Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 4)

Троє Хоробрих зняли з поясів золоті манжети й одягнули їх на зап'ястя. Металеві зубці впилися у вени, по руках потекли краплі крові.

— Що яскравіше палає полум'я, то довше зберігатиметься пам'ять, — мовив Колл.

Всі троє Хоробрих одночасно викликали свою магію Лютих-напівкровок: створили вогонь, який огорнув їхні руки, вкриті манжетами, та витягнули його у полум'яний клинок. Вони рушили попереду короля по кризі озера, а їхні реймери світилися, випромінюючи яскраве сяйво.

Тон без жодного запрошення наздогнав їх, щоб бути поруч з королем Коллананом та Елліель, він з цікавістю спостерігав за траурною процесією, ніби не до кінця розуміючи, що відбувається. Четверо спеціально відібраних слуг винесли ноші з королевою на лід озера, за ними рушили лорди-васали.

Дійшовши до гладенької, немов дзеркало, ділянки криги, троє Хоробрих зупинилися. Колланан, перед яким розкинувся обшир озера, вдивлявся у вкриті снігом вершини гір, ліси сріблястих сосен. Так, це добре місце для її останнього спочинку. Він знав, що Тафіра завжди відчувала тут спокій.

Хоробрі намітили невидимий прямокутник й занурили три клинки реймерів у кригу. Сліпуче полум'я зашипіло, врізаючись у крижану поверхню, в повітря вирвалася пара. Клинки вгризалися все глибше, аж до самої води. Прорубавши достатньо велику ополонку, Хоробрі порізали кригу на менші шматки й витягли їх з води, створивши отвір, подібний на глибоку блакитну могилу.

— Тафірі б це сподобалося, — мовив король і повернувся до ношів. — Вона любила це місце, цей спокій. — Лорди-васали стояли біля нього, немов нагадуючи йому про свою вірність. Тон схилився біля ополонки, торкнувся холодної води, а потім підвівся й відійшов. Елліель жестом вказала йому, щоб він став поруч і не заважав.

Колланан неймовірно довгу мить дивився на огорнене саваном тіло, відчуваючи нестерпну порожнечу в душі. Упродовж трьох десятиліть Тафіра була його найдорожчим скарбом, але ненависть Мандана до ішаранців призвела до цієї трагедії. Частина серця Колла відчувала потребу в помсті, адже ішаранці по-звірячому вбили його брата Конндура саме тоді, коли той відчайдушно шукав союзу з ними для боротьби проти Лютих. Однак Тафіра не мала до цього жодного стосунку.

— Прощавай, кохана, — промовив він.

Слуги поклали важкі ноші на воду, і, як тільки вони їх відпустили, тіло Тафіри занурилося в темні блакитні глибини. Колланан застиг, не в змозі відвести погляду: кольорова тканина, якою була обгорнута Тафіра, ще довго виднілася крізь прозору воду. Сухі квіти жимолості плавали в озерній воді. На сильному холоді поверхню води почав швидко вкривати блискучий лід, і сльози на щоках Колланана теж перетворилися на крижинки.

Тон знову підійшов до краю ополонки.

— Дозвольте мені допомогти. — Він торкнувся темної холодної води й прикликав свою дивну магію. За мить поверхня озера повністю замерзла, запечатуючи слід від ополонки, наче її там ніколи й не було, проте цей слід назавжди залишиться в серці Колланана.

— Дякую, Тоне, — насилу вимовив король.

Його думки продовжували нестися по колу. Крижані Люті вбили Тафіру, зруйнували містечко на озері Бакал і досі тримали в полоні його онука. Проте Мандан був не менш відповідальним за смерть Тафіри, адже він покарав Колланана за те, що той вирішив захищати власне королівство, а не відправив свою армію на безглузду війну проти Ішари.

Тепер у Колла було багато тих, на кого він збирався спрямувати свій гнів і помсту, — навіть надто багато.

Шадрі стояла на березі озера й записувала все, що відбувалося під час церемонії, у товстий зошит в шкіряних палітурках, який вона привезла з Феллстаффа. Як хранителька вона була зобов'язана вести докладні записи про життя королеви Тафіри. Вчена дівчина відчувала глибоку журбу, хоча й намагалася залишатися об'єктивною. Вона жила заради знань, зберігала побачене й почуте, щоб інші могли вчитися, а королева Тафіра була її наставницею і давала Шадрі доступ до всього, що могло зацікавити допитливу дівчину. Королева була доброю і чуйною... а тепер її не стало, її викрали люди, її вбили Люті.

Скільки б Шадрі не вивчала природничі науки, історію чи світ загалом, вона просто не розуміла людей.

Під час церемонії вшанування пам'яті напружене тіло короля випромінювало німий крик розпачу. Колланан Молот був великим правителем, готовим протистояти небезпеками, які загрожували його народу, і він ніс свій тягар з честю. Невідома доля його онука залишила в його серці темну діру, і тепер Шадрі побоювалася, що жахлива втрата Тафіри може остаточно зламати короля.

Поруч з дівчиною стовбичив незграбний кудлатий хлопчина Покл у вовняному плащі та подертих рукавицях. Він запхав руки в кишені й став близько до Шадрі, наче гріючись біля неї. Час від часу він, тремтячи, стривожено озирався на темний ліс.

— Я більше не боюся тут бути. Я бачу, що крижані Люті вже відступили. Вони ніколи не повернуться в Лейк Бакал, правда?

Шадрі подивилася на руїни фортеці неподалік від закруту озера.

— Це була для них серйозна поразка. До того ж у нас є Тон.

Поки лорди-васали й король Колланан поверталися до коней, які чекали на них, Шадрі залишалася біля Покла, і вони разом пройшлися вздовж берега. Він нагнувся, щоб оглянути палі зруйнованої пристані, залишки розваленого старого будинку.

— Я пам'ятаю ці місця. Тут я виріс. Крижані Люті просто... винищили тут все.

— Люди можуть повернутися сюди, збудувати нове містечко, — відповіла Шадрі. — Тут дуже гарно.

— У озері багато риби, — кивнув Покл, — а в лісах водяться зайці, білки, олені. Я знаю, де навесні можна знайти сморчки, а якщо пошукати під свіжим снігом, можна натрапити на ягоди падуба. — Він моргнув. — Буде приємно... коли сюди повернеться нормальне життя.

Шадрі не думала, що «нормальне життя» буде легко повернути, проте не стала псувати хлопцеві настрій. Попри брак знань та уяви Покл мав практичні навички. Він вижив у заледенілому лісі після того, як Люті знищили все довкола.

Король з траурним почтом готувалися повертатися у Феллстафф, тоді як інші лорди-васали збиралися вирушати до своїх володінь, щоб захистити їх на випадок нападу Лютих або в разі, якщо конаґ Мандан відправить ще один каральний загін.

Шадрі й Покл блукали поміж дерев, дослухаючись до шепотіння вічнозеленого лісу. Раптом дівчина почула шарудіння гілок й побачила маленькі фігурки, що легко й безшумно рухалися серед тіней. Покл, одразу насторожившись, торкнувся невеликого ножа, що висів у нього на поясі. Шадрі усвідомила, що він був готовий її захищати, і від цього їй стало тепло на серці.

Вона швидко впізнала маленьких істот із сіруватою шкірою.

— Це просто мамули, які втекли з крижаної фортеці. Схоже, вони весь цей час жили в лісі. — Створіння підібралися ближче, розглядаючи людей з безпечної відстані. — Король Колланан каже, що вони наші друзі. Вони бачили багато крижаних Лютих і розуміють, яким є їхнє щоденне життя і чого вони прагнуть. Я б хотіла з ними поговорити.

Покл, відсунувши гілки, рушив уперед.

— Гей, ви там! Ідіть сюди! — Мамули чкурнули геть, немов зграйка сполоханих голубів. — Може, наступного разу, — мовив він, зітхнувши. — Ми будемо поводитися тихіше.

Елліель торкнулася слідів від реймера на зап'ястку, що вже почали загоюватися. Липка кров на ранках затвердла, перетворившись на кірку. Хоробра відклала металеву манжету й одягла рукавиці. Після поховальної церемонії Елліель відчувала важку тугу, а ще неспокій і страх у передчутті нових небезпек, з якими вони могли зіткнутися вже зовсім скоро.

Підійшов Тон, ведучи за поводи їхніх коней. Віддавши Елліель повід її скакуна, він заскочив у сідло. На його обличчі проступив вираз розгубленості, більш глибокої, ніж той спокійний оптимізм та щира зацікавленість, які він часто виказував.

— Я намагаюся осягнути все те, що я пережив, Елліель. Я відчуваю дивну порожнечу всередині себе. — Він торкнувся свого обличчя, несвідомо проводячи пальцем по татуюванню, що було майже таким самим, як і на обличчі Елліель. Їй вдалося повернути свої спогади й своє минуле, але сам Тон і досі не мав жодного уявлення про те, ким або чим він був. — Порожнеча, яку я відчуваю, породжена незнанням... а порожнеча в серці короля Колланана породжена знанням занадто великим.

Він струснув головою, і в Елліель від побаченого аж зайшлося серце. Риси обличчя Тона були настільки ідеальними, що його можна було вважати уособленням чоловічої краси.

— Мені дуже сумно через те, що сталося з королевою Тафірою, — продовжив Тон, — через те, що конаґ Мандан і лорд Кейд вчинили з Янтоном, через те, що королева крижаних Лютих не відпускає Бірча до його дідуся. Я маю велику силу всередині, я це відчуваю. Ти ж бачила її. То хіба я не зміг би виправити чимало з того, що приносить стільки болю? Коли я заморозив озеро над тілом Тафіри, цього було... цього було абсолютно не достатньо. — Здавалося, він очікував, що Елліель дасть відповіді на його запитання.

— Багато хто з нас, можливо не так гостро, відчуває те саме — Хоробрі, воїни, королі... — мовила вона, сумно посміхнувшись Тону. — Ти одночасно і могутній, і безпорадний.

— Могутня безпорадність, — задумливо відгукнувся він.

Елліель замовкла, не заважаючи йому поринути в його неспокійні думки. Тон володів силами настільки могутніми, що Елліель ніколи не зустрічала нічого подібного, і разом з тим він був чуйним і чистим душею. Його серце багато чого навчилося у неї. Він щедро й дбайливо дарував їй свою любов, і Елліель обожнювала його.