Кэтрин Эпплгейт – Одна на світі (страница 35)

Кхара схрестила руки на грудях.

— Ну гаразд, — поволі видихнула вона. — Ви заслуговуєте знати. Моє повне ім’я Кхарассанде Донаті.

Для мене це нічого не означало, а от Лука щось у цих словах почув.

— Донаті? — здивовано перепитав він. — Із тих самих?

Кхара коротко кивнула.

— Це ім’я важливе для людей? — поцікавився Тоббл.

— Колись давно, коли до влади прийшов перший Мурдано, проти нього повстали три вельможні роди: Корплі, Рантіццо і Донаті, — розповів Лука. — Війна тривала десять років.

— Так, і ми програли, — додала Кхара. — У вирішальній битві Корплі зрадили нас, а об’єднане військо Рантіццо і Донаті зазнало поразки...

— Однак, — перебив її Лука, — історики стверджують, що навіть без зради війна скінчилася б так само.

Кхара кинула на нього гострий погляд.

— У тих книжках, які читала я, сказано не так. Так от, мій прадід був бароном Доморіччя, хранителем зброї Кайнора Великого. Його схопили й піддали карі, призначеній для зрадників.

— Якій? — спитав Тоббл.

— Кілька днів смажили на повільному вогні, слухали його стогін, а потім відрубали голову. Мою прабабцю кинули в темницю, де вона захворіла на ядуху, від чого померла. Наших воїнів кого скарали, кого віддали в рабство. А наш маєток Злуку віддали Провидцям Мурдано. Ним володів дід Арактік, потім його дочка, а тепер сама Арактік.

Я не повірила власним вухам:

— Як, Провидиця живе у твоєму домі?

— Вона вбила власних батьків і тепер володіє Злукою, яку перейменувала в Шпиль Чародійки. А я вже росла в інших обставинах. Мурдано постійно розшукували, кого з бунтівників ще не покарано, і мій батько дивом уникав лиха. Він назвався іншим прізвищем і сховався в лісах. Годував нас, незаконно полюючи на приватних угіддях Мурдано, — Кхара дозволила собі на мить усміхнутись. — У нього я й навчилася мистецтва слідопита. Також завдяки йому я познайомилася з Ферруччі. Ми носили йому химерних і незвичайних істот для вивчення. Моя мати збирала трави, варила лікувальне зілля й заробляла якийсь гріш цілительством. У нас від давніх часів не лишилося нічого. Чи пак... майже нічого.

Я помітила, як Кхара торкнулася свого меча. Тепер у мене в голові склалася повна картина. То зброя Кайнора Великого: броня, щит, а головне — меч найвидатнішого героя Недарри.

Я була мала й не надто вчена історії, мала щастя довго не знати про війни і сутички людей та інших видів. Але навіть я змалечку знала, хто такий Кайнор Великий — той, хто зупинив сворських загарбників. Принаймні це ім’я, вимовлене з пошаною, чула не раз.

Ця дівчина, яка раз у раз видає себе за хлопчину, ця браконьєрка носить найславетніший меч в історії краю — зрозуміла я.

Як я відчувала настрій Кхари, так само й вона, здається, в цій тиші відчула мій. А тоді, дивлячись просто на мене, збрехала:

— Це дуже гарний меч, кращий, ніж я заслуговую. Але, звичайно, з мечем Кайнора він не зрівняється.

Неправда. І то свідома. Сказана при мені, хоча я її одразу розпізнаю.

Я зрозуміла: ця неправда призначена для Луки.

— На вигляд нічого особливого, — зауважив молодий учений.

— Його справжній вигляд ховають від ока могутні духи, — сказала Кхара. — До того часу, коли він буде оголений у гніві.

— А Ферруччі знає, що ти з дому Донаті? — спитав Лука.

— Ні. Він знає тільки те, що мій батько — браконьєр, який приносив йому рідкісних тварин.

Лука поволі кивнув.

— Цікаво, що ж сталося зі зброєю Кайнора. Мурдано б усе на світі віддав, тільки б забрати до своїх рук Світло Недарри, не сумніваюся.

— А що це таке? — спитала я.

— Ім’я славетного меча, — відповів Лука.

Кхара засміялася.

— Коли б знати, де це все, то я б і продала. Мені батько розповідав, що меч, щит, обладунок і булаву Кайнора викрали з нашого дому, коли його захопили вояки Мурдано.

Вона знизала плечима, і Лука, здається, сприйняв її слова — хоча, на моє вухо, то була цілковита неправда.

Якщо Кхара бреше, це може означати лише одне: вона знає, де схована зброя Кайнора. Тим більше знає, де Світло Недарри.

Ось її рука на руків'ї цього меча.

Матроси раптом заметушилися й попередили нас, що земля близько. «А що ж буде, коли ми зійдемо на берег?» — подумала я.

— Куди ми потім? — спитав Тоббл, промовивши вголос мої думки.

Ми всі подивилися на Кхару.

Вона похитала головою і натомість поглянула на мене.

— Ми підемо, — твердо мовила вона, — куди хоче Биш.

35

Вибір

Ми зійшли на берег у тому порту, де й сідали на пором.

Точніше, припливли ми не в порт, а до благенького причалу на очеретяному болоті. У сутінках видно було лише якусь хатку — напевне, там контрабандисти тримали свій незаконний товар і відпочивали.

Ми всі п’ятеро — а разом з Валліно шестеро — ледве бачили власні ноги в тумані. Запах довкола стояв не надто привітний: моква, болото, гнилі рослини і більш ніж натяк на гниття якоїсь мертвої плоті.

— Ну що, — промовила Кхара, яка знову перетворилася на хлопчака з браконьєрської ватаги, — куди ми, Биш?

Я поглянула на землю — і там ніякої відповіді не побачила. Вага такого рішення для мене була аж надто велика. Я зовсім не готова. Як я можу когось кудись вести? Я й собі дороги не знайду.

— Не знаю, куди йти, — чесно зізналась я.

— Звичайно, знаєш! — обізвався Тоббл.

— Звідки знаю?

— У тебе картинка є.

— Що за картинка? — спитала Кхара.

— Та... то таке... — знітилась я. — Я намалювала мапу за давньою легендою. То дурненька казочка. Я зовсім дитинчам тоді була.

Лука розсміявся:

— Зовсім дитинчам? А зараз ти хто? Старійшина чи що?

— Та нехай. Я все одно викинула її там, на острові.

Тоббл сунув лапку в свою торбину, пошукав там — і витяг мою зім’яту мапу.

— Оп-ля!

— Ти вже двічі врятував цей старий листок, Тоббле.

— Я ж і маю рятувати! — гордо відказав він.

Я взяла мапу.

— Дитячі маляки.

— Можна я гляну? — попросила Кхара. Вона спокійно взяла мапу, обережно розрівняла. — Що це за місце? — спитала, вдивляючись у розмазані лінії.

— Міфічна земля, називається Дейрнгольм. Мій учитель казав, що є ріка і глибока-глибока долина, прихована від світу на чарівному живому острові, який плаває з місця на місце... — Я опустила очі, раптово знітившись. — Говорила ж — казочки.

— Живий острів, кажеш? — пожвавилася Кхара. — Є два такі.