Кэтрин Эпплгейт – Одна на світі (страница 48)
Я визирнула з-за Кхариної спини — і мені подих перехопило.
Ми були в найвищій вежі широченного палацового комплексу, на височенному кам’яному шпилі, а місто лежало десь далеко під нами.
— Ми під самими хмарами, — сказала я.
— Ти трималася молодцем, Биш, — підбадьорила мене Кхара.
— Ні. Була б я молодцем, то здогадалася б про Луку — хто він такий.
Вона поклала мені руку на плече.
— Не вперше мій рід зраджено родом Корплі. Та й саме я довірилася Луці й привела нас сюди.
— А я чомусь переконала себе, що Лука — науковець і шукає істину, — зітхнула я.
— Ну, дечого він таки шукає, — відказала Кхара. — Золота для своїх. І влади.
Ми поїли добре, але в похмурому мовчанні.
Тієї ночі я спала в незвичному, але теплому, сухому й зручному людському ліжку. Розбудило мене тихе мурчання. Я сіла й побачила: то був Лови-Удачу. Він стояв перед південним вікном.
У світлі місяця його хутро поблискувало.
Я прислухалась і зрозуміла: кіт тихо співає невідомою мені мовою:
Він замовк і озирнувся:
— Вибач, що розбудив.
— Ні, це ти вибач, що перервала тебе. Я слів не розумію, але пісня красива.
Лови-Удачу кивнув.
— Це пісня смерті. Коли фелівета знає, що скоро помре, то співає цю пісню про любов до місяця й зір, які вказують нам шлях.
Мене наче в живіт ударило.
— Ти так певен, що немає надії?
Лови-Удачу зітхнув.
— Я думаю, тебе триматимуть у живих, поки будеш служити Мурдано. Йому, очевидно, спало на думку, що багато дейрнів — це небезпека, а от людина, яка має при собі єдиного у світі дейрна, наділена великою могутністю. Нас він теж триматиме в живих, але як в’язнів. Ми, фелівети, не любимо кліток, і я вже чимало днів провів у темниці на острові.
— Тобто... — я роззирнулася довкола, Кхара і Тоббл спали. — Ну ти ж не збираєшся...
— Покінчити з життям? — Лови-Удачу печально розсміявся. — Ні. Ми віримо в те, що фелівети, загиблі в бою, возносяться до великого надхмарного лісу. Там вони полюють на нескінченну дичину й інколи збираються та розповідають іншим про подвиги, які здійснили в житті.
Здається, він уже змирився з долею. Може, навіть був їй по-своєму радий.
— Коли я матиму змогу зробити це, не ставлячи під загрозу вас, я нападу на вартових. Вони до цього готові. Озброєні, вишколені. Я нападу на них і, якщо доля судитиме, принаймні одного відправлю туди, куди після цього життя йдуть люди. Мене вб’ють, і я вознесуся й зустрінуся з багатьма своїми родичами, які загинули смертю хоробрих до мене.
— Але, Лови-Удачу...
— Що, Биш?
— Але... мені тебе не вистачатиме. Ти мій друг.
У фелівет не дуже виразна міміка, але я помітила, якими вологими стали його очі.
— Ці слова для мене честь.
— Тільки... тільки ти, будь ласка, зроби мені одну послугу. Поки що не чини цього, почекай хоч трошки.
Лови-Удачу нічого не сказав. Може, він розумів ігравду: я не знала, що робити, як нас насправді врятувати, і надії не бачила.
— Зможеш? — допитувалася я. — Заради мене.
Лови-Удачу опустив голову й довго мовчав.
— Три дні, — нарешті мовив він. — Три дні я готовий терпіти цю неволю.
Прокинувшись, я побачила Кхару, яка в глибокій задумі застеляла ліжко. Тоббл їй допомагав — якщо захоплено-метушливе плутання під ногами можна назвати допомогою.
— Лови-Удачу в печалі, — сказала я.
Тоббл озирну вся через плече, поглянувши па фелівету.
— Може, я міг би його розвеселити, — сказав він і всміхнувся мені. — Ніколи б не подумав, що таке скажу, але я наче прив’язався до цього котиська. Як на лютого хижака, він не такий уже поганий звір.
Я дивилася, як Тоббл почалапав до фелівети.
— Лови-Удачу каже, що Мурдано зрозумів: велика кількість дейрнів може бути небезпечною, але один-єдиний дейрн у руках Мурдано дасть йому велику могутність.
Кхара кивнула:
— Звичайно, так і є. Але мене хвилює те, що Лука приховав від Мурдано, Він знав, що я з Донаті, а не сказав. Він краєм ока бачив мій меч у бою й принаймні може здогадуватися про його істинну природу. А володарю про це не зізнався.
Ми сіли на край Кхариного ліжка.
— І я це помітила, — мовила я.
— Гадаю, Лука хоче вкрасти меч і принести його батькові, — сказала Кхара. — Фредоро Корплі — честолюбний вояк. Він би дуже хотів рушити на північ і очолити похід на Дрейландію, якщо Мурдано вирішить її захоплювати. Якщо в руках Корплі буде Світло Недарри, то він легко збере велике військо.
— Тільки завдяки мечу?
— Завдяки цьому мечу, — пояснила Кхара, — Корплі швидко стане другим за могутністю в країні — після самого Мурдано. Ну й, звісно, Лука отримає перевагу над старшим братом, якого збиралися призначити спадкоємцем земель і маєтків Корплі.
— Ото сімейка, — буркнула я.
— Отож, — зітхнула Кхара. — Фелівети тому й не вірять людям. У людей складні міркування, нескінченна жадоба та честолюбство, вони схильні до віроломства.
Подали снідати, і ми їли мовчки. Нам випадало лише чекати. Лови-Удачу дрімав на осонні, а Тоббл примостився рядком і погладжував кота по шовковистому лобі.
Я дивилася, як у промінцях кружляють порошини. Слухала туркотіння горлиць за вікном. Дозволила думкам вільно блукати.
І тут мене осяяло.
У мене зродилася надія. А за нею — й початок задуму.
Люди брешуть. І я впізнаю їхню брехню.
Жодна людина чи фелівета, жоден раптидон, вобик, натіт чи терамант не може збрехати в присутності дейрна.
Ніхто не може казати неправду в присутності дейрна.
Окрім дейрна.
48
Арактік прибуває
Два дні по тому мене знову викликали до Мурдано. Я стала опиратися, казати, що, мовляв, соромлюся йти сама і мені потрібно, аби зі мною пішла Кхара.