Керстин Гир – Смарагдова книга (страница 56)
На Ґідеона тим часом наскочив гігантський стручок перцю.
— Пробач, — пробурмотіла Сара з костюма перцю, та раптом її очі розширились. — О Боже, ти
— Capo, ти часом Леслі не бачила? — роздратовано запитала я. — Чи ти вже напилася як чіп і нічого не пам’ятаєш.
— Та я твереза! — закричала Сара. Її гойднуло, і вона мало не заточилася, та Ґідеон вчасно підхопив її. — Я навіть тобі доведу: «Наш цебер виполуцебрився на маленькі полуцебренята». Ну ж бо, повтори! У тебе так не вийде, якщо ти п’яна. Га? — вона кинула хтивий погляд на Ґідеона, який почувався тут просто чудово. — Якщо ти вампір, можеш мене вкусити.
На мить мене охопила спокуса вирвати з Ґідеонових рук монстро-коктейль і випити його одним хилом. Цей галасливий зелений вир нестерпно діяв мені на нерви.
Взагалі-то я не мала планів іти на цю вечірку, хоч у мішку, хоч у сукні Сіссі. Після того як ми скинули костюми початку двадцятого століття і покинули церкву, я досі не оговталася від розмови з Люсі й Полом. Мені хотілося лише одного — пірнути в ліжко під ковдру і вилізти лише після того, як усе скінчиться. Чи принаймні (варіант із ліжком я відкинула як нездійсненний) дати відпочинок моєму перевантаженому мозку, аби упорядкувати думки. Накреслити схеми зі стрілками і квадратами, можливо, різнокольорові. Порівняння Пола про рейки метро, які ніби прокладали зараз у наших головах, поцілило в яблучко. Тільки маршруту ніхто не знав…
Одначе Леслі відправила мені чотири повідомлення, прохаючи, щоб ми негайно прийшли на цю вечірку. Останнє взагалі не було проханням.
— Вау, Ґвенні! — це був Ґордон Ґельдерман у комбінезоні зі штучного газону. Він витріщив очі на моє декольте і присвиснув. — А я завжди підозрював, що твоя шкільна блузка приховує щось більше, ніж добре серце!
Я закотила очі. Так, Ґордон полюбляє масні жарти, але Ґідеон міг би й не посміхатися, як йолоп.
— Привіт, Ґордоне! Ану повтори чотири рази поспіль: «Наш цебер виполуцебрився на маленькі полуцебренята!» — крикнула йому Сара.
— Вилупоцебрився на маленькі лупоцебренята! — упевнено мовив Ґордон. — Нема проблем. Агов, Ґвенні, ти коктейль уже пробувала? — Він нахилився і загорлав мені на вухо: — Здається, я не єдиний, кому спало на думку трохи… ем-м-м… удосконалити рецепт.
На мить я уявила собі гостей цієї вечірки, які прослизають до буфету, крадькома озираючись, та хлюпають горілку з пляшок просто в коктейль.
— «Наш полковник полковникував, поки виполковникувався». Повтори це чотири рази поспіль! — прокричала Сара, і, спіткнувшись, вона вхопилася за сідниці Ґідеона. — Леслі в зимовому саду. Там встановили караоке. Я до неї зараз приєднаюсь, тільки спочатку ще ковточок пуншу, — хвостик перцю над її головою радісно хитнувся. — Це найкраща вечірка з усіх, на яких я коли-небудь бувала.
Ґордон вишкірився:
— Так, Синтія має бути нам вдячна. Після сьогоднішнього вечора ніхто більше не наважиться назвати її свята нудними. Та вона просто щасливиця! До того ж вони замовили море зеленої їжі і нам дозволили покликати ще кількох друзів. Навіть тих, хто не має костюма, тим паче зеленого!'
Я знову закотила очі, а потім жваво потягла Ґідеона крізь натовп танцюючих психів у зимовий сад.
Ґордон посунув за нами.
— А ти сьогодні співатимеш караоке, Ґвенні? Минулого разу ти була найкрутіша. Я б обов’язково проголосував за тебе, якби Кеті не перекинула собі на футболку склянку води. Стало так гаряче, тому я…
«Ох, стули вже писок, Ґордоне», — повисло у мене на язиці, коли я раптом побачила Шарлотту. Чи когось, хто міг би правити за Шарлотту, якби не витанцьовував на столі в зимовому саду і не горлав хіт Леді Ґаґи
— О Господи… — пробурмотів Ґідеон, міцно схопившись за одвірок.
Мені аж язик заціпило. Навколо столу вже юрмились та підспівували фанати, адже співала Шарлотта таки непогано.
Гордон умить кинувся в центр натовпу і заволав:
— Ану, скидай одяг! Роздягайся!
Я помітила Рафаеля і Леслі — вони трималися за руки та посміхались одне одному. На подрузі була майже зелена сукня Ґрейс Келлі та гарненька зачіска хвилями. Я кинулася крізь натовп їм назустріч. Гідеон лишився біля дверей.
— Ну нарешті! — закричала Леслі й кинулася мені на шию. — Шарлотта сьорбнула цього коктейльчика і вже сама не своя. Десь із пів на десяту вона намагається розповісти всім про таємне товариство графа Сен-Жермена і про мандрівників у часі, що є серед нас. Ми випробували все, щоб відправити її додому, але вона, як та змія, щоразу вислизає з рук.
— Крім того, вона набагато сильніша за нас, — додав Рафаель. Голову його прикрашав кумедний капелюх, але загалом вигляд хлопець мав не надто веселий. — Я вже майже дотягнув її до дверей, але тут вона заламала мені руку, ще й пригрозила скрутити шию.
— А зараз вона ще й розжилася мікрофоном, — похмуро сказала Леслі.
Ми витріщались на Шарлотту, ніби то була бомба з годинниковим механізмом. Звісно, вельми гарненька бомба.
Кароліна не перебільшила: ельфів костюм справді був напрочуд гарний. Жодна ельфійська королева не могла б перевершити виглядом Шарлотту, оточену хмарою зеленого тюлю. Щоки її почервоніли, очі блищали, а волосся дрібними
кучерями спадало на спину, до самих крилець, — здавалося, ніби Шарлотта й народилася з ними. Я б зовсім не здивувалася, якби вона спурхнула і полетіла геть із зимового саду.
Але голос її не дуже був схожий на ельфів ніжний голосок. Та й на Леді Ґаґи теж.
— Це з якогось фільму, — зауважила Леслі. — От тільки не можу пригадати, з якого саме.
Натовп радісно загудів, коли Ґордон зловив рукавичку.
— Далі! — волали всі, і Шарлотта переключилася на другу руку. Але тут вона раптом зупинилася. Біля дверей вона помітила Ґідеона, і очі її стали як шпарини.
— Гляньте-но, які гості! — сказала вона в мікрофон і ковзнула поглядом понад головами слухачів, шукаючи мене. — І моя кузина теж тут, звичайно! Агов, народ, чи відомо вам, що Ґвендолін — мандрівниця в часі? Насправді це я мала стрибати в часі, але доля пожартувала з мене. І ось я тут, стою перед вами, наче та невдаха — сестра Попелюшки.
— Співай далі! — роздратовано скандували фанати.
— Скидай одяг! — кричав Ґордон.
Шарлотта схилила голову і прикипіла до Ґідеона палаючими очима.
Ха-ха, ще чого! Так низько впасти! — вона спрямувала на Ґідеона вказівний палець і закричала: — Він теж подорожує в часі. І невдовзі вилікує людство від усіх хвороб.
— Хтось мусить її звідти зняти, — сказала я.
— Авжеж, але як? Це ж убивча машина! Може, поцілити в неї чимось важким? — запропонував Рафаель.
Слухачі Шарлотти розгубилися. Якось відчувалося, що вона не жартує. Тільки Ґордон і далі весело горлав:
— Скидай одяг!
Я спробувала зловити погляд Ґідеона, але він уп’явся очима в Шарлотту. Поволі він пробирався до столу, на якому вона стояла.
Шарлотта набрала в легені повітря, і мікрофон розніс її голос у найвіддаленіші куточки зимового саду.
— Він і я — ми знаємо про цю історію все. Ми вчилися разом, щоби подорожувати у часі. Бачили б ви, як він танцює менует. І їздить верхи. І фехтує. І грає на фортепіано.
Ґідеон майже до неї дістався.
— Він просто неперевершений у всьому. Він уміє освідчуватися в коханні вісьмома мовами, — мрійливим голосом промовила Шарлотта, і вперше в житті я побачила в її очах сльози. — Але мені він жодного разу не освідчувався — ні! Він дивиться тільки на мою жахливу сестричку.
Я прикусила губу. Іще одне розбите серце, і я, як ніхто на всьому білому світі, розуміла її. Хто б міг подумати, що в Шарлотти є серце? Мені знову захотілося, щоб Леслі мала слушність зі своєю марципановою теорією. Але моє серце болісно стислось, і я мусила протистояти хвилям ревнощів, що погрожували мене затопити.
Ґідеон нарешті дістався до Шарлотти.
— Час додому.
— У-у-у-у — протягнув Ґордон, чутливий, як броньований танк. Але решта глядачів затамувала подих.
— Дай мені спокій, — сказала Шарлотта, трохи похитуючись. — Я ще не скінчила.
Ґідеон уже заскочив на стіл, вириваючи у Шарлотти мікрофон із рук, і промовив:
— Виставу скінчено. Ходімо, Шарлотто, я проведу тебе додому.
— Тільки спробуй до мене доторкнутись, я тобі шию скручу, — засичала Шарлотта, наче розлючена кішка. — Я ж володію крав-маґою!
— Я теж. Забула? — він знову простягнув їй руку.
Шарлотта теж випростала руку і навіть дозволила зняти себе зі столу — стомлений п’яний ельф, що більше не може стояти на ногах.
Ґідеон обійняв її за талію і обернувся до нас. Як завжди, його обличчя було незворушне.
— Я мушу хутко це залагодити. А ви з Рафаелем підете до мене додому, — стисло звелів він. — Побачимося там.
На якусь мить наші погляди зустрілися.