Кэтрин Эпплгейт – Єдина і надзвичайна (страница 35)

Зранку я прокинулася, відчувши, що в спину мене штовхають краєчком ноги.

— Га, що? — сказала я.

Поглянула вгору — і побачила Кхару. Вигляд у неї був мов у привида: бліде обличчя, запалі щоки, зваляне волосся. Але вона стояла на ногах, руки в боки.

Ми випили води з річки й швидко поснідали печеним вівсом. Коли ми збиралися йти, згори став спускатися раптидон. Я штовхнула Ренцо в бік, і якусь мить ми дивилися на нього: чи птах — не шпигун Мурдано? Але він спустився нижче, і Тоббл вигукнув:

— Це Сабіто!

Сабіто сів на кущ. Поглянув на нас і суворо запитав:

— Що сталося?

— На Панну напали розбійники, — пояснила я. — Її поранено.

Ми коротко переказали, що було. Поспішали і ми, і він.

— Навіть своїми слабкими очима,—мовив Сабіто, — ви, звичайно, бачили армію Мурдано?

— Так, — кивнув Ренцо. — Ми знаємо.

Сабіто скинув голову:

— І все одно ідете далі?

— Виконуємо наказ Панни, — відповів Ренцо.

— Ага, виконуєш, коли сам погоджуєшся, — Кхара спромоглася на кволу усмішку.

— Пробач, Панно, але ж це безумство, — вигукнув Сабіто. — Треба піти до якогось безпечного села й тебе полікувати.

— Немає зараз безпечних сіл, — відповіла Кхара. — Якщо Мурдано не битиметься, то пустить солдатів грабувати. Так, навіть власний народ.

Сабіто не став сперечатися.

— Генерал Варіс веде Армію Миру швидко, без зайвих затримок, але вони й то за день ходу звідси.

— Мурдано їх ще не помітив? — спитала Кхара.

— Ні, Панно. Мурдано послав зграю бритводзьобів пошпигувати над селами, але, ну, деякі мої друзі дали раду цим крилатим щурам.

— Чудово, — мовила Кхара. Голос у неї захрип і був як чужий. — Молодці, Сабіто. Але тепер попрошу тебе ще про одне.

— Чим можу служити, Панно?

— Можеш злітати наперед і повернутися, щойно помітиш, що тераманти лізуть із землі?

— Звичайно, — відказав Сабіто. — З радістю.

— То лети, мій друже. Часу обмаль. А надія непевна. Сабіто негайно злетів.

— Сідлаймо коней, — скомандувала Кхара.

— Кхаро... — спробував заперечити Ренцо.

Кхара підняла руку:

— Не змушуй мене гаяти сили на суперечку, Ренцо. Їх зараз мало.

Ми повернулися в сідло. Близько полудня в небі виникла цятка — до нас щодуху летів Сабіто. Він навіть не став шукати сідала, а проклекотів з повітря:

— Тераманти! Вони пробилися! За ними — військо Казара: вершники й піхота! Рухаються швидко.

Ми поскакали учвал. За нами вже добре було видно військо Мурдано. Стала помітна й діра, з якої вийшли тераманти: дедалі ширша печера в низькому схилі гори. Темні обриси, на відстані подібні до мурах, вибігали звідти на рівнину. Війська Казара й Мурдано щосили поспішали подолати відстань між ними: дві великі армії, готові до кровопролиття. Ось-ось мала розпочатися війна між Дрейландією і Недаррою.

35 На грані

Сабіто й далі стежив згори за похмурою картиною: ширяв у повітрі над Кхарою й переказував усе, що видно з висоти. За нами, твердив він, ішло двадцять тисяч піхотинців Мурдано, а також три тисячі вершників, чота лучників, потужні тварини, що тягли осадні вежі, катапульти й військові повози.

З півночі на нас рухалися кілька тисяч терамантів — зграя комах, які пожирали і збіжжя, і селян, руйнували все на шляху; а за ними — значно ближче, ніж ми очікували, — рухалося дрейландське військо. Назустріч нам уже траплялися втікачі — багато поранених, усі нажахані, вони несли ту мізерію, яку встигли забрати з собою. Вони покидали речі, посадили дітей на вози і щосили поганяли геть. І не здогадувалися, що тікають назустріч недаррському війську, яке поставиться до них не краще, ніж дрейландське.

Мирне, чепурне село ось-ось мало стати місцем жаху.

— Сабіто! — гукнула Кхара.

Коли він знизився, вона спитала:

— Сам Мурдано теж іде з військом?

— Судячи з великого помосту, який несуть на спинах сотня каторжних, мабуть.

— А тепер, Сабіто, — Кхара здригнулася від болю, посунувшись на спині Переможця, — злітай і поглянь, чи їде зі своїм військом Казар.

Сабіто полетів, а Ренцо запитав:

— Навіщо це тобі?

Кхара мотнула головою:

— Просто цікаво.

Я почула, що це неправда. Але промовчала.

Сабіто невдовзі повернувся з вістю, що Казар їде зі своїм військом.

— Хіба що то якась інша величезна сіра фелівета, яку оточують перелякані раби.

— Можеш прикинути, де приблизно армії зустрінуться? — спитав Ренцо.

— Попереду невелике сільце — десь за чверть ліги від нас. Не знаю, як називається, але зустрічна синя сойка каже, що Сорасківельт. Назва давньою мовою означає «Поле кровопролиття».

— Який я радий, що спитав, — буркнув Ренцо.

— Багато століть тому тут була велика битва, — пояснив Сабіто, не відстаючи від нас, хоча ми скакали учвал. — На заході насипано кургани, а ближче до села — кам’яні вівтарі.

— Тож я знаю те, що треба, — відказала Кхара. Вона з-під руки поглянула вдалину. — Сподіваймося, до вечора це місце здобуде щасливішу назву.

Ніхто з нас не вірив, що це станеться. Але ми щодуху поганяли бідолашних коней. Невдовзі ліворуч з’явилися великі кургани заввишки в десять людських зростів.

— Який дивний спосіб ушановувати померлих, — завважив Тоббл.

— Правда? А у вобиків як заведено? — спитала я.

— У нас це розумно. Покійників скидають у смоляну яму.

Мені це аж ніяк не здалося кращим за насипання кургану, але я промовчала.

— Дивіться! — вигукнув Ренцо.

Ми подивилися туди, куди він показував: на гірку вже підіймалися тераманти, подібні до припливної хвилі. Це була не струнка лава, а радше безладна атака велетенських комах, кожна з яких була в багато разів більша за мене.

В армії Мурдано їх теж помітили. Піхота розділилася на квадратні формування, утворивши ніби велику рухому шахівницю. У кожному квадраті по одній стороні було з десяток вояків, далі ще кілька, а в середині — старшина на коні. Більшість солдатів були озброєні великими срібними списами. За першим рядом квадратів рухався потрійний стрій лучників.

— Що вони роблять? — запитав Ренцо, киваючи на гурт каторжників, які забивали в землю великі дерев’яні кілки.

— Стрілятимуть зазубреними стрілами з арбалетів по терамантах, — пояснила Кхара. — До цих кілків будуть приєднані канати від стріл: так вони хочуть зв’язати терамантів.

— А це допоможе? — уголос запитала я.