Керри Манискалко – Полювання на князя Дракулу (страница 65)

У моїй голові промайнув спогад про той ранок — я бачила дівчину з темним волоссям. Вона кликала лікаря. Я була настільки поглинута хаосом, що не роздивилася її обличчя.

Томас схрестив руки на грудях і заговорив ніби трохи знуджено.

— Де моя сестра?

— Звідки мені знати? Я нікому не сторож, — Анастасія смикнула підборіддям у мій бік, потім жестом показала на зброю па поясі Ніколая. — Віддай ніж спадкоємцю Дракули.

Очі Томаса розширилися, коли він подивився в мій бік. Я мало не закричала від полегшення. У своєму палкому бажанні об'єднати кровні лінії вона не усвідомлювала, що щойно дала нам спосіб перемогти її. Мої долоні спітніли.

Я вклала маленький кинджал, оздоблений коштовностями, в руку Томаса і затамувала подих, боячись, що будь-який прояв хвилювання може попередити Анастасію про її жахливу помилку. Вона вишкірилася, вся її увага була прикута до леза, що його тепер мінно тримав Томас.

— Прикінчи його, — сказала вона Томасу. — Зроби це швидко.

— Чому отрута? — запитала я, тягнучи час. Мав бути вихід, який не передбачав би вбивства Ніколая.

Анастасія спрямувала револьвер мені на горло. Схоже, моя колишня подруга все ж таки задумала бунт. Вона підійшла до Ніколая і штовхнула його ногою, пістолет досі був націлений на мене.

— Миш’як — чудова штука, — вона нахилилася, від кидаючи пасма темного волосся з обличчя принца. — Він не має смакуй безбарвний, його можна підмішати в будь-яку їжу та напої. Здається, юний принц ніколи не відмовляється від вина,

— Якщо ти намагаєшся вселити той самий страх, який Влад Дракула вселяв супротивникам, — сказав Томас, — то отруєння Ніколая та інших навряд чи має когось налякати.

Анастасія піднесла руку до шиї Ніколая, перевіряючи пульс.

— Та невже? Миш’як використовується, щоб послабити і знесилити жертву, а не вбити. Мені було б надто важко боротися з молодиками, а вбивства були б надто брудними.

— Ти хотіла, щоб селяни повірили в історії про воскресіння Дракули, — сказала я, раптом зрозумівши. — Не можна ж було різати людей, а потім стверджувати, що їхньою кров’ю харчуються strigoi.

— Легенди покликані вселяти страх, — Анастасія говорила натхненно. — Вони мають виходити за межі звичайного життя, щоб зберегти свою привабливість для поколінь. Не ходіть до лісу після заходу сонця. Ми ніколи не думаємо про прекрасну

принцесу, яка ховається в нічному лісі, чи не так? Ні. Ми уявляємо собі кровожерливих демонів. Вампірів. Ніч нагадує нам, що .ми теж здобич. Ми налякані й захоплені перспективою бути впольованими.

— Однак я досі не розумію одного, — сказала я, переводячи погляд із млявого тіла Ніколая на закривавлене тіло Анастасії. — Навіщо вбивати покоївку?

— Це конкретне вбивство було вшануванням моєї прародички. Ну ж бо, Томасе, — вона знову перевела пістолет мені на лоб, — покінчи з життям принца Ніколая зараз. Я вистежила нащадка Дракули. Ми можемо почати все з чистого аркуша. Заново. Ми постанемо як принц і графиня Дракула. Поверни собі і цей замок, і своє життя.

Шалена напруга оповила кімнату. Томас ступив непевний крок назад, переводячи погляд з Ніколая на пістолет, націлений мені в голову. Я не хотіла, щоб він зробив щось, про що шкодував би до кінця життя. Томас Кресвел — не Влад Дракула, Його життя присвячене не заподіянню смерті, а її дослідженню. Він — світло, що розсікає темряву, наче коса. Але я знала, що він знищить себе, аби врятувати мене, і навіть не вагатиметься.

— Навіщо втягувати Том аса? — Я знову втрутилася. — Якщо ти графиня Дракула, навіщо змушувати його вбивати?

Анастасія витріщилася на мене так, ніби я верзла казна-що.

— Томас — останній кровний родич-чоловік по лінії Володаря Наштрикувана. Символічно, що він покладе край життю цього фальшивого принца, відновить свій родовід і спричинить крах академії. Ніхто не захоче навчатися в закладі, де студенти гинуть за загадкових обставин Знищивши академію. ми зробимо й резиденцію нашим законним домом,

А що з нинішніми королем і королевою?

Ти що, не слухала уважно? — наступала Анастасія. — Миш’як обірве і їхні життя. Я пройдуся по кожному дворянському дому, поки з претендентів на трон залишиться тільки Томас. Так мені вдасться знищити й Орден.

Щойно Анастасія договорила, з темряви за купами кісток вийшли дві постаті в плащах. Я думала, що втратила здатність дивуватися, але охнула, коли вища фігура відкинула каптур і змахнула покривало зі своєї зброї.

Перед нами стояла Дасіана, одягнена в бриджі й туніку з емблемою дракона І з більшою кількістю ножів, ніж було скальпелів у дядьковій лабораторії, Томас кинув на неї недовірливий, але водночас полегшений погляд і міцно стиснув у руці оздоблений коштовностями кинджал.

— Сьогодні більше не буде жодних убивств, Confesa, — сказала вона з імітацією поклону, лезо тепер було спрямоване в бік Анастасії. — Іліано, будь ласка, забери в неї зброю.

Друга фігура зняла каптур, і моє дихання завмерло. Глянула на Томаса — це відбувається насправді, чи розум грає зі мною злий жарт? Може, мені сниться вигадливий кошмар, і я скоро прокинуся, спітніла й заплутана в простирадлах? Його сестра та Іліана були... усвідомлення пронизало мене тієї ж миті, що й Томаса.

Він зустрівся з моїм поглядом і похитав головою, на його обличчі закарбувався вираз абсолютного здивування. Було щось напрочуд приємне в тому, що він цього разу не знайшов шматочок головоломки.

Анастасія перевела погляд з Томаса на Дасіану й Іліану, розгубленість змінилася гнівом. Вона замахнулася зброєю в бік грудей Ніколая.

— Як ти смієш? — заверещала вона, витріщивсь на Іліану. — Я все продумала, все! Ти, жалюгідна служниця, не маєш права!

— Відставити, Анастасіє, — Іліана говорила тоном людини, яка звикла віддавати накази, шо підлягають виконанню. — У тебе є două секунди до...

— Я не зобов’язана тобі коритися! — Анастасія рвонулася вперед, з палаючими очима, відводячи курок пістолета назад, щоб застрелити Ніколая. Але Іліана виявилася швидшою. Її меч прохромив тіло Анастасії. Я з жахом дивилася, як вона сповзає по лезу, злизуючи з іуб темно-червону кров.

— Ucis... de... о servitoare, — сміялася і задихалась Анастасія, свіжа кров тепер капала з її рота, змішуючись із червоною калюжею на землі. — Баторі, вбита покоївкою. Як доречно.

Вона знову засміялася, кров пузирилася в її горлі. Ніхто не намагався допомогти їй, поки лежала, помираючи, захлинаючись кров'ю, що мала давати їй життєві сили. Було надто пізно. Як і чоловіка, якого вона вбила в поїзді, як Вільгельма Аддіа, дівчину з села та її чоловіка, а також служницю Маріану, її вже було не повернути з царства смерті.

Я знала, що це видовище переслідуватиме мене, як і вбивства Різника, до кінця мого життя.

Знак Ордену Дракона, близько 1400 р.

 

РОЗДІЛ 44

SOCIETAS DRACONISTARUM

 

СКЛЕП

CRIPTĂ

ЗАМОК БРАН

22 ГРУДНЯ 1888 РОКУ

 

Я дивилася на кров, що повільно крапала з вістря меча Іліани, слова застрягли мені в горлі, практично душили мене. Це була єдина причина, чому не виблювала на простромлене тіло Анастасії. Моєї подруги. Я дивилася, як життя покидає її очі, й жахалася спокою, який на неї зійшов. Усе її тіло було вкрите чорним і червоним від засохлої та свіжої крові.

Томас потер долонями мої руки, але цього було замало, щоб забрати холод із глибини моєї душі. Іліана, дівчина, яку я знала як свою покоївку, була членкинею таємного товариства воїнів І прохромила жінку, як шматок твердого сиру. Просто на моїх очах. Хоча Анастасія навряд чи була невинною в цій справі. Я знала, що Іліана не мала вибору, і все ж... Я притулилася до Томаса, надто втомлена, щоб хвилюватися про те, що хтось може подумати про недотримання пристойності.

— З тобою все гаразд, Одрі Роуз? — Іліана взяла ганчірку від Дасіани і витерла свій клинок, кров спочатку проступила по сріблу, а потім зникла з наступним змахом.

Звісно, скапала я машинально.

«Усе гаразд» було таким підносним терміном. Моє серце билося, тіло функціонувало і було живим. Зовні, безумовно, все було гаразд. Але розум хотів шурнутися калачиком і впасти в сплячку подалі від світу і всього немилосердного в ньому. Я втомилася від руйнування.

Томас відвів погляд від тіла Анастасії і перевів його на сестру. Я бачила, як його думки кружляють ви одного факту до іншого. Я зрозуміла, що так він намагався впоратися зі спустошенням. Йому потрібно було скласти головоломку, щоб знайти свій спокійне місце посеред бурі.

— Як? - запитав він.

Дасіана точно знала, що він хоче почути.

— Коли мені виповнилося вісімнадцять, я отримала частковий спадок від матері. Дещо з її майна — коштовності, прикраси, твори мистецтва — і купу листів. Спочатку листи були лише маленькими шматочками її... розповідей про те, як вона познайомилася з батьком. Як сильно вона нас любила і плекала. Листівки на день народження, що їх вона заздалегідь писала для мене. Записку на моє заміжжя, — Іліана змахнула сльозу зі щоки Дасіани. — Я довго не могла змусити себе прочитати більше. А потім одного сніжного дня ми опинилися замкнуті всередині. Я знову дістала листи і прочитала один. Потім перегорнула все до кінця.

— І? — запитав Томас. — Будь ласка, не тримай інтригу-

— Матінка розповідала історії про вельмож, які все ще вірили у звичаї Ордену. Які прагнули викорінення продажності з системи управління. Вони зверталися до неї через наші родинні зв’язки. Не для того, щоб вона сама стала членкинею, а для того, щоб запропонувала безпечний простір для їхніх зібрань. Пам’ятаєш картину з драконом у її покоях?