Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 34)

Крізь тремтіння спекотного повітря вдалині показався вершник — це був маг Аксус на своєму ауґові. Чекаючи на нього, By продовжувала майструвати мамулу. Кам'яно-пилова фігура була незграбною, але загалом справляла непогане враження. Королева уявила собі, як велетенська армія таких мамулів приходить в рух, виконуючи кожну її вказівку. Створення такої фігури вимагало певного типу магії, але, для того щоб її оживити, потрібно було щось геть інше. Вона не розуміла, як вдихнути іскру життя в цю неживу істоту.

By нахмурилася. Королева крижаних Лютих здогадалася, як це зробити, і стародавні Люті знали. На жаль, таємничий Тон забрав усі їхні історичні записи на кришталевих пластинах. І хоча By не заглядала в ті запилюжені архіви багато років, тепер вона шкодувала, що так легко віддала їх. Можливо, вона відправиться в Баннрію і накаже Адану їх повернути...

Потім вона підправила піщану скульптуру в деяких місцях, щоб та була більш функціональною, якщо вже не виходило зробити її красивою. Їй було байдуже, як виглядатиме мамула, аби він виконував своє призначення. Це будуть бійці, можливо, робітники або слуги, не більше — за умови, що By вдасться оживити їх.

Рипучі кроки ауґи, на якому їхав лисий маг, почулися зовсім поруч, і її власний ауґа став обнюхувати іншу їздову рептилію. А коли Аксус спішився, щоб відзвітувати королеві, ауґи грайливо стукнулися головами.

— Я доставив димчасте скло королю Адану, як ви наказували. — Він здивовано поглянув на її витвір з піску. — Ви робите великі ігрові фігури?

— Для набагато більшої гри, — відказала By. — Якщо Онн створила собі підсобних мамулів, то чому я не можу зробити їх тут?

Аксус розглядав грубо виліплену фігуру.

— Як ви вдихнете в це створіння життя?

— Ти покажеш мені, як це зробити, — мовила By. — Ти ж мій маг.

Він поблажливо глянув на неї.

— Я можу сказати, що люди вже існують і що вони набагато кращі за... оце.

— Тоді допоможи мені створити ще одного. Якщо ми вдосконалимо цю техніку, то зможемо збільшити нашу армію. Давай подивимося, на що ми здатні.

Без зайвих суперечок Аксус нахилився і зачерпнув ще одну купку піску й каміння. By допомогла йому виліпити фігуру другого воїна. Тепер вона роздивлялася нерухомі фігури. Обидві виглядали цілком задовільно.

— І що нам далі робити?

— Життя не виникає з небуття, — пояснив Аксус. — Тільки Кур міг це робити. Нам потрібна кров, щоб оживити їх, життєва сила, яка пов'язана з магією у світі. — Маг знизав плечима. — Будь-яке життя згодиться. — Він поглянув на ауґів.

By витягла відполірований кістяний ніж і перерізала горло рептилії мага. Ауґа захрипів і повалився набік, темна кров хлинула на пісок. Ауґа By відступив на два кроки і тупо витріщився на свого товариша, який помирав у нього на очах.

By занурила руки в кров, що витікала з лускатого горла, і рушила до фігури з пісковика. Вона розмазала червону рідину по обличчю статуї, потім провела закривавленими руками по грудях. Аксус зробив те саме, розмалювавши свою фігуру яскраво-червоним кольором.

— А тепер що? — запитала By.

Маг дивився на дві вимазані темно-червоним фігури.

— Ось так. — Він почав чаклувати, пояснюючи, що робить, і дві грубі фігури, здригнувшись, почали рухатися. Вони подалися вперед, зігнули товсті руки, повернули грубо сформовані голови.

By посміхнулася.

— Ми можемо створити величезну армію мамулів і випустити їх проти Півночі. Ми будемо винищувати крижаних Лютих одного за одним, поки всі вони не зникнуть!

Дві фігури мамулів, хитаючись, зробили ще кілька кроків. Вони були по-своєму страхітливими, проте аж ніяк не виглядали спритними бійцями. By стиснула губи.

— Нам доведеться їх потренувати.

І тут обидві фігури розвалилися. Кров ауґи висохла на сонці, і з їхніх наспіх виліплених стегон посипався пісок. Одна рука зламалася й відпала, перетворившись на порох. Другий мамула хитнувся вперед і впав — від нього залишилася тільки купка гальки й піску, що формою нагадувала людину. Вмираючи, мамули не видали жодного звуку, адже By не завдала собі клопоту зробити їм роти.

Аксус, насупивши брови, спостерігав за крахом їхніх зусиль, але не виглядав здивованим.

— Ви вже маєте свою армію з людей. Я багато разів говорив вам, що вони є цілком прийнятним ресурсом. Вам не потрібні мамули, якщо ви не будете марнувати людей.

— Ми — Люті! — огризнулася By. — Люди мені теж не потрібні. Вони лише для зручності. — Королева похмуро подивилася на мертвого ауґа і залишки своїх недоладно зліплених мамулів. — Мені не потрібно наслідувати Кура. У мене достатньо воїнів.

Потім вона занепокоєно глянула в бік пустелі.

— Коли мій брат повернеться, наша армія має бути готова до походу. Ми зможемо знищити Онн та крижаних Лютих, і це буде моя перемога.

Маг Аксус кивнув.

— А потім ми рушимо далі, щоб убити Оссуса. Пам'ятайте про нашу істинну місію.

By виглядала так, ніби думала про щось геть інше.

— Звісно. Це буде наступним, що ми зробимо, і після цього Кур повернеться.

Королева сіла верхи на свого ауґа, залишивши Аксуса стояти біля його вбитої рептилії. By підняла брову.

— Якщо ти не бажаєш іти пішки, можеш спробувати його оживити. Тобі не завадить практика.

Її ауґа понісся стрибками під яскравим сонячним світлом до її палацу.

30

Синє перо ска було справжньою цінністю для Ґлік, і вона берегла його, як талісман. Сидячи в тіні скелі за хитким робочим столом, дівчина озирнулася, щоб переконатися, що за нею ніхто не спостерігає. Крадькома вона витягла вузький шматок димчастого скла, який їй нещодавно вдалося вкрасти. Це був тонкий уламок потрібної форми, досить довгий, щоб пробити чорне серце піщаного Лютого. Але, оскільки чорне скло було гостре, як бритва, Ґлік потрібно було щось придумати, щоб вона могла тримати його, як ніж.

Під час табірних робіт Ґлік використовувала шматки шкіри, шиючи з них товсті нагрудники, які призначалися для потреб армії. А зараз, тримаючи робочий ніж зраненими пальцями, вона нарізала зі шматка шкіри тонкі смужки, які можна було обернути навколо частини уламка скла, щоб закрити ними гострі краї і в такий спосіб виготовити зі шкіри грубе руків'я.

Неподалік від Ґлік пройшов вартовий, однак його погляд блукав по табору. В'язні тихо щось бурмотіли, намагаючись не піднімати голови, і займалися своїми справами. Перш ніж охоронець встиг побачити, що вона робить, дівчина накинула наполовину готову нагрудну пластину на потай змайстрований кинджал. Охоронець у блискучій броні, байдуже поглядаючи навколо, рушив далі — туди, де зігнали групу інших в'язнів.

На відкритій ділянці землі неподалік від широкого гирла каньйону магиня на ім'я Горава в запилюженому вбранні забралася в сідло ауґи. Її іржаво-червона шкіряна мантія зім'ялася, поки вона влаштовувалася в сідлі. Поруч з нею троє охоронців-Лютих заскочили в сідла своїх ауґів, а дванадцятеро понурих, одягнутих у лахміття людей готували вози та упряж. Знаючи, що їх чекає тривалий перехід до рівнини Чорного скла, ці в'язні взяли із собою клунки з припасами. Ґлік стало не по собі, коли вона зрозуміла, куди їх відправляють.

Невисока й худорлява Горава була, схоже, молодшою магинею, а її обличчя своєю красою нагадувало розтрощений валун. Маг Івун підійшов до її їздової рептилії, притискаючи до грудей всохлу руку.

— Королева By наполягає на тому, щоб ми не змушували рабів працювати до смерті. — У його голосі й досі звучало невдоволення тим, що йому було наказано повернути його робітників з рівнини, де вони добували димчасте скло. — Годуй їх, не вбивай.

— Я знайду рівновагу, — відказала Горава. — І я відправлю вам вантаж димчастого скла за тиждень чи два.

Івун поглянув на свій кам'яний будинок, зведений під виступом каньйону, де він зберігав реймери, відібрані в Хоробрих. Це житло було розкішшю, яку він міг дозволити собі, залишаючись у таборі.

— А я знайшов тут свою рівновагу.

Робоча бригада, що мала замінити попередніх робітників, рушила вперед і незабаром зникла за поворотом каньйону. Ґлік знала, в яких тяжких умовах доведеться працювати цим бранцям на обсидіановій рівнині, але її становище тут, у таборі серед каньйону, було не кращим.

— Кра... — пробурмотіла вона собі під ніс і продовжила працювати над своїм ножем.

На відкритій місцині неподалік Чет та інші в'язні-Хоробрі проводили тренувальні бої, б'ючись одне з одним дерев'яними палицями. Відтоді, як деякі з них спробували втекти з місця розкопок димчастого скла, Івун відмовлявся давати полоненим Хоробрим справжню зброю, хоча їхні слабші партнери по тренуваннях, люди, користувалися справжніми мечами. Вочевидь, Люті не вірили, що їм є чого боятися від звичайних людей.

На тренувальному майданчику Чет кинулася в бій проти кремезного супротивника, який, схоже, не мав жодного бажання битися з нею. Їхня зброя зіткнулася в повітрі, Хоробра відкинула чоловіка назад, а потім послабила натиск і дозволила йому атакувати її. Коментуючи бій, Чет критикувала його захист. Він знову й знову бив своїм затупленим мечем, і з кожним ударом у нього виходило все краще.

Охоронець-Лютий, який спостерігав за тренуванням, вдоволено кивнув і пішов далі. Ґлік відчула деяку втіху, знаючи, що Чет та інші Хоробрі показують людям, як їм треба буде битися зі своїми викрадачами, коли для цього настане час.