Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 5)

— Після того, що сталося з королевою Тафірою, я непокоюся за тебе. — Тон поглянув на неї. — Одне необдумане рішення короля чи якогось воїна може завдати тобі шкоди.

Його турбота зігріла серце Елліель, однак вона спробувала заспокоїти його.

— Мені й раніше загрожували різні небезпеки, і мені доводилося битися. Ти ж знаєш, що я можу постояти за себе. Чому ж ти непокоїшся саме зараз?

— В цього нема логічного пояснення. Я й сам не розумію.

— Що ж, я тебе теж не розумію, — мовила Елліель. — Проте це не заважає мені любити й поважати тебе.

— Лютих не вчать любові й повазі. — посміхнувся Тон. — Вони ставляться до людей як до знаряддя, яким можна покористуватися й викинути. Вони думають тільки про те, як розбудити дракона й переробити світ, хоч і не розуміють, навіщо це їм. З того, що я зрозумів, вони навіть не читали свою власну історію, а отже не знають, що насправді було передбачено в далекому минулому.

— Ви з Шадрі наполегливо працюєте над перекладом і записом усіх старих документів, — нагадала Елліель, сподіваючись його підбадьорити.

Коли вони рушили вслід за королівською процесією, голос Тона прозвучав тихо й стривожено.

— Я в повній розгубленості. Я не знаю, що робити.

Елліель заспокійливо поклала руку йому на плече, а їхні коні тим часом неквапливо простували собі вперед.

— Це те, що завжди відчуваєш, коли ти людина.

4

Постійні й болісні нічні жахіття замучили конаґа Мандана, і він уже не знав, як їх позбутися. Щоразу, коли він намагався звільнитися від страхітливих видінь, вони поверталися знову й ставали ще гіршими.

І все ж він повернувся до малювання. Можливо, цього разу йому вдасться винищити їх всередині себе.

Коли він заходився змішувати пензликом багряний і коричневий пігменти, щоб отримати потрібний огидний колір крові, у повітрі змішалися випари живиці та густої олійної фарби. Зазвичай ці запахи заспокоювали його, проте зараз вони лише нагадали нудотний сморід крові, обпаленого волосся та шкіри. Цей запах ударив йому в обличчя, коли він увірвався в кімнату батька на острові Фулкор і побачив, що з ним зробили ішаранські тварини.

Мандан застиг перед мольбертом, невпевнено тримаючи в пальцях пензлик. Його королівські покої в Конвері були просторими, з каміном в одній частині та місцем для відпочинку з тахтою — в іншій, а з балкону долинав прохолодний осінній вітерець. На стінах висіли мапи трьох королівств, але в конаґа залишалося ще вдосталь місця для його художніх витворів.

Мандан уже накидав на полотні основу картини, намагаючись вихопити образи-примари зі своїх спогадів. Але його рука раптом сіпнулася — і пензель залишив на ескізі схожу на блискавку нерівну лінію коричнево-червоного кольору, зіпсувавши всі його нариси. Він втупився у бліде полотно, проведені вугільним олівцем лінії — все це тепер перетворилося на цілковитий хаос. У його уяві всі деталі були неймовірно чіткими і яскравими, але йому й досі ніяк не вдавалося перенести їх на полотно. Він же художник! Мандан Повелитель кольорів!

Конаґ, заплющивши очі, виобразив батька, що лежить порубаний на шматки у ліжку, розбризкану довкола кров, моторошні сліди безжально жорстокої розправи. Мандан затиснув собі рота, щоб стримати крик, приглушуючи його до беззвучного стогону всередині. Глибоко вдихнувши кілька разів, він спробував повернутися до малювання, зосередившись на зображенні ліжка, сплутаних простирадл... наскрізь просочених кров'ю! Він знову зупинився.

Вимальовуючи ці нічні жахіття на полотні, Мандан сподівався очистити від них свою свідомість, але це не допомагало. Жорстоке вбивство Конндура затьмарило собою увесь інший спадок батька: його мудре правління, його пригоди, його шлюб з прекрасною рудоволосою леді Мейрою. Ні, весь спадок Конндура Хороброго полягатиме в тому, що його безглузда спроба мирних переговорів з чужоземними тварюками завершилася його вбивством.

Мандан знову мазнув пензлем, намагаючись зобразити лице батька, пригадуючи його добрий, хоч часто й невдоволений вираз обличчя. Однак зараз молодий конаґ міг згадати лише порожні очниці, мертвий рот, викривлений від нелюдського болю. Зрозумівши, що зіпсував власну роботу, він жбурнув пензель, і той брязнув об підлогу, мов порожня всередині кістка. Мандан дивився на зіпсоване полотно. Хоча в його уяві сцена була чіткою і яскравою, картина виглядала убогою мазнею, наче малював її паралізований сліпець.

Він скинув полотно з мольберта, а коли побачив, що воно всього лише глухо стукнулося об підлогу, наступив на нього, зламавши сосновий підрамок і продірявивши тканину. Він відіпхнув ногою потрощені рештки і вискочив з покоїв, направляючись до тронної зали. Зараз він почувався надто розбурханим і зовсім не міг тримати себе в руках, щоб бути художником, однак він все одно залишався конаґом, правителем Співдружності. Цього в нього ніхто не відбере.

Він увірвався до великої зали, сподіваючись заскочити зненацька тих, хто займався там якимись підозрілими справами. Насправді ж за одним зі столів двоє рахівників його скарбниці схилилися над своїми книгами, старанно додаючи суми, які писар зачитував зі списку рахунків. Бліде сонячне світло проникало крізь високі вікна.

Мандан на мить зупинився, наче очікуючи раптового вибуху радісних вигуків на його честь. Рахівники підняли голови й похапцем схопилися на ноги. Якщо не зважати на них, тронна зала була порожньою, як і його парадний трон, що стояв на підвищенні, хоча на меншому троні поруч сиділа схожа на примару молода жінка. Її довге руде волосся було скуйовджене й сплутане, сукня зім'ята. Мандан не розумів, чому Ліра колись могла здаватися йому такою вродливою. Тепер вона виглядала не як королева, а скидалася на безвольну ватяну ляльку. Обома руками вона міцно, наче дорогоцінний скарб, стискала кубок. Мандан знав, що в кубку молочко блакитного маку, сильнодіючий наркотик, за допомогою якого Ліра намагалася сховатися в бездумному забутті.

Мандан неквапливо пройшовся по залі і всівся на свій трон, скоса поглядаючи на Ліру. Помітивши його, жінка здригнулася, потім відвела розсіяний порожній погляд і сьорбнула з кубка.

— Ти вже виглядаєш такою ж неживою, як твої батько й матір — з відразою буркнув Мандан.

Очі Ліри широко розплющилися, і вона заплакала. Конаґ похитав головою.

— Я заслуговую на кращу королеву, ніж ти. Заслуговую на справжню супутницю, кохання всього мого життя. — Він відкинувся на тверду спинку трону, уявляючи себе героєм, який займе почесне місце в історичних книгах, як і Конндур Хоробрий.

Мандан розглядав завершену картину, яку він виставив уздовж стіни. Це був набагато більш вдалий витвір, ніж той, який він щойно намагався створити. Битва при Янтоні. Ця картина викликала в його серці теплі почуття, а не жах. Він намалював криваву сцену так, як уявляв її собі, хоча сам ніколи там не бував. У його уяві — і на його картині — вірні конаґу війська штурмували заскочене зненацька нортерранське місто, щоб покарати короля Колланана за те, що той відмовився допомагати у війні проти ворогів Співдружності. Мандан хотів провчити свого дядька, нагадати йому та його людям, хто є їхнім конаґом. Картина зображувала молодого конаґа на білому коні з високо піднятим мечем, по сталевому лезу якого стікала ворожа кров. Уто й лорд Кейд атакували позаду нього, вбиваючи зрадників. Навколо лежали мертві тіла, а скорчені від страху нортерранські солдати благали про пощаду, якої Мандан їм не подарує.

Так, саме такою мала бути битва при Янтоні, і тепер кожен, хто входив до тронної зали, міг бачити історію, збережену навіки. Уже скоро конаґ Мандан планував відправити в Нортерру ще більший каральний загін, перш ніж Колланан встигне щось накоїти.

Він кинув на Ліру сердитий погляд.

— Якби твій батько не підвів мене, мені не довелося б збирати ще одну армію, щоб закінчити справу.

Ліра, вразивши його, відповіла поглядом, сповненим лютої ненависті, проте ворожий вираз швидко зник з її блідого обличчя, і вона знову поникла, відвернувшись від нього.

Високий, одягнений у чорне чоловік сягнистим кроком увійшов крізь відчинені двері, закріплені на залізних петлях. Його коротко підстрижене сталево-сіре волосся виглядало акуратним, а обличчя сильно розчервонілося. Його чоботи важко гупали по кам'яних плитах підлоги.

Мандан почав підводитися з трону, наче це він був підлеглим власного Хороброго.

— Уто, де ти був? Я відправив три повідомлення.

— Я був зайнятий, мій конаґу. — Вираз його обличчя залишався незворушним, у голосі не чулося жодного каяття. — Я щодня буваю в Рівермуті. Багато складних приготувань перед відплиттям нашого флоту. — Він змахнув пил з чорного рукава, стягнув з руки рукавицю і запхав її за пояс. — Мені потрібно перевдягнутися. Ваш Хоробрий має мати пристойний вигляд, а ця дорожня пилюка робить мене схожим на розбійника.

Мандан наказав рахівникам і писарю вийти. Вони зібрали свої книжки і поспішили до виходу. Після того, як вони зникли за дверми, молодий чоловік невдоволено заявив:

— Коли я тебе викликаю, ти повинен приходити. — Він хотів, щоб його голос прозвучав гнівно і владно, але натомість це було більше схоже на скиглення.

— Я служу конаґу, — відповів Уто, але в його словах чулося роздратування. — Головне для мене — робити те, що найкраще для Співдружності. — Хоробрий наблизився до тронного підвищення і шанобливо зупинився на нижній сходинці. Кинувши несхвальний погляд у бік Ліри, потім він подивився на Мандана. — Я маю про що доповісти стосовно доків Рівермута. Наш флот майже готовий до відплиття, на сорока кораблях корпуси вже вкрито бронею. Екіпажі навчаються не тільки мореплавству, а й рукопашному бою. Наші лучники тренуються щодня. Вони вже добре знають, якою є дальність стрільби їхніх великих луків, і навчилися вправно пускати вогняні стріли.