Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 86)

Шадрі стиснула губи.

— Ну, це ж прості документи, правда? Не запечатані могутньою магією. Ми можемо спробувати...

Перш ніж вона встигла закінчити речення, Хоробрий ошелешив її своїми діями: він вихопив з-за пояса кинджал і різонув собі великий палець. Червона рідина, що проступила в місці порізу, почала пузиритися, а Шадрі, миттю схопивши верхню кришталеву пластину, встигла підсунути її під руку Ґанта саме вчасно, і перші краплі бризнули на її поверхню. Скляна пластина нагрілася, а руни почали переливатися й оживати, активуючись шарами. Сяючі літери зринули в повітря.

— Вийшло! Тепер я можу їх прочитати.

Ґант підняв вгору закривавлений палець.

— Давай іншу пластину.

Шадрі, кинувшись перебирати тонкі й крихкі пластини, зрозуміла, що забула відмітити, які з них належать до архівів крижаних Лютих, а які — до архівів піщаних Лютих. Вона вирішила, що зараз це не має значення. Дівчина давала Ґанту пластину за пластиною, і він активував уже більше тексту, ніж їй було би під силу перекласти за багато днів.

Коли дівчина гортала стос, її увагу привернула одна вицвіла кришталева пластина, затиснута між двома товстішими документами. Шадрі витягла тонкий прямокутник темного скляного матеріалу, не зовсім чорного, трохи каламутного, ніби інформація на ньому була вкрита якоюсь димкою. Сяйво свічки не проходило крізь цю пластину.

— Здається, це щось важливе, — зауважив Ґант, тиснучи на пучку великого пальця, щоб вичавити більше крові. Його зосереджене бугрувате обличчя, насуплене від напруження, зробилося схожим на зім'ятий клубок вати, на якому проступили спотворені людські риси.

— Давай поглянемо? — Шадрі піднесла документ під закривавлену долоню Хороброго. Велика червона крапля бризнула на каламутний кришталь і розтеклася, наче рідка олія, вкриваючи всю його поверхню. Аркуш став теплим, а потім таким гарячим, що Шадрі ледь не впустила його. Зашипівши від несподіванки й болю, вона повернулася до столу для читання і поклала аркуш на нього, а потім відступила назад, щоб подивитися, що буде далі.

Яскраво-червоні руни Лютих розквітли в повітрі, стаючи дедалі яскравішими. Шадрі схопила свій блокнот та свинцевий олівець і стала переписувати до нього літери так швидко, як тільки могла. Позначки змінювалися на її очах, проминаючи надто швидко. Тонкий шар крові Ґанта потемнів і почав пузиритися.

Із оглушливим тріском кришталевий лист розколовся, потім іще раз, розсипаючись на гострі уламки. Руни, що відображувалися в повітрі, замерехтіли, як розлючені світлячки, втрачаючи форму і зливаючись в різні лінії, які з'єднувалися, перетікали одна в одну і утворювали щось нове. Лінії та візерунки створювали не слова, а зображення... обличчя. Обличчя Лютого.

Спочатку воно було спотворене, перекручене, але поступово образ прояснився, ставши ясно видимим, і Шадрі ахнула, впізнавши риси цього обличчя. Це було зображення Тона, замкнене всередині неймовірно древнього документа!

Зображення його голови оберталося, обличчя було безвиразним, але Шадрі не могла помилитися — це було його лице. Лінії, неперервно рухаючись, стали яскравішими, а потім раптово потемніли, і всі тони початкового зображення змінились на протилежні — з позитиву на негатив. Тон став чимось більшим, ніж Лютий, більшим, ніж жахлива, не схожа на людину істота, проте зображення чергувалися так швидко, що перетворилися на суцільну розмиту пляму, і Шадрі вже не могла зрозуміти, що вона бачить. Лютий-дракон-нічого-Тон-темний образ рептилії...

Тихо зойкнувши, Покл вискочив з кімнати, але Ґант продовжував спостерігати.

Шадрі заговорила вголос, обмірковуючи свої ідеї.

— Я думаю... Я думаю, це означає, що Тон не Кур і не дракон. Він щось інше, щось більше.

У повітрі засвітилися руни, утворюючи послання, яке дівчина намагалася прочитати. Літери пульсували й розпливалися, ніби не могли вмістити в собі власного значення. Поспішно черкаючи олівцем, Шадрі якомога швидше занотувала те, що змогла розібрати.

— Тут сказано, що він був захований подалі як... надія. Каталізатор? Противага? Я не знаю, що означають ці слова!

У відчаї, бачачи, як руни, що світяться в повітрі, починають згасати, Шадрі намагалася читати швидше. Ґант крапнув ще крові на гострі уламки, що осипалися на стіл, проте це не допомогло.

Шадрі примружилася, важко дихаючи.

— Тут сказано, що вказівки були запечатані в кришталевій печері разом з Тоном, на той випадок, якщо хтось його знайде. Інакше, якщо тільки не стерти мітку з його обличчя, він нічого не знатиме. — Вона насупила брови, потім поглянула на Ґанта.

— Що це означає? Жахливий план, як на мене. Навіщо Кур так вчинив? Елліель не знаходила жодних вказівок!

Ґант і собі насупився, ніби вона вимагала конкретних відповідей саме від нього. Розгорнутих відповідей.

— Є ще щось, але я не розумію, що там написано! — роздратовано скрикнула дівчина, відчуваючи, з якою напруженою увагою дивиться на неї Хоробрий.

Зображення Тона закрутилося, а потім розвіялося, як дим від подиху вітру, і уламки кришталевого аркуша потьмяніли, літери зникли. Вчена дівчина подивилася на руни, які встигла скопіювати, — вони дали дещицю відповідей і принесли сотні нових запитань.

— Це важливо. — Вона підняла очі на Ґанта. — Насправді ми дізналися чимало. — Шадрі швидко прийняла рішення. — Я повинна передати ці відомості Тону. Він вже давно намагається з'ясувати, хто він, звідки він з'явився і чи є в нього якесь призначення. Це хоча б частина відповіді. Можливо, це допоможе йому розкрити всю правду. Від цього може залежати все! Ти можеш поїхати зі мною? Супроводиш мене до армії Нортерри, де б вона не була?

— Якщо тобі знадобиться більше крові, я з радістю її дам. — Хоробрий лизнув рану на великому пальці. — Вирушаємо вранці.

76

Щвидко рухаючись уздовж передгір'я, армія короля Адана незабаром досягла великого табору війська Нортерри поблизу західного схилу гори Вада.

— Ще один крок нашого шляху позаду, — пробурмотів Адан, знаючи, що саме так сказала би Пенда. Він сумував за нею, сумував за своєю маленькою донечкою, за нормальним життям у мирні часи. Адан нахилився вперед, міцніше стиснувши віжки. Він не зможе все це повернути, поки вони з Коллананом не скинуть його брата з трону і не об'єднають усі три королівства проти одного ворога... страшного ворога.

Побачивши, що наближається довгоочікуване підкріплення, воїни армії Нортерри, підхопившись на ноги, вибухнули радісними криками, розмахуючи прапорами з зображенням гори — символом їхнього королівства. Адана здивувало й порадувало те, що частина солдатів розмахувала прапорами Співдружності із символом відкритої долоні, і він кивнув сам собі. Так, попри те, що об'єднаним арміям належало виступити проти Конвери, ці збройні сили являли собою справжній зразок того, як мають діяти три королівства, пов'язані спільною справою.

Після прибуття втомленого судерранського війська з усім його спорядженням, наметами й возами з припасами великий табір збільшився вдвічі. Нортерранські солдати, які вже добре облаштувалися на цьому місці, допомагали розміститися новоприбулим: копали відхожі місця, збирали деревину для багать, відрядили декілька мисливських загонів, щоб добути більше дичини. В таборі зібралися тисячі солдатів, проте в них мало бути достатньо їжі, до того ж надовго затримуватися тут не планувалося.

Колланан спрямував свого чорного коня до центральних наметів, Елліель і Тон супроводжували його. Після нападу на невільничий табір у каньйоні й подальшого тривалого походу Колл пройнявся якоюсь похмурою рішучістю і не мав бажання розмовляти. Але тепер, у цьому величезному об'єднаному таборі, його обличчя прояснішало, наче від того, що він просто побачив своїх вірних підданих знову, йому стало легше на серці і його душевний біль трохи відступив.

Дивлячись перед собою, він сказав:

— Я згадую великий військовий табір, подібний до цього, неподалік від берега після нашої першої висадки в Ішарі багато років тому. Ми з Конндуром мали почуття справедливості в наших серцях. Ми думали, що знаємо, в чому полягає правота нашої битви. — Він почухав бороду. — Зараз я навіть не пам'ятаю, з чого почалася та свара. Чи то якесь непорозуміння між нашим батьком і емпріром Дакою, чи то хтось когось образив.

— Цього разу все не так, — відказав Адан. — Ми знаємо, що вчинили Мандан і Уто, і знаємо, що ми повинні захистити Співдружність.

— А потім зупинимо Лютих. — Тон із серйозним виглядом подався вперед у сідлі. — І я допоможу всім, чим зможу. Ми з Елліель хороша команда. Ми з цим розберемося.

— Нам не обов'язково вбивати всіх Лютих, як у невільничому таборі, — зауважила Елліель. — Достатньо буде не дозволити їм убити ще більше людей.

— І не дати їм розбудити дракона та знищити світ, — додав Адан. — Не забуваймо про це.

— Ми вб'ємо багатьох з них, якщо вони заважатимуть, — відрізав Колланан, очі його горіли. — За мою Тафіру має вмерти тисяча Лютих, а за Джакі та її чоловіка — ще тисяча. І ще більше за Томко. І за те, що сталося з Бірчем... — Його голос урвався. — Це буде тільки початок.

З дальнього краю табору нортерранської армії до них під'їхав Хоробрий, світловолосий Ласіс, який і керував цим табором.

— Володарю, ваша армія відпочила і готова до бою. Ми раді нашим союзникам із Судерри і готові до того, що ви поведете нас через гори.