Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 118)
Серце в нього боліло, коли він, озираючись, бачив, як армії знищують одна одну, як гори розколюються на частини. Він був королем Нортерри. Він не вберіг свою кохану Тафіру. Він не зміг врятувати людей в містечку Лейк Бакал. Він не зміг ані закінчити цю війну, ані об'єднати людські армії.
Але він міг врятувати свого онука. Принаймні цю одну річ він міг зробити.
Він мчав уперед, шукаючи безпечного прихистку, де він міг би вберегти онука від жорстокого побоїща та розбурханої стихії. Шторм зумів ухилитися від ударів двох воїнів Лютих, які, зустрівшись їм на шляху, змахнули навмання мечами, спробувавши поцілити в нього, але зараз основна частина армії Лютих готувалася до битви з драконами, тож ці двоє не стали переслідувати чоловіка й хлопчика, що їхали верхи на коні.
— Дивися уважно, де ми могли б сховатися, — сказав Колл.
Раптом попереду і з боків від них майнули якісь фігурки, а потім ці маленькі постаті вискочили їм назустріч з-за дерев та з-під скельних виступів. Сірошкірі істоти розмахували руками і щось щебетали. Обличчя Бірча прояснилося, і він, квапливо вказавши на них, вигукнув:
— Мамули! Вони допоможуть.
Колланан зупинив Шторма і трохи відкинувся назад у сідлі, тримаючи віжки. Мамули підійшли ближче, і Бірч заговорив до них їхньою дивною мовою, якої Колл не розумів.
Мамули почали жестикулювати, потім побігли вперед. Колл без вагань довірився їм, адже вони допомогли йому підготувати напад на фортецю на озері Бакал, допомогли зберегти життя Ласісу після того, як королева Онн залишила його, тяжко пораненого, вмирати на морозі, а крім того, вони допомогли Бірчу.
— Вони відведуть нас туди, де ми зможемо сховатися, — сказав хлопчик. — Це захищене місце. — Він ще трохи послухав їх, а потім нахмурився і озирнувся на дідуся. — Вони кажуть, що декілька наших людей уже там.
Колл поглянув на охоплене хаосом поле битви, на Лютих, які відчайдушно кидалися на драконів, і на людські армії, що виявилися затиснуті між ними. Притримуючи Бірча в сідлі перед собою, він відповів:
— Тоді ми поїдемо за ними.
Багато маленьких істот бігли обабіч від них, тримаючись у тіні дерев і скель, на безпечній відстані від поля бою. Вони супроводжували війська Лютих під час тривалого походу, проте поступово все більше віддалялися від них.
Зраділий Бірч став захоплено пояснювати.
— Вони йшли за мною аж від палацу королеви Кору. Я вмовив її пообіцяти, що Люті не будуть заподіювати їм шкоди, а тепер вони допоможуть нам дістатися туди, де ми будемо в безпеці. — Він озирнувся, посміхаючись. — Я сказав їм триматися подалі від боїв, якщо зможуть.
В кінці череди пагорбів, де армії Нортерри й Судерри облаштували свій розлогий табір, височіли величезні кам'яні моноліти. Під час нещодавніх землетрусів ці скелі хоч і здригалися, але все ж залишилися міцними, немов фортечні стіни. Колланану вони здавалися найбільш стійким і безпечним місцем серед усього цього хаосу.
Мамули неслися поперед них, показуючи дорогу Шторму, і Коллу здалося, що він побачив природне укриття, широкий кам'яний карниз, де він міг би сховати свого онука. Мамули, радісно підстрибуючи, побігли вперед, вказуючи саме на те місце, яке він запримітив. Колланан угледів розсідланого коня й кілька наметів у тіні велетенських скель, а потім, помітивши двох людей, впізнав у них Шадрі та Покла, що тулилися серед кам'яних брил.
Очі Покла були широко розплющені від жаху, а розпатлане волосся стояло сторчма, наче йому щойно ледь вдалося відбитися від жорстокого ворога. Учена дівчина перебувала в якомусь заціпенінні. Вона видала якісь дивні звуки, промовивши кілька слів мовою мамулів. Маленькі істоти, охоплені радісним збудженням, метушилися навколо, задоволені тим, що змогли захистити своїх друзів.
— Тут безпечно? — запитав Колл, спішившись.
Шадрі пройшлася перед скелями з таким виглядом, наче вже багато часу витратила на обдумування цього питання.
— Місцевість видається достатньо стабільною, проте, якщо світ розколеться, хто знає, що станеться? Принаймні ми розташувалися вище від того місця, куди будуть падати валуни, якщо земля продовжить зсуватися.
Бірч побіг уперед з групою мамулів, і вони сховалися в густій тіні однієї з високих скель. Колланан підійшов до них і вмостився поруч на валуні, звідки він міг спостерігати за страшною битвою. Він побачив яскраві спалахи кількох реймерів, а потім і самих Хоробрих, що билися з драконами. Одне з чудовиськ вдалося убити, і величезна громадина розпалася на безліч темних шматочків, які розлетілися на всі боки.
— Маги використали останній зі своїх магічних приладів, аби убити ще одного дракона, — промовила Шадрі. — Дракон загинув, але він упав на них і вбив самих магів.
Королева Кору зібрала Лютих, щоб дати бій третьому дракону, наче вона вважала, що жоден ворог не є непереможним. Колл побачив, як вона метнула легендарний спис, поціливши в око чудовиська. Людські воїни теж билися з цим драконом, і зрештою їм вдалося повалити його, завдавши величезних ран, що зяяли на його лускатому боці.
Колл тримав Бірча за плече. Мамули з неослабним інтересом спостерігали за побоїщем, а тим часом третій дракон сконав і, випустивши міазми зла, розпався на дрібні чорні частки, які безладно розсипалися по землі.
Після того, як трьох з дев'яти драконів було вбито, інші шестеро, здавалося, об'єдналися задля якоїсь спільної мети. Змахуючи своїми великими крилами, вони злетіли над полем битви. Воїни Лютих метали в небо незліченну кількість списів, завдаючи драконам все більше й більше ушкоджень. Людські лучники випустили по них безліч стріл з наконечниками із димчастого скла. Шестеро велетенських драконів, піднявшись вище, закружляли по колу в стовпах диму й попелу, що вивергалися з гори Вада. Вони підлітали все ближче один до одного, поступово наближаючись по спіралі до центру жерла вулкана.
А потім дракони різко зіштовхнулися в повітрі, зчепившись пазуристими лапами і продовжуючи махати крилами. Вони закружляли з такою швидкістю, що перетворилися на розмитий коловорот, зітканий з лусок, колючих хвостів, гострих пазурів та іклів, аж поки вся ця маса не замерехтіла, розпливаючись, зливаючись воєдино...
Із шаленого смерчу, утвореного шістьма окремими драконами, раптом виринуло одне величезне чудовисько — дракон, більший за всіх них разом узятих, такий гігантський, що увібрав у себе все зло світу, всю ненависть і насильство, всю темряву, що вийшла із серця бога.
Невимовно колосальний дракон, завбільшки з місто, вирвався назовні і вивергнув рев, що потряс небо й гори.
Оссус, прокинувшись, нарешті явився у світ.
101
Стоячи посеред химерної рівнини Чорного скла, всіяної древніми уламками, Пенда й Ґлік закричали в одну й ту ж мить. Вони обидві несподівано відчули невимовний жах, який, прокотившись по землі, луною відбився в мерехтливих маслянисто-чорних застиглих озерцях.
Немов підхоплені невідчутними для людей вітрами, Арі й Ксар в паніці кружляли навколо і видавали звуки, яких Пенда ніколи раніше не чула. Крихітка Оук голосно плакала, відчуваючи той самий жах.
В іншій частині сплюндрованої рівнини магиня Горава, не втримавшись на ногах, впала долілиць у один з обсидіанових басейнів, порізавшись об гостре скло. Двоє воїнів піщаних Лютих ненадовго застигли в нерішучості, але, коли земля почала тремтіти, дременули геть.
Від гучного гулу й дзижчання в голові Пенда не могла зосередитися. Вона не могла ні описати, ні зрозуміти відчуття, що, немов молотом, гупали всередині. Тривожне передчуття, мов якесь страхітливе чудовисько, наринуло на них, викликаючи тремтіння в усьому тілі.
Відчуваючи небезпеку, Чет, скрикнувши, миттю запалила реймер і тепер стояла, готова зустріти будь-якого ворога, проте, коли Хоробра, зберігаючи насторожену захисну стійку, повільно повернулася кругом, вона не побачила нічого. Сінан та інші солдати оточили королеву, приготувавшись захищати її.
—
Пенда не сперечалася. Тихий незрозумілий гуркіт ставав дедалі гучнішим, а від землі доносився якийсь похмурий і зловісний звук. Її зуби цокотіли, а довге темне волосся потріскувало так, ніби насувалася гроза.
Земля захиталася, наче її розхитувала якась глибинна буря, що зародилася десь у надрах світу. Наближалося щось жахливе.
Чет підняла реймер, мов маяк, і повела за собою їхній загін. Ксар і Арі пронеслися над ними, ніби ще більше їх підганяючи. Вартові Стяга витягли мечі і, озираючись, намагалися угледіти ворога.
Рятуючись від споконвічного жахіття, вони вибігли на підвищення, що здіймалося на краю рівнини, і Пенда, важко дихаючи, нарешті обернулася. Вона притискала до себе крихітку Оук. Чет стояла так близько, що Пенда відчувала жар її реймера і чула його сердите гудіння. По обличчю Ґлік струменіли сльози.
До них підбіг Сінан, ведучи на поводу двох коней.
— Для вас, моя королево! — Його обличчя розчервонілося. За ним дріботів юний Гом, тягнучи за вуздечку наполоханих довколишнім гуркотом коней.
Ґлік підштовхнула Пенду до коней і сама спробувала видертися на одного з них.