Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 36)

— Вам треба відпочити, Матір. Відпочити і одужати.

Каптані Вос залишився стояти біля неї, і важкі думки затьмарили його обличчя. На лобі виступив піт. Його очі зустрілися з очима Семі, і вона зрозуміла, що вони думають про одне й те саме. Ілуріс не зможе протистояти верховному жерцю Кловусу в такому стані.

З відплиттям гетрренів усе місто стало безпечнішим, а в палаці емпри явно стало тихіше. Це радувало Кловуса.

У нього й досі по шкірі бігли сироти від спогадів про те, як він ділив з Маґдою просторе ліжко емпри. Йому не хотілося більше ніколи заходити в ту кімнату і дивитися на зім'яті простирадла. Кловус наказав зняти брудну споганену постільну білизну і спалити її. У пограбованій тронній залі виднілися сліди грубого вторгнення: варвари поздирали коштовне каміння та золото, віддаючи перевагу найбільш яскравим прикрасам, а не найбільш цінним.

Та все ж він нарешті позбувся гетрренів, а Ілуріс можна було більше не приймати до уваги. Кловус почувався так, ніби скинув із себе важкі кайдани. Після того, як він уже зовсім скоро виступить з промовою і покінчить із затяжним та виснажливим очікуванням повернення емпри, Ішара візьме курс у нове майбутнє.

Кловус вичікував занадто довго, не даючи жодних відповідей про Ілуріс, і це лише посилювало чутки та марні надії. Плітки та безпідставна віра посіли місце правди, і тепер Кловусу потрібно було утвердити свою власну правду. Він покаже їм труп, влаштує шанобливий похорон, і на цьому всі безглузді перешіптування скінчаться.

Сьогодні він оберне хвалу і віру людей на себе, відвернувши їх від райдужних спогадів про Ілуріс. Сьогодні він покаже всім, хто сумнівається, те, що вони мають побачити.

Кловус стояв посеред порожнього й лункого вестибюля палацу, захоплено дивуючись його тиші й величі. Звідси емпріри та емпри правили державою впродовж століть. У верховного жерця завжди була своя окрема роль, але Кловус був достатньо сильним, щоб нести цей подвійний тягар.

Однак це не було його справжньою метою. Якби він зміг знайти когось, хто був би згодний коритися йому, то коронував би іншого правителя замість себе. Семі могла б бути непоганою маріонеткою, проте вона зникла разом з Ілуріс. До того ж дівчина все одно була занадто непокірною і невихованою, він не довіряв їй і не вважав, що вона буде достатньо слухняною...

Повністю готовий до сьогоднішньої урочистої церемонії, він провів м'якими долонями по своєму синьому каптану. Після відбуття Ерікала з флотом ще двоє жерців прибули зі своїх округів, приєднавшись до тих трьох, що раніше приїхали до Сереполя на церемонію освячення. Кловус кинув погляд на новоприбулих — Нере з округу Тамбурдин і Довіча з округу Сістральта.

Довіч був тихим і шанобливим.

— Я тут, щоб служити, верховний жерче. Подорож була непростою, дороги погані, але я вдячний, що зможу взяти участь у церемонії похорону емпри, а також освяченні храму Маґніфіка в Сереполі.

Кловус зітхнув з явним роздратуванням:

— Емпра Ілуріс забрала з будівництва храму Маґніфіка стільки будівельних матеріалів і так багато робітників, що могла б уже відремонтувати бодай частину цих доріг.

Нере була худорлявою суворою жінкою, яка служила в найбільш відлюдному й далекому районі Ішари. Її довге каштанове волосся було заплетене у дві тугі коси, схожі на мотузки, що спускалися по обидва боки голови. Коли почалися набіги гетрренів на її землі, Нере розчарувала Кловуса, не зумівши використати свого божка, щоб зупинити нападників. Вона була слабкою і побоювалася, що божок, розбушувавшись, може вийти з-під контролю. Звісно, сам Кловус випустив на волю серепольського божка, що призвело до страшних наслідків...

Однак Кловус не бажав визнавати власні помилки.

— Ви обоє, йдіть зі мною. Народ уже зібрався попрощатися зі своєю дорогою покійною Ілуріс. Інші жерці чекають на сходах храму Маґніфіка.

Крізь арковий вхід він вийшов назовні, де його омили лагідні сонячні промені. Десять міських вартових у одностроях зайняли свої місця навколо нього, а жерці Нере та Довіч трималися за ним на крок позаду. Кловус швидко попрямував по широкій головній вулиці до майже закінченої піраміди храму Маґніфіка. Побачивши величезний похмурий натовп і почувши гучні голоси людей, повз яких він проходив, Кловус відчув себе сильнішим.

— Почуй нас, убережи нас, — чулося звідусіль.

— Почуй нас, убережи нас, — відповів він, і його слова повторили жерці₎ що супроводжували його. Більше не буде молитов за Ілуріс, в усякому разі після сьогоднішнього дня.

Однак ентузіазм, з яким його вітали, виявився слабшим, ніж він сподівався. Верховний жрець знав, що, попри всі його зусилля, народ не любить його так, як любив Ілуріс, — але все зміниться. Після розгрому, вчиненого божком у місті, вони принаймні його боялися. Він простував до храму, звертаючи увагу на квіти, що росли на розі вулиць, на ошатні, акуратно підстрижені дерева, на підметену бруківку широкого проспекту. Кловус не часто вважав за потрібне звертати увагу на такі дрібниці в місті. Сереполь був дуже гарний.

Діставшись храмової площі, він підійшов до величезного східчастого зикурату. Перед натовпом на першій платформі стояли троє жерців, що прибули з різних округів. Численні ур-жерці зайняли ключові позиції по всій площі. Міська варта проклала шлях для Кловуса до головних сходів. Він подивився на величні кам'яні брили, і, здавалося, сама Маґніфіка пульсує, наповнена силою серепольського божка — божка Ішари.

На верхніх поверхах ще залишилися будівельні риштування, а на недобудованій верхній платформі було приготовано поховальне вогнище для емпри Ілуріс. Навіть звідси він міг бачити тіло, загорнуте у барвистий шовк, знайоме вбрання емпри, взяте з її покоїв у палаці. Кловус став підніматися сходами і на третьому рівні зрозумів, що йому забракло повітря.

Всі п'ятеро окружних жерців піднімалися за ним крутими сходами, і на якусь мить Кловус занепокоївся, що натовп теж посуне вгору, прагнучи оплакати тіло своєї улюбленої емпри. Якщо люди підійдуть надто близько до тіла, то побачать мертву стару жінку і зрозуміють, що це не Ілуріс. Хоча віряни і юрмилися біля підніжжя піраміди, вони принишкли, щось тихо бурмотіли замість того, щоб вітати свого верховного жерця, і спостерігали за його сходженням.

Кловус зупинився на один рівень нижче від того місця, де на купі дров лежав труп. Йому треба було перевести подих, і він зробив вигляд, що провів цей час у мовчазних роздумах, а потім обернувся, щоб подивитися на людське море внизу. Стільки підданих... стільки віри, стільки прихованої сили. Кловус здійняв руки, і темний каптан зробив його схожим на якогось великого птаха.

— Народе Сереполя, народе Ішари! — Він торкнувся божка, що пульсував у величезному храмі, і звук його слів посилився, перетворившись на гучні розкотисті хвилі, які линули над площею. — Ви знали, що цей сумний день настане. Ви чекали, переживали і вірили, але цього виявилося недостатньо.

— Почуй нас, убережи нас! — застогнали люди в моторошному щирому єднанні.

— На острові Фулкор емпру Ілуріс обдурив безбожник конаґ Конндур, який підіслав асасина, щоб убити її!

Гуркіт обурення прокотився натовпом, а верховний жрець все більше роздмухував горе людей, підживлюючи їхні емоції. Завдяки цьому божок у храмі також ставав сильнішим. Кловус сховав усмішку, надавши обличчю серйозного виразу.

— Але наша люба емпра боролася за життя, поки ми поспішали додому. Наші найкращі лікарі доглядали за нею. Ми не дозволяли нікому тривожити її, сподіваючись, що ваші молитви і її серце будуть достатньо сильними. — Жрець глибоко вдихнув і з похмурим виглядом оголосив: — Однак Ілуріс зрештою не вдалося перемогти у боротьбі за власне життя. Наша емпра померла. Її більше немає.

Натовп вибухнув стогонами розпачу, хоча всі знали, навіщо тут зібралися. Голос Кловуса загримів, доносячи до всіх присутніх головне послання.

— Сьогодні ми прощаємося з нашою емпрою, проте ми не забудемо, що вчинила з нею Співдружність. Наш ішаранський флот і наші союзники-гетррени вже відправилися за море, аби помститися безбожному старому світу. Проллється ворожа кров, і для Ілуріс нарешті настане справедливість.

Гамір натовпу ставав все гучнішим, і тепер у численних вигуках чулося більше войовничих закликів, аніж благоговіння перед владою верховного жерця. Хвилі горя і відчаю наростали, але ці звуки наповнювали Кловуса силою.

Залишивши інших жерців на нижчому рівні, він піднявся останніми сходинками до частково завершеної верхньої платформи, на якій стояла труна з тілом старої жінки. Кловус став перед трупом і схилив голову, ніби віддаючи останню шану. Труп, що заміняв емпру, був схожий на неї, приблизно такого ж зросту і віку, як і Ілуріс. Волосся було підстрижене так само, як у емпри.

Йому, ймовірно, не варто було непокоїтися. Скільки підданих справді бачили Ілуріс зблизька? Скільки з них точно пам'ятають її риси? Це тіло цілком підійде. Чорні вугри знайшли когось, хто послужить його меті.

Коли минуло достатньо часу для тихої щирої молитви, він відвернувся від купи сухих дров і знову підняв руки.

— Прощавай, наша емпро.

Рухом пальців він прикликав трохи магії, щоб запалити сухий хмиз. Вогники почали лизати дрова, поглинаючи гілочки й переростаючи у велике полум'я. Сірувато-білий дим клубочився, піднімаючись угору. На площі внизу люди скорботно бурмотіли, оплакуючи емпру, немов ставши єдиним цілим у своєму горі. Вогонь поглинув барвисте вбрання емпри, плоть почорніла й почала від ділятися від кісток трупа.