Кэтрин Эпплгейт – Одна на світі (страница 50)

— Неправда, ваша величносте.

Арактік намагалася якось плутано заперечити, але він жестом її зупинив.

І пролунало нове питання:

— Скажи мені, Провидице, чи знаєш ти про яких-небудь інших дейрнів?

Я тихо зойкнула. Кхара й Тоббл, широко розплющивши очі, подивилися на мене.

Як мені хотілося почути відповідь Провидиці! І було неймовірно страшно — що ж вона скаже?

Арактік похитала головою, не бажаючи давати відповідь.

— Не жартуй зі мною! — заревів Мурдано. — Так чи ні, Провидице, чи відомо тобі про інших дейрнів, чи ця і справді є останницею?

— Є... — вона помовчала, — чутки.

— Які ти приховала від мене, твого пана й володаря!

— Ні... я... це ж просто... — Провидиця кинула на мене панічний, аж отруйний погляд. — Це тільки чутки!

— Правда, — мовила я. Моє серце калатало.

— Але чи віриш ти цим чуткам, Арактік?

Провидиця опустила голову. Вона розуміла, що вже програла — Так, ваша величносте, вірю.

Мурдано поглянув на мене. Я кивнула.

Чутки. Просто чутки, казала я собі. Але ж Арактік їм вірить.

Інші дейрни.

Є надія.

— Тобі так хотілося знищити цю останницю, щоб тебе не викрили, — відрубав Мурдано. — Чи збиралася ти також знайти тих її нечисленних родичів, які лишилися в живих? Наприклад, щоб вони тобі казали, де правда? Але лише тобі?

Арактік підняла обличчя й поглянула на Мурдано. Вона вже не боялась, а, здається, змирилася з тим, що буде.

— Я ваша Провидиця. Мені було б корисно мати на службі таких створінь. Дейрни небезпечні, коли вони є в усіх. Користь від них лише тоді, коли тільки одна людина може розпоряджатися їхньою силою.

Мурдано кивнув.

— Тут я навіть в останниці не питатиму — бачу, що це правда. Ти хотіла зробити так, щоб я їх винищував, доки у твоїх руках лишиться тільки один!

Арактік мовчала.

— І ти б і далі обманювала, водила мене за ніс, посилювала власний вплив. Ти могла б тримати свого дейрна за ширмою і знати, правду чи ні каже твій співрозмовник, зокрема мої слуги, мої союзники. Мої вороги.

— І це було б для добра Недарри, — непокірно відказала Провидиця. — Оця війна, яку ви задумали, оця одержимість захопленням Дрейландії — це безумство! Війну не можна вести без згоди натітів і раптидонів. У їхній владі море й повітря — і вони легко можуть стати на бік дрейландців!

Мурдано підскочив на ноги, палаючи гнівом.

— Ти наважуєшся перечити моїй волі?

Він спустився з трону й підійшов на відстань руки до Арактік.

— Батько мого батька дав клятву підкорити Дрейландію і поставити весь світ під наші родові знамена Йому це не вдалося. Мій батько дав таку саму клятву — і теж цього не зміг. А я — зможу!

Арактік зблідла і притихла перед обуреним володарем.

Мурдано ще хвилин п’ять кричав про віроломних дрейландців, які підтримують піратів і прибережних грабіжників, а тепер узялися й за недаррців; про те, що ця країна намагається принизити його, Мурдано, і так далі. То була суміш правди і неправди, того, що Мурдано сприймав як дійсність, і того, що він дійсністю не вважав.

Але щодо своїх слів Мурдано мого підтвердження не питав. І я теж мала підстави тримати язика за зубами.

Нарешті імператор замовк. Він повернувся на трон, його лице стало стомленим і похмурим.

— Узяти її, — сказав Мурдано, навіть не глянувши на Арактік. — Вона звинувачується у державній зраді й має бути покарана.

— Ваша величносте, — почала Арактік, — це не зрада, я тільки хотіла...

Мурдано відмахнувся.

— Кара зраднику — смерть, — байдужим голосом мовив він. — І смерть повільна. Візьміть її. І хай вона помирає дуже довго.

50

Я виявляю нове вміння

Я начебто мала радіти, що лиху Провидицю, яка намагалася мене вбити, засуджено на смерть. Але від слів «хай вона помирає дуже довго» мені до горла підкотилася нудота.

Арактік потягли геть із зали. Вона виривалася й кричала, що вірна імператору, що тільки хотіла йому служити... а тоді почала проклинати його й лаяти, кричати, що Мурдано — дурний хлопчисько, який годен тільки стайні чистити, а не керувати Недаррою.

Коли її нарешті стало не видно й не чути, запала важка тиша.

А проте слова Провидиці ще лунали в моїй голові: «Є... чутки».

І цим чуткам вона вірила.

Інші дейрни. Інші дейрни. Інші дейрни.

Я наказала собі зосередитися. Нам і нині загрожує небезпека. Надія, навіть тінь надії, повинна почекати.

Запала тиша — і нарешті слово промовила Кхара. — Чи можу я звернутися до вас, ваша величносте? Він кивнув.

— Ваша величносте, Лука, — вона кивнула на студента, і той примружився, — розповів вам дещо з правди, але не все. Він знає, але не казав вам, що я з роду Донаті.

Це привернуло увагу Мурдано.

— Донаті?

— Так, ваша величносте. Мій батько, який мав двох синів, не мав потреби в дочці й відправив мене у світ, щоб я видавала себе за хлопця і шукала способу вивести нас із неласки. Коли я побачила цю істоту, — вона вказала на мене, — я знала, що в моїх руках рідкісна можливість. Від тієї миті я великими трудами, пройшовши поневіряння й важачи життям, вирішила привести дейрна вам, ваша величносте.

— Це правда? — спитав у мене Мурдано.

Я ковтнула клубок, який стояв у мене в горлі. До цієї миті я готувалася.

— Так, — збрехала я.

Не було в Кхари братів. І вона не збиралася вести мене до Мурдано.

Імператор подивився на Луку.

— Ти чимало нашкодив своєму роду цим... недоглядом.

— Ваша величносте, дозвольте мені... — почав Лука.

— Заберіть його, — кивнув до варти Мурдано.

Двоє солдатів повели геть Луку, який хникав і щось бурмотів.

Кхара провела його байдужим поглядом і продовжила:

— Провидиця намагалася зупинити мене. Вона навіть відправила за мною Лицаря Вогню — і я лишилася в живих лише завдяки мужності й люті нашого товариша-фелівети.

Мурдано звів брову.

— Ви билися з Лицарем Вогню й лишилися в живих? — не вірячи власним вухам, перепитав він.

— Шрами на тілі фелівети можна бачити й зараз, — відказала Кхара.