Кэтрин Эпплгейт – Єдина і надзвичайна (страница 37)

— Я бачу.

— Він не міг, — бурмотів Тоббл далі. — Не може бути!

Я відмовлялася вірити власним очам.

Кхара знову заговорила голосно:

— Воїни Дрейландії, чи загинете ви за володаря, осоружного власному народові — за мерзенного валті? За оскаженілу фелівету? Фелівету, яка не вагаючись пообідає будь-ким з вас? А ви, воїни Недарри! Що цей боягуз Мурдано в житті зробив для вас, для ваших родин, для ваших поселень? Він забирає ваші статки на свої війни й розоряє землю, нищить усіх, хто не бажає йому служити. Він ворог не тільки іншим видам істот, а й людям.

— Вона каже правду, недаррці, — рикнув Казар. — Бачите моє військо? Чи хочете ви стати поживою для терамантів?

— Дурню! — відказав Мурдано. — Ти не розумієш, що поки ми ведемо цю розмову, мій флот наближається до твоїх берегів. Я спалю твої палаци й винищу твій народ до ноги!

— Насправді...

Слово вихопилося в мене мимоволі. Я кинула нажаханий погляд на Кхару, вона ледь кивнула: продовжуй.

— Насправді, — голосніше продовжила я, — Павіонна, королева натітів, пообіцяла, що недаррський флот не допливе до Дрейландії.

— Брешеш! — крикнув Мурдано.

— Мене доправляли підводним судном як посланницю моєї Панни до королеви Павіонни. Королева не потерпить повільної зливи трупів над своїм містом.

Мурдано не знайшовся що відповісти й поглянув на Химеру, шукаючи підтримки. Роздвоєний язик Химери швидко висувався з рота й ховався.

— Отже, наша перемога певна! — зрадів Казар. — То дякую тобі, дівчино, і твоїй говорющій собаці теж. Без свого флоту це жалюгідне створіння, безсилий боягуз Мурдано скоро опиниться в кайданах у моєму замку й гинутиме дуже повільною, дуже болісною смертю.

Я помітила, що за спиною Казара до Лови-Удачу й Налізи приєднався ще один плямистий самець фелівети.

— Перш ніж ви двоє почнете війну, — сказала Кхара, — вам доведеться мати справу зі мною.

— З тобою?! — обізвався Казар. — Та я тебе на закуску з’їм. Хто ти, дурне людське дівчисько, що кидаєш виклик мені?

— Я володар цього краю. Це мені вона кидає виклик! — люто крикнув Мурдано. — Але я питаю про те саме. Хто ти така, ніщо, нікчема, сміховинне дитя, яке намагається мене налякати вигаданою армією?

Обидва війська заулюлюкали. Кхара сиділа мовчки, схиливши голову, поки вони з неї глузували. Потім кивнула, ніби погоджуючись.

— Хто я? Я Кхарассанде з дому Донаті. І ще одне. Я людина, яка володіє... — вона замовкла, вийняла меч, — Світлом Недарри!

На тому лезо показало себе. Загорілося таким сяйвом, що багато хто відвів очі.

— І саме цим мечем в ім’я вільних народів усіх видів у всіх краях я битимуся з тобою, валті, і з потворою, що її випустив замість себе цей боягуз, і тим покладу край вашій війні і вашій владі!

Казару цього було досить. Рух потужних м’язів — і він стрибнув.

Не просто стрибнув — полетів.

То був не дивовижний стрибок фелівети, хоч які ці істоти вдатні до стрибків. То було більше, ніж сила й злагоджений рух. То була теургія. Сила, яка тримає все при землі, втратила владу над ним — і Казар пролетів тридцять футів, кинувшись просто на Кхару.

Завбільшки він був як Переможець. Я бачила, як його живіт пронісся наді мною. Як він випустив кігті, як палали гнівом його жовті очі.

Як могла Кхара так спокійно триматися в сідлі? Як Переможець не позадкував і не кинувся тікати?

Панна Недаррська спостерігала за рухом великого кота, чекаючи слушної миті рушити вперед. Переможець перейшов лише на кілька футів, але цього було досить, щоб Казар пролетів над нею, не завдавши шкоди. Він приземлився з легкістю, звичайною для фелівети, й розвернувся. Казар перебував спиною до Химери, і людина-плазун відчула момент. Скочила вперед, здійнявши короткий спис і цілячи в спину Казарові.

— Зззгинь! — просичав Химера.

Казар, ледве втримавши рівновагу після приземлення, крутнувся, але не повністю ухилився від удару. Гострий спис Химери залишив червону смугу на боці Казара.

Валті вже й забув про Кхару. «От і гаразд, — подумала я, — хай ці вбивці переб’ють один одного».

Але Кхара задумала інше. Верхи на Переможці вона стала між Химерою і котом.

— Стійте! — вигукнула вона.

Химера й Казар з несподіванки її послухалися. Не тільки вони були вражені. Гомін здивування покотився обома арміями.

— Перш ніж битися між собою, — сказала Кхара, — виходьте на герць зі мною!

— Ні, Кхаро, — шепнула я. — Ні!

Здивування вояків змінилося співчуттям. Я чула, як і з одного, і з другого боку на різні лади лунали слова: «Вона збожеволіла!»

— І щоб дати вам шанс, бодай невеликий, — додала Кхара, — я зустрінуся з вами одночасно.

38 Маленька дівчина на великому коні

Усі притихли.

Маленька дівчина на великому коні в товаристві лише «собаки» й вобика щойно образила двох найнебезпечніших істот світу.

— Спочатку бийтеся зі мною. Побачимо, кому з вас, великих створінь, стане хоробрості й уміння мене здолати, — мовила Кхара. — Ну а потім, якщо хтось із вас лишиться в живих... — вона знизала плечима, і вояки обох армій нервово розсміялися. — Чи приймаєте мій виклик? Не забувайте, зі мною дейрна, вона знатиме, чи кажете ви правду.

— Я з радістю почну з того, що вб’ю тебе, — глузливо-люб’язно відгукнувся Казар.

— Якщо тільки я не зроблю це першим! — гукнув Химера й кинувся на Кхару.

Він би майже напевне протнув їй серце списом, коли б Казар не підставив чудовиську лапу.

Химера впав мордою в багно. Казар кинувся на Кхару. Я ахнула.

Кхара щось сказала Переможцеві, і він спустив голову до землі. Вона з’їхала його шиєю й на землі опинилася, тримаючи обома руками Світло Недарри вістрям уперед.

Казар помітив меч і з неймовірною спритністю розвернувся в повітрі. Але Кхарі було мало того, що великий кіт зробив помилку. Вона, передчувши його рух, махнула мечем паралельно землі, лезом до Казара. Той зачепив зброю Кхари лівим плечем.

Славетне Світло Недарри було не просто символом. Меч був такий гострий, яким тільки могли зробити його ковальство й теургія, і рана в Казара виявилася глибока. Він приземлився, мов мішок з борошном, без краплі котячої грації.

Але Кхарі вже не було коли користуватися перевагою перед ним. Химера вже зіп’явся на ноги й біг на неї, наче хотів затоптати. Переможець кинувся навперейми й прийняв удар на себе. Химера був такий великий, рухався з такою силою, що Переможець упав на бік, заіржав від болю, аж тут швидко й прицільно лезо Світла Недарри влучило по руці страховиська.

Вояки ахнули — права рука Химери впала на землю. Кров полилася дощем, потвора заревла:

— Я твої очі вип’ю заживо!

Казар був поранений. Химера теж. Але поранена була і Кхара, хоча й навдивовижу гарно це приховувала, черпаючи силу з меча та власної незламної волі. Але я розуміла: кров, що поплямила одяг, — її власна. І помічала, що подруга дедалі частіше стискає зуби від болю.

Химера нелегко переніс втрату руки. Він сичав і ревів. Підняв її з землі й намагався приставити на місце.

— Дурний твій Химера, як і ти, Мурдано, — дражнилася Кхара.

Але було видно: той добре володіє й лівою рукою.

Я відчула переміну настрою в обох військах. Ніхто не очікував, що Кхара зможе серйозно поранити обох суперників. Дрож надії прокотився даною, хоч яким божевіллям це здавалося.

Тоббл штурхнув мене в бік. Лови-Удачу щось прошепотів молодому плямистому котові, який негайно зник у гущині Казарового війська.

За спиною розлюченого Химери, який тупав ногами, Казар уже підвівся й біг до Кхари, хоч і не так спритно, як раніше. Рана зробила його незграбним, проте все одно він був жахливо небезпечний.

Казар стрибнув — Кхара ухилилася. Мисливських чуттів він не втратив, але, намагаючись її зловити, був змушений крутнутися на пораненому боці. Він послизнувся й упав на спину, тимчасово ставши безпорадним.

Саме цього Кхарі й було треба. Світло Недарри сяйнуло, коли вона двома руками занесла меч і опустила з останніх сил.

Меч глибоко пробив груди Казара. Він упав на бік і сконав.

Охоронці Казара кинулися наперед, вихопивши мечі. Але не встигли вони знищити ту, яка щойно вбила їхнього володаря, як шлях їм заступили, настовбурчивши шерсть на спині, вишкіривши гострі ікла, двоє фелівет.

— Це герць, — спокійно промовила Наліза. — Вас не викликали.

Начальник охорони замахнувся на Налізу мечем. Лови-Удачу вже зібрався стрибнути, але Наліза сама кинулася на чоловіка з мечем, запустила кігті йому в боки, а ікла — в горло.