Кэтрин Эпплгейт – Єдина і надзвичайна (страница 39)

— Добрий вечір, генерале Варісе! — гукнула я.

— Добрий... д-добрий... добрий вечір? — затнувся він. — Що значить «добрий вечір»? Які новини?

— Та от, зараз чаю наваримо, — сказав Тоббл. — Будете з нами?

— Він із тим’яти, — додала я. — Освіжає!

— Чи я буду... Ви кажете — чай?! — Генерал аж почервонів від досади. — Де всі?!

Бодікка сплеснула руками:

— Годі блазнювати! Кажіть, що тут робиться!

— Добре, — погодився Тоббл. — Тут є що розказати.

— Перепрошую, — серйозніше сказала я. — Передусім, Панна важко поранена. При ній Ренцо, і про неї дбають найкращі лікарі обох армій.

— Вона одужає? — спитав Варіс.

— Правду кажучи, ми за неї боялися, — мовила я. — Її поранено стрілою та мечем. Але годину тому мені довелося заспокоювати дрейландського лікаря, який втік з її намету. Вона погрожувала випустити йому кишки, якщо він знову дасть їй таку гидку мікстуру.

Генерал Варіс розреготався, закинувши голову.

— Справді, вселяє надію, — сказав він і схилився з сідла. — А що Казар? І Мурдано?

— Навіть пораненою Панна викликала їх на герць.

— Вийшло радше двоє на одну, — додав Тоббл.

— Вона вбила Казара, — сказала я, й далі в захваті від її сміливості. — А потім вояка, якого виставив Мурдано.

— Що, сама? — генерал так і рота розкрив.

— Ну, — сказала я. — Мала добрий меч.

— А сам Мурдано? — спитав генерал Варіс. — Він у полоні?

— Я була б більш ніж рада його стерегти, — зголосилася Бодікка.

— На жаль, — мовив Тоббл, — Мурдано вже не серед нас.

Очі в Бодікки стали величезні:

— Що, Панна і його теж?

— Не зовсім, — сказав Тоббл і широким жестом вказав на мене.

Генерал Варіс із Бодіккою перезирнулися, не вірячи власним вухам.

— Не може такого бути! — сказав генерал.

— Ні, — дивувалася Бодікка. — Ні.

— Так! — відказав Тоббл. — Убивця дейрнів зустрів свій кінець поетично.

Я сама так собою не пишалась, як Тоббл пишався мною. Мені доведеться жити з невитравним спогадом про те, як я взялася за руків’я Кхариного меча.

Ніколи не забути, як лезо протнуло шкіру, м’язи, серце.

І перед моїми очима завжди стоятиме обличчя Мурдано, який, не вірячи власним очам, самими губами промовив: «Дейрн?!»

Поки його очі гасли, я повторювала одне за одним імена рідних. Чи була то помста? Мабуть. Чи була то справедливість? Так, я на це сподівалася.

— Я б охочіше бачила його ув’язненим за його злодіяння, — сказала я. — Але ми... я... не мала вибору.

Генерал Варіс і Бодікка поважно кивнули. Обоє розуміли, що я відчувала. Розуміли, який це неймовірно важкий тягар — забрати чиєсь життя. Будь-чиє.

Генерал Варіс віддав наказ Армії Миру відійти на п’ять миль, як і інші два війська. Коли це відбулося, до нашого багаття підійшла Бодікка.

— Що ж тепер? — спитала вона, гріючи руки над вогнем.

— Тепер, — сказала я, — будемо говорити. Панна дала наказ, щоб представники шістьох панівних видів, а також раніше даремно не відзначеного сьомого, — я кивнула на Тоббла, — зібралися тут, усе обговорили й домовилися.

— Обговорили й домовилися, — повторив з надією й деяким сумнівом генерал Варіс.

— Рорід Черепоруб говоритиме від раптидонів, — сказала я. — Тераманти вважають, що мають прислати трьох .представників свого народу. Ви, генерале Варісе, якщо бажаєте, можете говорити від людей разом із Панною. За натїтів виступатиме не хто інший як сама королева Павіонна Наліза погодилася представляти фелівет.

— Он воно що, — сказала Бодікка. — Це пояснює, чому ми бачили, як тераманти рили якийсь канал.

— Ми попросили їх — запевняю вас, люб’язно — використати свої вміння рити, щоб прокопати канал до річки. Ним прибудуть натіти.

— Певне, ти, Тоббле, виступатимеш за сьомий, даремно не відзначений вид? — спитав генерал.

— Так! — гордо відказав Тоббл.

— А ти, Биш, говоритимеш за дейрнів? — запитала Бодікка.

— Сабіто підтвердив, що завтра прибуде Максин. Ми вдвох будемо говорити за дейрнів. І хай Панна поправиться настільки, щоб долучитися до перемовин.

— Долучитися до перемовин? — сказав Варіс. — Та це ж вона знищила обох тиранів. Вона принесла нам мир. Хай скаже, чого хоче, і ми всі закричимо: «Так!»

— Панна не цього бажає, — сказала я. — Вона хоче виконати волю ради. Вона служитиме загальній волі, а не правитиме.

— Служитиме, а не правитиме? — Бодікка насупила брови й замислилася.

— У Панни весь світ біля ніг, — заперечив генерал Варіс. — Ніхто їй не перечитиме.

— Так, — погодилася я. — Але при цьому всьому Панна й зараз моя подруга Кхара. Навіть якщо весь світ буде біля її ніг, вона відійде вбік.

— Дуже дивно, — сказала Бодікка.

— Більш ніж, — погодився генерал. — Але я присягнув на вірність їй. І якщо вона бажає служити, а не правити... — він стенув плечима. — Дуже дивно. Але ми живемо в час чудес. Війну припинено, двох жахливих тиранів скинуто — і це все зробили дівчина, дейрна і вобик. Хто знає, які ще дива чекають на нас?

41 Декларація сімох

Після восьми днів перемовин, часто запальних, а ще частіше тягучих, представники записали грамоту, яка стала відомою як «Декларація сімох».

Кхара переконала раду внести вобиків до числа панівних видів. Це не було складне рішення, з огляду на виявлену ними подиву гідну хоробрість у складних обставинах.

Кожне слово декларації я знаю напам’ять.

Цього дня, після великої боротьби й кровопролить, ми, рада представників у сіх панівних видів, урочисто присягаємо, що віднині й до кінця світу ніколи не розпочнемо війни одне проти одного.

Володарі всіх країв об’єднають сили, захищаючи життя і свободу всіх панівних видів, а саме (за абеткою): вобиків, дейрнів, людей, натітів, раптидонів, терамантів і фелівет, — нікому не надаючи переваги, а дозволяючи кожному торувати власний шлях до щастя.

Дрейландією, Недаррою і Морями поза ними керуватимуть володарі, обрані своїм народом, які присягнуть служити всім видам і боронити їх рівною мірою.

Представника жодного з зазначених видів не можна позбавити життя чи свободи без причини.

Дейрни дають згоду оселити своїх представників у кожному краї, і володарі всіх країв дають згоду ввести дейрнів до складу своїх рад, нічого не приховуючи, щоб кожен міг твердо знати, де правда і лжа.

То був простий документ, він уміщувався на одній сторінці, хоча кожен розумів, що деталі будуть обговорюватися ще не один тиждень. Попереду чекала велика робота.

Ніхто раніше не розглядав можливість дати простим представникам видів змогу обирати собі спільників. Доки відбудеться щось під назвою «вибори», Дрейландією мали правити Наліза та її супутник Лови-Удачу. Королева Павіонна й надалі владарюватиме над своєю частиною морів — поза всяким сумнівом, народ натітів її любив — і почне схиляти інших володарів-натітів долучитися до Угоди.

Право тимчасово керувати Недаррою рада передала Кхарі. Та спершу енергійно заперечувала:

— Мені лестить ця пропозиція, — сказала вона. — Але я дуже молода, не маю досвіду...