Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 103)
Позаду Уто став Мандан з блідим змарнілим обличчям та запаленими почервонілими очима. І хоча молодий чоловік начебто вважався правителем трьох королівств, він зіщулився позаду свого Хороброго, ніби шукаючи в нього захисту.
Уто вп'явся поглядом в Ґанта, не звертаючи жодної уваги на Ондера, наче того взагалі не існувало.
— Чого вони хочуть? — спитав Мандан.
Уто, обернувшись, прикрикнув на молодого конаґа:
— Я попереджав, щоб ви не втручалися в розмову. Це надто важливо, і тут я приймаю рішення. — Конаґ злякано втягнув голову в плечі.
Ондер був вражений побаченим. Його рука потягнулася до руків'я меча, але то був звичайний клинок, якому було дуже далеко до реймера. Ґант заговорив різким голосом.
— Якщо ти Хоробрий, то повинен бути абсолютно відданим своєму конаґові. А ти отак з ним поводишся?
— Я поводжуся з ним так, як він того потребує, — відповів Уто. — Я його наставник, і доля Співдружності зараз у моїх руках.
— Так не повинно бути, — заперечив Ондер, хоча він навіть не міг вирішити, хто з них розчарував його більше — Мандан чи Уто.
Уто глянув на Ондера, і цей погляд обпік його, так наче Хоробрий ткнув йому в обличчя смолоскипом.
— Я впізнав би тебе навіть без татуювання на обличчі, боягузе. Ти кинув мене, коли був потрібен мені найбільше. Ти злякався. — Він виплюнув останнє слово, так ніби то був згусток отрути.
— Я знаю, — відказав Ондер. — Я приймаю те, ким я був, і те, що я зробив. Тепер я є тим, ким прагну бути.
Коротко реготнувши, Уто повернувся до Ґанта і хитнув підборіддям у бік Ондера.
— Ти теж його пам'ятаєш. Ти був там, коли ми наклали на нього руну забуття.
— Я чув, як ти розповідав цю історію, — сказав Ґант, а потім стишив голос. — І я чув набагато гірші історії про тебе, Уто.
З дальнього кінця табору підійшли двоє нових Хоробрих конаґа, Титан і Дженна. Вийшовши вперед, Хоробра сердито зиркнула на Ондера, і юнак відчув, як усе його тіло пробрав глибокий холод. Невже вона теж була там, коли йому робили татуювання?
— Що він робить у нашому таборі?
Ондер повернувся до Хороброї, намагаючись згадати її.
— Я прийшов з Ґантом.
Не відводячи погляду від Ґанта, Уто звернувся до Дженни.
— Цей чоловік не є Хоробрим. Він боягуз, який покрив себе ганьбою. Забери його з моїх очей.
Ондер приготувався чинити опір, але Дженна вліпила йому такого ляпаса, що в нього задзвеніло у вухах. А потім вона схопила його ззаду за шию й потягнула геть від намету, повз інші вогнища.
Ґант ні на мить не зводив погляду з Уто.
— Він вільний робити, що забажає, — промовив він. — Я не просив його приходити сюди.
— Тоді чому ти тут, Ґанте? Я чув, що ти теж зрадник Співдружності, й був з військами конаґа під Янтоном. Чому ти не захистив лорда Кейда?
Потворний Хоробрий випростався з гордо піднятою головою.
— Тому що він на це не заслуговував. Коли я дізнався, що він вчинив з Елліель, моя честь не дозволила мені це стерпіти. — Він зробив кілька кроків уперед, все більше розпалюючись. — І це було до того, як я дізнався правду про тебе, Уто. — Не відриваючи від нього погляду, Ґант стиснув реймер навколо зап'ястя й запалив вогняний клинок.
Титан підійшов ближче, готуючись при потребі захищати конаґа, але Уто залишився стояти перед наметом, грізний і безжальний.
Мандан, відступивши до піднятого полога, зіщулився від страху, полохливо поглядаючи на Ґанта широко розплющеними очима.
— Убий його, Уто!
— Саме це я й збираюся зробити. — Він приготував свій реймер.
Дженна, відтягнувши Ондера досить далеко від намету конаґа, сильно штовхнула його в спину. Не втримавшись на ногах, він розпластався на брудній землі. Хоробра кинула на нього гнівний погляд.
— Забирайся звідси зараз же на своїх двох, боягузе, або я відрубаю тобі ноги і змушу повзти назад через гори.
Ондер, підвівшись, відступив на кілька кроків. Його кінь залишився біля намету конаґа. Дженна з байдужим виглядом відвернулася від нього і тепер дивилася, як Ґант зійшовся в поєдинку з Уто, наче Ондер більше не був вартий і крихти її уваги.
Біля головного намету супротивники запалили свої реймери, з яких виринули вогняні клинки, викликані магією їхньої крові напівкровок. Уто тримав сталевий меч в іншій руці.
Ондер не мав реймера, але в ньому текла та сама кров. Він мав ту ж магію, незалежно від того, була вона заблокована чи ні. Він торкнувся свого меча, роздумуючи, чи варто напасти на Дженну, кинути виклик Хоробрій. Ні, вирішив він. Вона вб'є його, як комаху.
Він обіцяв Ґанту не робити жодних дурниць. У нього було завдання: спостерігати за тим, що відбувається, і доповісти про це королям — і він його виконає, хай би як сильно йому не хотілося вступити в бій.
— Я б'юся за честь Хоробрих, — урочисто промовив Ґант, коли їхні вогняні мечі з тріском зіткнулися. — Кейд мертвий, але пам'ять про нього залишилася. Твій спадок покаже, на кого ти перетворився.
Уто не зубоскалив, не вихвалявся, а просто бився, наносячи потужні удари полум'яним клинком.
— Саме ті, хто записує спадок, зберігають людську історію. А я вирішуватиму, що саме буде записано.
— Ні, — прошепотів Ондер, спостерігаючи за двобоєм. — Я розповім усім, що тут відбулося.
Дженна повернулася й сердито глянула на нього.
Ґант змахнув реймером, перехоплюючи зброю Уто в повітрі, і їхні клинки зіткнулися, тиснучи один на одного. Полетіли іскри, полум'я, закручуючись завитками, спалахнуло яскравіше. Ґант, скривившись від натуги, продовжував давити. Уто рубонув довгим мечем, який тримав у іншій руці, але груболиций Хоробрий, вивернувшись, зумів підставити під сталевий клинок свій полірований пояс, і гостре вістря лише ковзнуло по руків'ю кинджала, що висів у нього при боці.
Брязнув метал, і Ґант, різко відсахнувшись, вихопив свого ножа і жбурнув його. Уто крутнувся, змахнувши навколо себе плащем, наче щитом, і вістря ножа простромило кольчужну підкладку наскрізь. Уто рвонувся вперед з мечем у одній руці та реймером у іншій.
Ґант встиг стати в захисну стійку і підняв, обороняючись, вогненний клинок. Уто налетів на нього, завдаючи потужні удари, наче тесляр, що з розмаху б'є важким молотком. Він рубав реймером, потім бив навідліг сталевим мечем, а тоді знову реймером. Ґанту вдавалося відбивати кожен удар.
Ондер дивився на це, і його серце розривалося — так йому хотілося допомогти Ґанту. Але він обіцяв.
Ґант перейшов у наступ і сильним ударом реймера відкинув Уто назад. Його вогненний меч рубонув по сталевому клинку Уто, і металеве лезо засвітилося, нагрівшись від яскравого полум'я.
Титан стояв нерухомо і мовчки дивився на бій, а Дженна тим часом тихо підкрадалася до намету, ніби збиралася вдарити Ґанта ззаду.
— Убий його, Уто! Убий його! — верескливим голосом репетував Мандан. Лементування конаґа, схоже, лише додало сил Ґанту, який став наносити ще сильніші удари, б'ючись так заповзято, що Уто довелося відступити на два кроки назад.
Ондер затамував подих, відчуваючи, як схвильовано б'ється його серце, але вже незабаром у його голові одне за одним стали зринати питання. Якщо Ґант здолає Уто, то чи не кинуться на нього Дженна з Титаном і чи не вб'ють вони його в будь-якому випадку? Учитель Онзу — його батько — попереджав, що деяким Хоробрим більше не можна довіряти. Чи не скличе конаґ Мандан вірних йому вояків, щоб оточити і вбити прийшлого Хороброго, який кинув йому виклик? Якщо це станеться, чи повинен Ондер намагатися захистити Ґанта?
Уто похитнувся під натиском Ґанта, зробив крок назад. Він намагався протистояти невпинним могутнім ударам супротивника, але його коліно почало підгинатися. Ґант, користуючись вдалим моментом, здійняв реймер для смертельного удару.
Але це виявилося всього лише обманним маневром з боку Уто. В ту крихітну мить, коли Ґант подумав, що вже переміг, і, передчасно відчувши впевненість у цьому, трохи відкрився, Уто встромив свій реймер у груди супротивника, пропікаючи його серце наскрізь. Полум'яне вістря вогняного клинка вистромилося зі спини Ґанта.
Уто рвонув реймер убік і розсік Ґанта навпіл. Хоробрий був мертвий ще до того, як його тіло впало на землю.
Ондер, хапаючи ротом повітря, сіпнувся назад, мало не впавши, а по табору тим часом пронеслися радісні вигуки.
Уто застиг над своєю жертвою, високо здійнявши реймер. До нього підійшли Дженна з Титаном. Від свого намету підбіг і Мандан, радісно сміючись. Він скинув обидві руки догори.
— Ми перемогли!
Численні солдати, що зібралися навколо намету, дивилися на конаґа, Хоробрих та тіло Ґанта і тихо перемовлялися між собою, ніби не знаючи, що й думати.
Ондер стиснув руків'я свого меча, дихаючи швидко й уривчасто. Не було часу залишатися тут і оплакувати Ґанта.
Королі Колланан та Адан мають дізнатися про те, що тут сталося. Він обіцяв. Він не був боягузом. Уто сказав йому забиратися геть, Дженна вигнала його звідси.
Перш ніж хтось встиг згадати про нього, Ондер вислизнув з табору, сподіваючись, що його ніхто не помітить. Йому потрібно було тікати — але не як боягузу. У нього була місія, яку він мусив виконати.
Він мав подолати зворотній шлях через гори, якнайшвидше дістатися об'єднаного табору зі страшною звісткою і попередити всіх, що армія Мандана готова до походу.
Цього від нього вимагав Ґант.
90