Керри Манискалко – Полювання на князя Дракулу (страница 54)
— Хутчіш. Я нікого не бачу, але там точно хтось є.
Я шукала тінь або силует стрільця, але не було нічого, крім хмарки диму та їдкого запаху пороху. Затремтіла всім тілом, та це було не від снігу, що ковзнув мені за комір. Ми побігли на жовте світло кухні, не озираючись, аж поки не опинилися в безпеці всередині й Томас не зачинив двері. Я впала на довгий дерев'яний стіл, ледь не зачепивши кілька грудок тіста, залишеного для підйому.
— Хто ти.,.
Двері з гупанням відчинилися, і з'явилася засніжена постать. Чоловік струшував сніг із чобіт, із одягу. Через плече був перекинутий мушкет Ми з Томасом ухопили ножі зі стільниці. Чоловік рушив уперед, не звертаючи уваги на столові прибори, націлені на нього. Швидким рухом він відкинув каптур.
— Містере Кресвел. Міс Водсворт, — Раду зняв з плеча мушкет і притулив його до столика на козлах, на якому ще й досі парувала миска з рагу, а поруч чекав шматок хліба. — Я ж попереджав вас про ліс. Гм? — Фольклорист витягнув табурет і сів, беручись за свою нічну вечерю. — Біжіть до своїх покоїв. Якщо Молдавану виявить, що ви покидали замок, то пошкодуєте, що вовки не дісталися до вас першими. Небезпечно. Дуже небезпечно те, що ви зробили. Pricolici всюди.
Ми з Томасом, навіть не обмінявшись поглядами, перепросили й побігли до дверей.
Набір патаголоанатомічний, близько 1800-х рр.
РОЗДІЛ 35
ЗНЕКРОВЛЕНІ
ОПЕРАЦІЙНА ПЕРСІ
AMFITEATRUL DE CHIRURGIE AL LUI PERCY
ЗАМОК БРАН
21 ГРУДНЯ 1888 РОКУ
— Сьогоднішній урок замість професора Персі вестиму я, — Мол давану вказав на братів Бянкі. — Якщо ви досі хочете виконати це завдання, пропоную вам підійти до операційного столу.
Без подальших підказок хлопці кинулися до операційного помосту і зайняли свої місця. Хоча існування нашої академії, схоже, було під загрозою, досі залишалося питання атестацій ного курсу і тих двох бажаних місць, за які ми всі боролися.
Джованні натренованими рухами підготував операційне поле. А коли розкрив тіло вбитої покоївки Маріани, його брат передав йому судово-медичний ніж для хліба. Джованні обережно видалив її печінку, помітивши таку ж зміну кольору, як і в тілі Анастасії. Довгим ножем Джованні відрізав зразок і поклав його на предметне скло. Видавалося блюзнірством, що медичний інструмент називається ножем для хліба, коли його призначення — різати зразки, а не хлібобулочні вироби.
Провести цей розтин пропонував Кіан, але двійнята наполягли на своєму. Відтоді, як вони знайшли тіло покоївки, вважали своїм обов'язком допомогти у розслідуванні її смерті. В операційній панувала неспокійна атмосфера, адже вивчати з некроплені тіла непросто. Те, що цей урок вів Молдавану, не допомогло розрядити важку атмосферу. Його вираз обличчя був похмуріший, ніж зазвичай: це був своєрідний щит, який він носив з моменту виявлення останків своєї підопічної. Я хотіла висловити співчуття перед початком уроку, але засторога в ного погляді так і не дала словам зірватися з мого язика.
— Відмінна техніка, — Молдавану поправив фартух. — Як і в інших трупах, у цьому також відсутня кров, як ви всі, я впевнений, бачите. Як гадаєте, чому? Якщо, звісно, ризикнете припустити, чому вбивця забирає кров?
Рука Ноа злетіла вгору першою.
— Місцеві газета пишуть, що Наштрикувач повернувся. Селяни в паніці. Я думаю, що вбивця — це хтось, хто насолоджується страхом. Не смерть і вбивства приносять задоволення, а істерія навколо них.
— Цікава теорія. І куди, на вашу думку, вони дівають кров після того, як її забирають?
Ноа насупив брови.
— Недалеко від села є річка. Можливо, вони скидають її туди.
— Можливо, — Молдавану окинув поглядом присутніх. — Подивимось, хто читав наперед підручники з анатомії. Скільки кварт крові в людському тілі? Хтось може сказати?
— П’ять... можливо... трохи більше... залежно від зросту і постави людини, — сказав Ерік.
— Правильно. Що становить близько одного галона, — Молдавану обійшов тіло, приділяючи увагу кожному з нас. — Таку кількість кроні не гак просто пронести через село. Хоча не неможливо, так?
— Авжеж, не може бути занадто ризиковано, — додав Ноа. — Якщо нести, приміром, у дерев’яному відрі, існує ймовірність, що вона вихлюпнеться через край. До того ж, якби хтось із жителів села помітив того, хто це робить, селяни могли б здійняти тривогу.
— Дійсно. Хоча річка, здавалося б, є чудовим сховком для крові, водночас вона становить неабияку загрозу для вбивці. Він мене вражає: ця людина не бажає, щоб її зупинили. Він обережний. Імовірно, планував це протягом досить тривалого часу. Вважаю, що його історія насильницьких дій починається мало не з дитинства. Хоча інші скажуть, що це не має значення, я вважаю, що це корисний інструмент — вивчення історії злочинця.
Молдавану подав знак двійнятам продовжити розтин. Джованні видалив частину шлунка. Його вміст буде досліджено на наявність ознак миш'яку, хоча в повітрі вже висів знайомий часниковий запах. Я окинула поглядом кімнату; кожен учень старанно робив нотатки, ще більш зосереджено, ніж зазвичай, під пильним поглядом ректора.
Силкувалася пригадати свої розмови з Анастасією, переконана, що в них має бути якась підказка щодо того, як вона дізналася про місце злочину в будинку зниклої жінки. Боляче було думати, що вона поїхала в село сама і зустріла там свою загибель. Але я навіть не знаю, чи зайшла вона так далеко. Наскільки мені відомо, вона так і не пройшла далі тунелів, в яких було знайдено її тіло. Чи можливо, що вбивця присутній у цій кімнаті, і якщо так, то хто б зміг так швидко позбутися такої кількості крові? Крадькома спостерігала за Андреєм і Ніколаєм, які тихо розмовляли між собою румунською. Вони могли працювати разом, хоч я і застерігала себе від зосередження тільки на них, боячись пропустити інші підказки.
Поволі перевела увагу на братів Б’янкі: пригадалося, як Анастасія розповідала, що вони ігнорували її спроби поспілкуватися. Чи був один із них тією людиною, яка її заінтригувала? Якщо знищення крові було занадто ризикованим для однієї людини, чи не вказує це на те, що вони можуть бути спільниками? Вони дуже добре зналися на криміналістиці і, ймовірно, доволі непогано тямили в отрутах. Можливо, те, що саме вони знайшли тіло покоївки, насправді ніякий не збіг обставин.
Я глянула на Томаса. Він уважно спостерігав за мною, ніби читав мої думки. Ми не знали, що думати про Раду тієї ночі, і навіть не мали змоги поговорити через охорону, яка патрулювала коридори. Нам ще пощастило дістатися своїх покоїв непоміченими.
Я досі не могла повірити, що Раду врятував нас від хижих вовків серед глупої ночі, а потім повернувся до свого рагу, ніби нічого й не сталося. Його поведінка була передбачуваною у своїй непередбачуваності. Хоча мені все одно було важко уявити, що він може вбити студентів чи когось іншого.
— Боюся, що час на сьогоднішній урок вичерпано. Зважаючи на останні події, я вирішив, що це буде останній урок перед різдвяними канікулами, — сказав Молдавану, коли годинник пробив першу годину. — Заняття розпочнуться знову двадцять шостого. Не випробовуйте моє терпіння, я не люблю запізнень.
РОЗДІЛ 36
ДІМ БАСАРАБІВ
ФОЙЄ
FOAIER
ЗАМОК БРАН
22 ГРУДНЯ 1888 РОКУ
Наступного ранку ми з Томасом зустрілися в приймальні замку, готові вирушити в подорож до Бухареста. Ноа й Кіан попрощалися з нами, перш ніж зникнути в їдальні, і я поринула в роздуми. Страшно уявити, що Дасіана не вийде привітати нас після прибуття. Томас написав їй одразу після наших перших підозр щодо Іліани, але сестра не відповіла. Якщо її поранили, або ще гірше... Я не могла дозволити собі так думати.
Томас щосекунди озирався, його увага була прикута до маленького віконця біля дверей. Наша карета мала прибути з хвилини на хвилину. Я заплющила очі, намагаючись ігнорувати спогади про труп Анастасії. На ньому було так багато подряпин і слідів укусів, що її було важко впізнати. Спогад про кажанів, що вкривали її тіло, раптово обдав мене жаром. Потрібно було вийти на холод, поки мене не знудило.
Я проскочила повз Томаса і смикнула двері, жадібними ковтками вдихаючи крижане повітря. До запаху сосни домішувався дим Із димарів від камінів, якими обігрівався замок. Сонце, що його періодично затуляли собою хмари, ледве простягши руки-промені над горизонтом. Мороз, хоч і не тріскучий, з все ж достатній, щоб перетворити воду на кригу, обвішав бурульками, схожими на ікла, головний вхід. Сніг сипався невпинно.
Холод вирівняв температуру мого тіла, і напад нудоти минув.
— З тобою все гаразд? — То мас стояв поруч зі мною, занепокоєно насупивши брови.
Я кивнула.
— Повітря допомагає.
Томас дивився у бік бракованої стежки, утім, схоже не бачив її, здавалося, він загубився в думках. Ми обоє були закатані в наші найтепліші плащі, загорнуті в багато шарів важкого матеріалу, що захищав нас від хуртовини. Плащ Томаса був чорний, як смола, з таким же хутром на комірі. Вій дивився в нікуди, міцно стиснувши щелепи — годі уявити, які думки проносяться в його голові.
Я сховала руки в муфту, що звисала з шиї.
— Незалежно від того, що виявимо, ми пройдемо через це. Ми команда, Кресвеле.
Томас тупотів ногами і вдував тепло в руки, обтягнуті шкіряними рукавичками, пара здіймалася навколо нього, як лондонський туман.