Керри Манискалко – Полювання на князя Дракулу (страница 67)

— Нема про що хвилюватися, — сказала вона. — Просто кілька близьких друзів насолоджуються Святвечором разом. Нічого надто екстравагантного. Найкраща сукня, яку ти привезла, буде доречною.

Кімната, що її обрала для мене Дасіана, була добре обладнана. У ній було все убрання, якого тільки може забажати королівська особа, годі вже казати про доньку лорда.

Я на мить застигла у дверях, вдивляючись у цю пишноту. В одному з кутків тихо потріскував камін, І я не могла не підійти, щоб помилуватися картинами, що прикрашали вишукану камінну дошку: квіти, гори, натюрморти. Підійшла ближче, зацікавлено розглядаючи їх. Внизу красивим почерком було написане знайоме ім’я. Я одразу впізнала його руку.

Томас Джеймс Дорін чель Pay Кресвел

Усміхаючись сама до себе, я підійшла до великого ліжка з балдахіном із газового полотна Й зупинилася На ліжку лежала знайома коробка, перенизана мирною стрічкою Я забула відкрити її в академії і майже забула той день, коли Томас намагався прошити її до моїх покоїв, Я провела пальцями по банту. дивуючись гладенькому прохолодному шовку.

Після всього, через що ми пройшли, не могла повірити, що Томас не забув запакувати її. Я повільно потягнула за один кінець стрічки, спостерігаючи, як вона розв’язується. Цікавість нарешті взяла гору, я розірвала коричневу паперову обгортку І підняла кришку. Папіросний папір приємно зморщився, коли я відкрила витончену тканину, заховану під ним.

— Ох..

Я підняла блискучу сукню з коробки, борючись із раптовим напливом почуттів, що душили мене. Томас придбав для мене трохи сонця і сновидінь. Щось сповнене світла, щоб прогнати затяжні кошмари. Крихітні дорогоцінні камінці виблискували в світлі свічки, коли я повертала її то в один бік, то в другий. Вона була ще прекрасніша, ніж у вітрині в Братові. Ніжний жовтий і блідий кремовий — мені хотілося впитися в нього зубами.

Це була одна з най розкішніших суконь, що їх я будь-коли бачила. Хай скільки було смерті й жаху, все одно існувала краса, якої не можна було не помітити. Серце прискорилося, коли я уявила, як Томас крадькома повертається до крамниці, щоб отримати її, запаковану в коробку. Подих перехопило не через ціну подарунка, а від того, який мій друг усе-таки уважний: помітив, як сподобалася мені сукня, і купив, щоб потішити мене.

Я міцно стиснула сукню і затанцювала по кімнаті, дозволяючи тюлевим спідницям розвіватися, наче моєму схвильованому партнеру. Відчула, що не можу дочекатися, щоб показатися Томасу і, можливо, етапі раптовим променем сонця, який підніме йому настрій у відповідь. Містер Томас Кресвел, може, і не мав насправді титулу принца, але для мене він завжди буде королем мого серця.

Коли Дасіана влаштовувала бал, це не була скромна подія. Це була подія, гідна королеви.

Я уявила, як Вікторія та інші дівчата з лондонського чаювання щебетали б над щедрими десертами, випічкою, фруктами та м’ясом, яких було достатньо для того, щоб нагодувати все село Брашов. Десерти мали форми фантастичних звірів, яких я не могла розгледіти з цього місця. Мені хотілося, щоб Ліза була тут і милувалася ними разом зі мною. Я не отримала її відповіді на свій лист, і мене це трохи непокоїло.

З просторого балкону я спостерігала за дійством, що відбувалося в центрі танцювальної зали, зачарована запропонованими розвагами. Танцівниці, увінчані діамантовими діадемами зі сліпучо-білим пір’ям біля скронь, схожі на лебедів у польоті.

Ліфи їхніх однакових суконь розшиті пір’ям — білим з відтінками сірого. Яскравим контрастом до цього були чорні рукавички. Суцільно чорне мереживо на кінчиках пальців поступово переходило в димчасті завитки ближче до ліктів.

Я милувалася їхніми граціозними па. Хтось із гостей спостерігав за ними, але більшість поринула в розмову.

— Так школа.

Обернувшись, я побачила Іліану. Не могла стримати полину, тихенько охнувши. Вишитий костюм покоївки та селянська сукня зникли. Натомість молода жінка просто сяяла у вбранні, достатньо елегантному для принцеси.

Аплікація у формі метелика розкинула крила на її шинному бюсті, з плечей хвилями спадав дивовижної краси шлейф. Сукня була майже такою ж приголомшливою, як і її власниця. Я не могла не захоплюватися цією молодою жінкою і всім, що вона зробила для своєї улюбленої країни. Вона була втіленням шляхетності, якої потребував світ. Безстрашна жінка, готова будь-що заради свого народу.

Не дивно, що Дасіана була закохана в неї. Важко було не захоплюватися її відвагою та завзяттям.

Вона кивнула в бік натовпу.

— Вони ніколи не зупиняються, щоб насолодитися magie, яка відбувається навколо них.

— Я не очікувала, що буде так багато людей, — зізналася я. — Коли Дасіана згадала про невеличкий бал із близькими друзями...

Іліана засміялася.

— Кресвели, безумовно, мають схильність до драматизму. Принаймні я знаю, що це спадкове. Хоча вважаю, що Томас трохи більш артистичний.

— Дасіана теж не відстає.

Якийсь час ми стояли в дружній тиші. Та мені муляло одне питання. Якщо ми вже тут зустрілися, то чому б і не запитати? Я глянула на Іліану.

— Це ви з Дасіаною були тієї ночі в коридорі, коли виносили тіло з моргу у вежі, чи не так? Ви наспівували...

Іліана повільно кивнула.

— Раду згадував, що Орден проводив похоронні обряди в лісі. То це ви робили? Ви знали жертву з поїзда?

— Так, — Іліана дивилася на гостей невидющим поглядом. — Це був мій брат. Коли я дізналася, що Молдавану збирається провести розтин... — Вона важко ковтнула. — Це суперечило нашим переконанням. Дасіана допомогла мені віднести його тіло туди, де йому належало бути.

— Отже, в лісі є відповідне місце?

Минула мить» і я припустила, що Іліана зважує свої слова, вирішуючи, чим поділитися.

— Є священне місце, яке охороняють вовки. Більшість ніколи не наближається до нього, завдяки фольклору та випадково знайденим кісткам, — на її обличчі з’явилася легка усмішка. — Ми годуємо вовків великими тваринами. Вони самі розкидають кістки. Це гарна історія для забобонних людей. Ніхто не хоче гнівити безсмертну душу Влада Дракули.

— Хороший спосіб маскування, — сказала я. — Співчуваю щодо твого брата. Втратити брата чи сестру — це жахливо.

— Це так. Але ми можемо нести їхню пам’ять із собою і черпати з неї сили, — Іліана стиснула мою руку в рукавичці у своїй. — Am nevoie de aer. Якщо побачиш Дасіану, скажи їй, що я буду на даху. Тут занадто, — вона зморщила ніс, — задушливо, як на мене.

Я помахала рукою на прощання й підійшла ближче до сходів, набравшись сміливості спуститися вниз.

Сперлася стегнами на перила і дивилася на натовп святково вбраних гостей вечірки. Жінки носили сукні зеленого, золотого і всіх можливих червоних кольорів - від найтемнішого вічнозеленого до кольору глінтвейну.

Я провела руками по власному мерехтливому ліфу. Блідо-жовті та золотисті коштовні камінчики були дбайливо нашиті на вишукану тканину, створюючи враження сонячних відблисків на снігу. Цю сукню я обожнювала й почувалася в ній принцесою. Згадалося навіть, як бабуся свого часу загортала мене в прикрашене коштовностями сарі.

Над вікнами та камінами ошатної кімнати висіли ялинові гілки, прикрашені блискітками, та грона омели.

Можливо, варто було б і собі дозволити трохи повеселитися. Хоча б цієї різдвяної ночі. Наштрикувана зупинено, академію врятовано від знищення, настав час розслабитися й насолодитися перемогою, перш ніж ми дізнаємося, чи пройшли ми атестацій ний курс. Незабаром мав прийти лист, а з ним і повідомлення про нашу долю на наступний семестр.

Юнак перетнув кімнату, наче тінь. Я спостерігала, як він пробирається крізь танцювальні пари, як упевнено бере дві склянки пуншу з таці, що пропливала повз нього, і його намір додає йому впевненості. Він зупинився внизу сходів і зустрівся поглядом з моїми очима.

Томас від п'ят до маківки мав вигляд принца, яким, власне, й був, незалежно від того, претендував він на трон чи ні. Моє серце прискорено забилося, коли він зробив ковток зі свого фужера, але мною впивався значно більшими ковтками.

Я зібрала шари спідниць і спустилася величними сходами, намагаючись не заплутатися й не покотитися сторч головою. Як на те, що запевняла, ніби

проведу свято наодинці з місіс Гарві, я не могла повірити, скільки гостей крутилося навколо. Дасіана могла би присоромити тітку Амелію своїми навичками гостинності. Здавалося, полонина жителів Бухареста була присутня, і щохвилини прибували нові гості. Авжеж, тихий вечір у колі друзів.

Спустившись униз, я знайшла очима місіс Гарні, яка танцювала біля краю натовпу з приємно розчерк волілими щоками.

— Сьогодні ти зведеш усіх із розуму, Водсворт. Про твою танцювальну картку ходитимуть легенди, — сказав Томас, подарувавши мені напівусмішку, яку я обожнюю, і простягнув мені келих.

Я зробила ковток: упевненість, що її додає ця рідина, мені б не завадила. Бульбашки лоскотали, витанцьовуючи в моєму горлі. Я швидко зробила ще один ковток.

— Взагалі-то, я планую стояти під омелою більшу частину вечора.

— Можливо, ти захочеш передумати, Водсворт. Ти ж знаєш, що це паразит, — Томас усміхнувся. — Звісно, якщо хочеш, я спершу перевірятиму потенційних кавалерів. Не хочу, щоб хтось із них захопився. Це те, що мають робити друзі, чи не так?

Молоді жінки також виділяли його поглядами з натовпу. Його темно-каштанове волосся було майстерно укладене, костюм ідеально підібраний до його стрункої та чітко окресленої фігури, а шкіряні черевики начищені до блиску.