Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 35)

Більше ніхто не заважав Ґлік, тому вона відсунула вбік шкіряні обладунки, щоб закінчити роботу над обсидіановим ножем. Вона поклала синє перо Арі на тупий кінець уламка димчастого скла, а потім стала обмотувати навколо нього довгу шкіряну стрічку, виготовляючи придатне для вжитку руків'я, і намотувала коло за колом, поки перо не було майже повністю закрите шкірою. Але вона знала, що її талісман там, всередині.

Працюючи, Ґлік тихенько мугикала свою мантру: «Початок є кінцем є початком». Закінчивши, вона закріпила кінець стрічки, а потім взялася за руків'я свого нового кинджала. Шкіряна обмотка, під якою ховалося перо, дозволяла їй міцно стиснути зброю в долоні. Вона уявила, що відчує, коли встромить чорне вістря між ребрами Івуна.

Не так давно маг порізав їй долоню і зібрав її кров у чашу з димчастого скла, щоб мати змогу бачити її видіння... не лише око злого дракона, але і якусь іншу далеку й могутню силу. Зараз, відчувши запаморочення, дівчина-сирота знову почала занурюватися у свої спогади. Перед її зором все розпливалося, і Ґлік, похитуючись, провалилася в подобу сну.

Якийсь рух поруч вирвав її із забуття, і вона помітила краєм ока, що хтось наближається. Інстинктивно дівчина сховала свій таємний кинджал, але то була всього лише спітніла від тренувань Чет, яка несла для неї ворох шкіряних обрізків. Ґлік не розуміла, скільки минуло часу відтоді, як вона поринула в забуття.

— Години тренувань. — Чет кинула шкіру на стіл дівчини. — А тепер вони хочуть, щоб я ще й працювала.

Ґлік витягла кинджал, щоб показати його подрузі. Перо Арі стирчало з-під шкіряної обмотки, і цей сапфірово-синій проблиск, здавалося, додав свою магію до клинка з димчастого скла.

— Цим можна вбити кількох з них, — схвально зауважила Чет.

— Кра, я вб'ю стільки, скільки потрібно.

— Їх усіх треба вбити. — Вираз обличчя Хороброї став похмурим. — Я говорила з іншими в'язнями, з тими, кого я тренувала. Битися готові більше, ніж ми очікували. Вони тут вже досить довго і розуміють, що піщані Люті їх уб'ють: або замордують до смерті, або відправлять битися на полі бою. — Її обличчя прорізала жорстка посмішка. — Я висловилася цілком переконливо: краще вмерти, але маючи надію на втечу.

— Краще дійсно втекти, — пробурмотіла Ґлік.

— Так, це було б найкраще.

Дівчині-сироті не терпілося скористатися своїм ножем, але водночас вона мала бути обережною.

— Ми мусимо дочекатися слушної нагоди.

Несподіваний поштовх у серці привернув увагу Ґлік, і вона раптом відчула щось неподалік, якусь частину себе, але окрему. Вона різко вдихнула сухе повітря, впізнаючи сердечний зв'язок! Піднявши очі, вона вгледіла маленьку темну фігурку, що кружляла високо над її головою. Раніше дівчина часто помічала диких ска, але ця пташка була тісно з нею пов'язана. Це була її ска.

— Арі! — прошепотіла вона.

Синя ска закружляла ще швидше, ніби у відповідь на заклик дівчини, але залишалася далеко за межами досяжності стріл Лютих.

Потім, підлетівши трохи ближче, вона приземлилася в ущелині серед скель, високо над табором. Через сердечний зв'язок дівчина послала ска свої почуття, як вона скучила за нею і як їй рада, одночасно закликаючи товаришку сховатися, поки її не помітили Люті. Ґлік торкнулася ніжно-блакитного кінчика синього пера Арі на руків'ї кинджала, і їхній зв'язок став ще міцнішим.

Чет теж подивилася вгору, а потім озирнулася на інших в'язнів, які виготовляли зброю та обладунки. Охоронці продовжували патрулювання, не завдаючи собі клопоту підняти очі в небо.

— Залишайся там, — ледь чутно прошепотіла Ґлік до Арі. — Дочекайся темряви.

До самого кінця дня вона відчувала Арі, яка чекала на неї. Чет зайнялася своїми справами, щоб не привертати до них уваги, а Ґлік працювала ще наполегливіше, навіть попри те, що всі її думки поглинув сердечний зв'язок. Вкриті мозолями руки кровили, поки вона шила нові нагрудники, проте дівчина почувалася щасливою, знаючи, що її ска поруч. Ці години здавалися їй найдовшими за все її життя. Але принаймні в неї була надія.

Нарешті, після того як полонені доїли остогидлу одноманітну вечерю, а багаття з уламків гілок та сухих кізяків ауґів догоріло, Чет і Ґлік примостилися біля кам'яної стіни, загасили власне вогнище і мовчки застигли, ховаючись в тіні. Ґлік, переконавшись, що поблизу немає охорони і до них доноситься лише віддалене ворушіння інших в'язнів, відкрила свій сердечний зв'язок і звернулася до Арі, покликавши пташку-рептилію вниз.

Легенько тріпочучи крильцями, ска покинула свою схованку вгорі і, опустившись вниз, сіла на плече Ґлік. Арі тихенько защебетала, а дівчина стала гладити її по голівці, розправляючи сапфірово-сині луски.

— Арі, я так скучила за тобою! — Потім вона звернула увагу на діамант «сльоза матері» на комірці ска. — Ти прилетіла сюди сама? Що з моєю сестрою Пендою?

Чет залишалася на варті, киваючи, коли була певна, що за ними ніхто не спостерігає. Ґлік доторкнулася до діаманта, і поруч з ним розлилося слабке мерехтливе зображення: королева Пенда говорила до неї.

«Ми йдемо, Ґлік. Ми знаємо, де ти. Адан Старфолл зібрав військовий загін разом з королем Коллананом з Нортерри. Твоя ска обслідує місцевість, щоб ми знали, як дістатися до вашого табору. Ми скоро прийдемо за тобою, моя сестро. Будь готова».

Тіло Ґлік наповнилося енергією, немов нестримна блискавка пронеслася по її жилах.

— Вже скоро! Кра, вони прийдуть і врятують нас.

— А ми допоможемо їм врятувати себе, — заявила Чет. — Ми повинні бути готові. Всі ми.

Торкнувшись «сльози матері», Ґлік знову відтворила повідомлення. Це була одна з найпрекрасніших речей, які вона коли-небудь чула.

— Я знала, що Пенда не покине нас. — Дівчина провела пучкою пальця по гладеньких гранях, змінюючи магію, щоб діамант записав її слова: вона та інші в'язні будуть чекати їх і не втрачають надії.

Арі пробула з ними годину, однак Ґлік боялася, що в будь-який момент їх можуть викрити. Їй не хотілося відпускати товаришку, але Люті вб'ють будь-якого ска, щойно його побачать.

— Ти повинна летіти. Бережи себе і повертайся в Баннрію. Дай їм те, що їм потрібно.

Арі, зірвавшись з місця, зблиснула пір'ям в опівнічному небі над каньйоном. Сердечний зв'язок тепер став сильнішим, ніж будь-коли досі, і частина Ґлік полетіла разом зі ска — вільна частина.

Почуваючись вдоволеною вперше за багато тижнів, дівчина-сирота притулилася головою до каменю. Спершу вона була така збуджена від радості, що не могла заснути, але потім поринула в глибокий сон... глибоке сновидіння, страхітливе нічне жахіття, в якому їй привиділося поле битви, заповнене силою-силенною воїнів, звідусіль лунали несамовиті крики, кров текла потоками, смерть збирала свої криваві жнива, а навкруги лежали тіла, порубані так сильно, що їх вже неможливо було впізнати. Вона не могла зрозуміти, були вони людьми чи Лютими. Потім видіння стало розмитим, але вона ще почула безліч голосів, які переможно заревіли.

Ґлік прокинулася з першими променями світанкового сонця, вся в поту, голова йшла обертом. Трохи оговтавшись, вона намалювала коло довкруж свого серця, гадаючи, бачила вона у своєму видінні минуле або ж майбутнє.

31

Обережно крадучись пізно вночі майже порожнім палацом, Аналера прослизнула до покоїв емпри і, відкривши дверцята гардеробної шафи, забрала дещо цінне. Потім стара служниця поспішила вниз, у темну задуху підземелля, спітніла й налякана, але дуже задоволена.

Вона увійшла до потаємної кімнати, несучи напханий речами лантух.

— Я принесла вам щось важливе, Ваша Величносте.

Семі підійшла подивитися, що ж принесла служниця.

Ілуріс відповіла розгублено й невпевнено.

— А що мені потрібно? Хіба в мене тут немає всього необхідного? — Емпра перевела погляд на каптані Воса, який нахмурився, помітивши відсутній вираз на її обличчі.

— Погляньте-но сюди.

Аналера відкрила лантух і витягнула звідти подраний одяг і стару білизну. Відклавши їх убік, вона дістала те, що сховала на споді. З гордістю служниця показала зелену вишукану сукню, прикрашену серпанком і оздоблену кабошонами з опалів.

— Думаю, цю сукню пошили для літнього свята. Вона була в шафі під замком, і ніхто не помітив, що я її взяла.

Семі відчула спалах надії.

— Так, ця сукня прекрасна!

Ілуріс поглянула на вбрання, торкнулася тканини.

— Літнього? Звісно, я пам'ятаю. — Однак їх тон говорив про зовсім протилежне.

Занепокоєна поведінкою емпри, Семі підійшла ближче, взяла королівську сукню й розгладила на ній складки.

— Ви просто мусите її одягнути, Ілуріс. Гетрренів більше немає в місті, і вам час повернутися до людей. — Вона приклала сукню до плечей емпри.

Ілуріс взялася за сукню, притримуючи її на собі.

— Так, літо... — промовила вона відсутнім голосом. — Коли буде літо?

— Не літо, Матір. — Каптані Вос, стурбований її словами, підійшов ближче. — Ви одягнете сукню, коли будете повертати собі трон. Ви маєте виглядати, як справжня емпра. Народ чекає. Ви готові?

Ілуріс опустила тремтячі руки, і Семі ледь встигла підхопити сукню, що стала падати. Емпра торкнулася скронь і заплющила очі.

— Я... не можу. Моя голова... — Її шкіра зблідла, обличчя посіріло й застигло.

Ноги в емпри підкосилися, і вона, мов зім'ята зношена одежина, почала опускатися на підлогу.

Вос миттю підхопив її на руки, перш ніж вона знову вдарилася головою. Він легко, наче вона нічого не важила, підняв її, обережно переніс на її вбоге ліжко й накрив ковдрою.