Оссус! Оссус!
Один з ауґів, важко перебираючи лапами, підійшов до неї, і вона спробувала перевернутися, щоб подивитися на нього, проте тіло її не слухалося. Її плечі сіпнулися, але це було все, на що вона виявилася здатна. Зрештою їй вдалося побачити мага Аксуса, який, сидячи верхи на ауґові, похмуро дивився на неї згори вниз з виразом розчарування і жалю.