Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 117)

— Ти порушив свої обітниці, розтоптав свою честь. Ти вбив Конндура Хороброго. Хто ти є тепер, Уто? Що від тебе залишилося? Ти Хоробрий — чи ні?

— Я вірний... вірний... — Обличчя Уто викривилося, а голос звучав хрипко.

— Ти вірний своєму конаґу! Вірний мені — а не своїм маренням! — гримнув Адан. — Тепер ти бачиш, що я був правий і Колланан теж. Люті й дракони! Озирнися навколо, подивися, що відбувається зі світом. — Він махнув рукою вгору, вказуючи туди, де по небу носилися величезні звірі.

Адан міг би витягнути свій меч із тіла Магадана, щоб принаймні мати можливість захистити себе, проте він знав, що в бою на мечах не зможе протистояти Хороброму, навіть пораненому.

— Я вимагаю твоєї вірності! — Він підступив ще ближче, опинившись у межах досяжності клинка Уто. — Ти ж бачиш ці жахіття, готові знищити нас усіх.

Хоробрий вагався, заплутавшись у суперечностях власних спонукань. Він не міг відірвати очей від мертвого тіла, і на його обличчі відбилося глибоке потрясіння, близьке до відчаю.

Адан розумів, що зволікати не можна. Дракони з пронизливим вереском і загрозливим шипінням ринули вниз на людські армії, які змішалися на полі брані. Легенди стверджували, що якщо вбити Оссуса, то Кур створить світ наново. Але ж якщо дозволити цим великим драконам сіяти руйнування, то це точно так само буде смертельно небезпечно для людей.

Адан підійшов настільки близько, що Уто відчув його гаряче дихання, коли той віддавав наказ.

— Я — конаґ, і я наказую тобі битися з цими драконами. Я вимагаю, щоб ти захищав Співдружність до останньої частки свого єства. Спробуй врятувати нас.

Чудовиська обрушилися на поле бою, змітаючи цілі загони й розриваючи людей на шматки, і в Уто вирвався несамовитий крик від нестерпного сум'яття, яке роздирало його зсередини, а потім він кинувся геть, не сказавши жодного слова.

Адан усвідомив, що весь тремтить.

Втрата реймера стала для Уто набагато гіршою раною, ніж втрата руки. Він, хитаючись, брів кудись, маючи при собі лише сталевий меч, і наносив ним удари кожному, хто опинявся в нього на шляху. Він був зовсім розгублений, ніби раптом втратив опору під ногами.

Я — конаґ... і я наказую тобі!

Він застогнав, і то був дикий тваринний стогін, що рвався з глибини його горла. Гнітюча туга розривала груди.

Конаґ... конаґ... конаґ...

Це було неможливо! Це було вкрай несправедливо. Уто довелося приймати тяжкі рішення і діяти так, як йому належало діяти. Він зробив найважчу, найстрашнішу річ у своєму житті, пожертвувавши Конндуром — своїм другом! — до того, як той привів би всі три королівства до повної загибелі.

І все ж вони програли, зазнали цілковитої поразки. Острів Фулкор більше не був у руках ішаранських тварюк, але перетворився на руїну. Його флот, який призначався для війни помсти, навіть не досягнув берегів Ішари, щоб спалити їхні міста і винищити цей ненависний народ. А тепер саме тут Уто зазнав повного руйнування всієї своєї картини світу. Він навіть не зміг захистити Мандана, свого вихованця. Всі його надії на людську расу і побратимів-Хоробрих розбилися вщент перед обличчям Лютих — Лютих, яких не мало, не могло існувати.

І цих ще більш неможливих, немислимих драконів.

І крім того, його роздавлював власний повний провал.

Я — конаґ... і я наказую тобі.

Біль від втрати руки не йшов ні в яке порівняння з цими душевними муками. Він відринув так багато з того, що зробило його тією людиною, якою він колись був, до добра чи до лиха, — але ж Мандан тепер мертвий. Уто не міг цього заперечувати. Наступним спадкоємцем корони конаґа був Адан Старфолл. Жодні виверти логіки чи жага помсти не могли змінити цього факту.

Хоробрий повинен бути вірним конаґові, і Адан висунув свої вимоги. Конаґ висунув свої вимоги.

Уто з Рифу в битві з драконами повинен довести, що він гідний бути Хоробрим.

Дев'ять чудовиськ, що виринули з гір, продовжували сіяти хаос на полі бою. Уто побачив яскраві спалахи вогняних клинків посеред кривавого побоїща — інші реймери... інші Хоробрі. Разом з ним їх щонайменше троє.

Навіть втративши реймер, Уто все одно мав свій меч.

Після руйнівного землетрусу та виверження вулканів тільки одна з великих машин Лютих залишилася справною. Четверо приголомшених ударами стихій магів, двоє піщаних і двоє крижаних, працюючи тепер у повній злагоді, намагалися зрушити важкий пісковиковий каркас, щоб повернути широку, блідо-блакитну крижану лінзу.

Страхітливий дракон, змахнувши широченними крилами, різко пірнув униз, націлившись на них, але маги встигли спрямувати власну магію в пристрій, сконцентрувавши всю міць удару в крижаному диску, який обертався все швидше. Із лінзи вилетів, мов стрімкий спис, довгастий мерехтливий заряд смертоносної магії і вдарив у дракона, що нісся на них з небес. Лускате чудовисько пронизливо завищало і сіпнулося назад, наче на нього плеснули кислотою. Крила, якими дракон ще намагався розмахувати, почали прямо на очах розповзатися на клапті; його кістки розтрощилися, і весь він став розпадатися, перетворюючись на огидний слиз і тверді рештки, що посипалися донизу, падаючи на ті його шматки, які відвалилися першими.

Маги пригнулися, затуляючись від жахливого дощу, що ринув з неба. Величезне мертве громадище, яке все ще розвалювалося на частини просто в повітрі, обрушилося на них згори, розплющивши пристрій і розчавивши магів.

Зосереджений на власній цілі, Уто направився туди, де двоє Хоробрих билися з драконом, який, приземлившись, кинувся нищити армію Співдружності. Людські бійці, перегрупувавшись, намагалися боротися з ним, проте вони були немов крихітні мурашки проти монстра. Багатьох із них звір вже розірвав на шматки. Солдати Судерри билися з чудовиськом зброєю, посиленою димчастим склом. Воїни Лютих теж ринули в бій, розмахуючи списами й мечами.

Двоє Хоробрих атакували дракона, рубаючи його лускатий бік реймерами. Уто впізнав їх — Ласіс, людина короля Колланана... і Ондер, на обличчі якого виднілася добре помітна руна забуття. Але в нього палав реймер! Це він зламав блокування пам'яті, як Елліель, чи просто знову віднайшов магію у своїй крові?

Дракон ударив навскіс величезною лапою з гострими кігтями, але Ласіс зустрів її своїм вогненним мечем. Палаючий реймер зніс два кривих пазура. Ондер, що опинився поруч, долучився до товариша, рубонувши передню кінцівку монстра, і його реймер глибоко врізався в лускату шкіру. Дракон зашипів і позадкував, змахнувши велетенськими крилами. Порив вітру відкинув Хоробрих, але вони втрималися на ногах, готові продовжувати бій.

Ондер бився безстрашно, ризикуючи отримати поранення або загинути, — зовсім не так, як тоді, коли він зіткнувся з божком, що напав на Міррабай. Цей дракон був набагато, незмірно страшнішим, але знеславлений Хоробрий, здавалося, був у щирому захваті, кидаючись на здоровенне чудовисько.

А наступної миті між них опинився Уто, голосно заревівши:

— Ми б'ємося разом! Ми вб'ємо драконів! — Він загарчав. — Це наказ конаґа.

Крутнувшись, Ласіс підняв свій реймер, готовий зарубати Уто. Його обличчя скривилося від огиди.

— Ми знаємо, що ти зробив.

Ондера трясло від гніву.

— Ти вбив Ґанта в таборі! Ти вбив конаґа Конндура — я приніс послання від учителя Онзу!

— Онзу теж убив я. — Уто помітив, як молодий Хоробрий з татуюванням на обличчі похитнувся від цієї новини. — Я залишаюся вірним своєму вибору. Зараз я присягнувся вбивати драконів... чи ви хочете просто базікати? — Піднявши меч, він кинувся на дракона, який продовжував біснуватися. Той могутнім ударом вкритого шипами хвостом зніс п'ятьох Лютих, які атакували його збоку. — Я залишаюся Хоробрим, і ми будемо битися.

— Ти втратив право бути Хоробрим тієї миті, коли вирішив убити Конндура Хороброго, — відказав Ласіс.

Ондер застиг, намагаючись впоратися з гнівом та горем, які його охопили, але, коли дракон заревів, він опанував себе і промовив, високо піднявши свій тріскучий реймер.

— У мене серце Хороброго, і це моя битва. А що будеш робити ти, Уто? — Відвернувшись, він атакував гігантську рептилію.

Декілька Лютих метнули списи, і один з них пробив туго натягнуту перетинку лівого крила дракона, скалічивши його. Чудовисько припало до землі, корчачись від болю, і майже сотня воїнів піщаних і крижаних Лютих, озброєних гострими сокирами та довгими мечами, накинулися на його м'язисте тіло. Вони відрубали частину крила, і цей відрубаний шмат розпався на частини й, мов тінь, розчинився в повітрі.

Ласіс не звертав уваги на Уто, наче той був не вартий навіть його презирства. Обидва Хоробрих билися пліч-о-пліч, підбираючись все ближче до голови пораненого дракона. Зрештою чудовисько, не в змозі більше опиратися Лютим, гримнулося на землю, продовжуючи борсатися й шипіти. Хоробрі дісталися до його звивистої шиї і знову й знову били по ній своїми реймерами.

Смертельно поранений дракон весь обвис, а потім, миттєво згнивши, розпався на частини. Він розсипався на міріади чорних, схожих на плями часток, які покотилися по землі, змішуючись із кров'ю полеглих, а інші шматочки дракона здійнялися вгору, підхоплені розлитим у повітрі гнівом, і поступово розвіялися.

Уто, міцніше схопивши свій меч, побіг шукати іншого дракона.

Залишивши королеву Кору та її Лютих тішитися появою драконів, Колланан нісся галопом по хиткій землі, прикриваючи собою Бірча.