Керри Манискалко – Полювання на князя Дракулу (страница 44)

Позаду мене хруснула гілка.

Я повільно обернулася, пульс гупав у вухах.

Молдавану схрестив руки, дивлячись на мене зверху вниз, ніби я пішла І зіпсувала йому вечір.

— Для всіх студентів введено комендантську годину. І все ж ви тут, крокуєте до лісу, наче це ваше право за народженням, міс Водсворт. — Мені захотілося зашикати на нього, але моя щелепа була замкнена, Молдавану смикнув підборіддям у бік тіні, яка відділилася від масивних дерев біля замку Мій нічний кошмар ожив у вигляді зарозумілого королівського гвардійця - Проведіть її всередину Я розберуся з її дисциплінарним покаранням вранці

Данешті ступив крок уперед, його погляд був достатньо переконливим, щоб змусити мене занепасти духом За мить груба рука обхопила мене за плече і відтягнула від лісосмуги. Я витріщилася на Данешті, коли він тягнув мене вперед, дивуючись, як йому взагалі доручили стежити за дотриманням комендантської години. Мабуть, його понизили на посаді зате, що був такий неприємний.

— Стривайте! — я закричала, вириваючись з його хватки. Я билася, поки не зіткнулася з ректором. — Із моргу вежі було викрадене тіло. Двоє злодіїв у каптурах пронесли його сюди кілька хвилин тому. Це єдина причина, чому я вийшла зі своїх покоїв, — м'яз на щелепі Молдавану сіпнувся. — Дивіться самі. Вони були просто переді мною. Думаю, один із них може бути Наштрикуванем Від тіла пахло часником. Вони...

Ліс, моторошно тихий, ніби затамував подих, чекаючи на вирок Молдавану. Сови навіть не наважувалися ухкати. Я втупилася вперед, на незайману стежку, якою щойно пройшли злодії; жодних слідів не було видно, бо сніг падав дедалі сильніше.

Жодних слідів від фігур, що їх, я певна, бачила, або тіла, яке воші забрали. Це було так, ніби ліс очищався від гріха, приховуючи злочин, що я не сумнівалась, мав місце.

— Скажіть мені, ваша уява завжди працює так... барвисто? Можливо, ці «злодії», про яких ви говорите, були ніким іншим, як працівниками кухні, які готувалися до ранкової трапези. Вниз по цій стежці розташовані продуктові склади, міс Водсворт.

— Але... Присягаюся... — я вже майже нічого не розуміла. Глянула туди, де ховався Данешті, але він не міг їх побачити з-за рогу замку. А якщо там були склади з запасами продуктів, то він міг не звернути уваги на слуг, які виконували свою роботу.

Ректор навіть не завдав собі клопоту глянути в той бік, куди я вказала.

— До подальших розпоряджень ви перебуваєте на академічному випробувальному терміні, міс Водсворт. Така чудернацька поведінка може бути прийнятною в Лондоні, але тут ми ставимося до речей трохи серйозніше. Ще одне ваше слово, і я втрачу залишки терпіння і негайно вижену вас із цього замку.

 

Люба Ліза!

 

Прочитавши твого останнього листа, я довго розмірковувала на ним. Гадаю ти маєш рацію, хоча знаю, що ти в цьому і не сумнівалася. Я зрозуміла, що мені було боляче і я була зла. Помилкові дії Томаса виникли не через брак любові з його боку, а через нерозуміння того, як він може запропонувати правильну підтримку (що явно не включає в це попередження професорів про мій емоційний стан).

У мене є й інші турботи. Такі, що я боюся навіть називати їх. Будь ласка, спали цього листа, як тільки прочитаєш, і ніколи не кажи про його зміст. Я не можу позбутися відчуття, що за мною стежать. Одного студента було знайдено мертвим, а за кілька тижнів знайшли невпізнане тіло. На одному з них не було зовнішніх ознак убивства, а тіло жінки... смерть її заподіяна жахливими речами. Проте обидва тіла були повністю знекровлені. Страшно навіть говорити про це: я прошу вибачення. А ще я майже тиждень нічого не чула від подруги і хвилююся за неї.  

Я не зможу поїхати додому на Різдвяні свята через сувору погоду і брак вільного часу, але буду часто писати, щоб компенсувати це. Сім'я Томаса має будинок в Бухаресті, і його сестра запросила нас туди на бал, а я не маю жодного уявлення, що я вдягну на таку подію. Свої найгарніші сукні я залишила вдома. Нерозумно говорити про таку легковажність, коли тут відбуваються такі страшні речі.

Тітка Амелія ще не думала про те, щоб відправити тебе в турне континентом? Сестра Томаса, міс Дасіна Кресвел, пообіцяла написати їй. Можливо, ти могла б попросити маму передумати і дати тобі дозвіл в якості святкового подарунка. А може, вона погодиться, що ми поїхали до Америки? Мені дуже хотілося б провести там час і відвідати бабусю. Можливо, ми зможемо переконати мою бабусю виступити від нашого імені. Ти ж знаєш, якою переконливою вона може бути.

Перепрошую, що не надіслала детальнішої записки. Мушу йти спати. Вранці найперший урок – анатомія. Це безумовно мій найулюбленіший предмет (навіть попри те що ректор – жахливий грубіян). Хай як давно та, я впевнена.

 

Твоя любима кузина

О. Р.

 

P. S.  Як мій батько? Будь ласка, обійми його від мене і скажи, що я скоро напишу. Я страшенно сумую за ним і боюся, що за моєї відсутності він підпаде під чари свого лаудануму. Остерігайся, щоб він не замикався у своєму кабінеті. Нічого доброго з цього не вийде.

 

РОЗДІЛ 29

ПРОБЛИСКИ ЧОРНОЇ СТРІЧКИ

 

ПОКОЇ У ВЕЖІ

CAMERE DIN TURN

ЗАМОК БРАН

14 ГРУДНЯ 1888 РОКУ

 

Непокоячись, що мій лист до Лізи потрапить до чужих рук, із самого ранку я віднесла ного па пошту в замку. Повернувшись, угледіла з дверей своїх покоїв у вежі, як непроханий гість навшпиньки перетнув вітальню і попрямував до моєї спальні, наче мав на це повне право. Справді, це було дивовижно, наскільки впевнено він міг почуватися, роблячи щось неправильне в усіх можливих відношеннях.

Я не мала ані найменшого уявлення, що він задумав, але в негідника, мабуть, знайшлося би цікаве виправдання. Після того, як мене провели до моїх покоїв, я ще не мала можливості обговорити з ним події попереднього вечора. Іліана досі була відсутня, щоб прислуговувати мені, тож я надіслала записку через нову покоївку і попросила ного зустрітися зі мною після уроків.

У головній бібліотеці.

Ми мали зустрітися десять хвилин тому, але, хоча мені не дозволили відвідувати заняття Молдавану, я ганебно спізнювалася. Перед тим, як

відправити листа, я провела більшу частину ранку, читаючи все, що могла, про замок і втратила лік часу Я прочистила горло, задоволена, коли віл повернувся до мене, брови мало не торкнулися лінії його волосся.

— О, привіт. Я думав, ти в бібліотеці Неввічливо брехати друзям, Водсворт.

— Чи смію я хоча б запитати, чому ти нишпориш у моїх приватних покоях, Кресвеле? — Його погляд метнувся до відчинених дверей моєї спальні, розраховуючи бог знає на що. Він був лише за кілька кроків від них, навіть менше, якщо використає свою перевагу — довгі кінцівки. — Чи вдаватимемо, що ти не такий вже й непристойний негідних, яким я тебе знаю?

— Чому тебе не було на уроці? — Том ас переступив з ноги на ногу. За його спиною частково ховався досить великий пакунок. Я рушила до вітальні, озираючись на нього, але він відтанцював крок назад. — Ні, ні, ні, — проспівав він. — Це називається сюрприз, Водсворт. Займайся своїми справами і залиш мене. Ти ж знаєш, що я не зневажав би тебе за те, що ти зайшла до .моєї спальні. Адже я таки її негідник.

Я підійшла ближче до того місця, де він стояв, очі зіщулилися.

— Ти вдерся до моїх покоїв. Тепер ти хочеш, щоб я дала тобі спокій і ти коїв казна-що? Це не дуже логічно.

— Гм. Я розумію твою точку зору.

Томас повільно позадкував до моєї спальні, перечепившись через поріг. Могла б більше зосередитися на його намірах, якби не намагалася розгледіти спокусливий пакунок, який вій ховав. Чорна стрічка, зав'язана у безглуздо великий бант, повністю заінтригувала мене.

— Якщо вже говорити щиро, я, звісно, не хочу, щоб ти дала мені спокій, — вів він своєї. — Ми могли би набагато веселіше провести час разом.

Його погляд навмисно ковзнув по односпальному ліжку, затримавшись на ньому, щоб прояснити його наміри. Я зовсім забула про своє наступне запитання, коли Томас посунувся, і я побачила коричневий папір, що вкривав коробку. Вона була достатньо великою, щоб зберігати тіло. Я поволі підійшла ближче, цікавість шалено розпалювалася в моїй голові. Що це, заради всього святого, могло бути? Я зосередила на ньому увагу, сподіваючись підібрати підказку.

— Хоча, — додав він повільно, — я волів би розкачатися на чомусь більш... пристосованому до мого розміру,

Я перестала рухатися. Майже перестала дихати, коли його слова відбили мою цікавість до пакунка, Я не могла уявити, як це буде: лежати разом у ліжку, цілуватися без упину... і...

Томас самовдоволено усміхнувся, наче точно знав, у який бік пішли мої безглузді думки, і був задоволений, що я не викинула його з вікна. Поки що.

Із палаючим обличчям я вказала на кімнату позаду себе.

— Забирайся з моєї спальні, Кресвеле. Можеш залишити коробку на дивані.

Він зацокав.

— Перепрошую, моя солоденька. Але ти справді повинна діяти негайно, коли читаєш мову мого тіла. Я бачив, як ти милувалася моєю ногою. Мушу визнати, ти непогано зібрала деталі докупи. Шкода, що дозволила цим скандальним думкам відколікти себе. Хоча я леді можу тебе за це звинувачувати.

— Милувалася твоєю Томасе! — Перш ніж я встигла накинутися на нього, він зачинив двері своєю клятою ногою Я спробувала натиснути на ручку, але він уже повернув ключ, зачинившись всередині. Я збиралася його вбити.