Керри Манискалко – Полювання на князя Дракулу (страница 41)

— Принце Ніколай, залиште свої жарти за межа ми препарувальної Це несмак Ми Водсворг, дуже добре. Нечесна гра також може бути чинником Саме тому так важливо ретельно оглядати кожне тіло. Ніхто не може знати, які таємниці ми розкриємо, коли наважимося зануритися в менш, приємні місця.

Томас нахилився ближче і прошепотів: «Він трохи дивний».

— Сказав юнак, який не почув, як назвали його ім’я, бо був надто захоплений трупом, — прошепотіла я у відповідь, — Персі не дивніший за тебе, мене чи дядька. Ти просто заздриш, що я його улюблениця.

Томас швидко перевів увагу на мене, але перш ніж устиг засліпити мене реплікою, я занурила лезо в крижану плоть трупа, не звертаючи уваги на темно-синє забарвлення і вирячені очі, коли розрізала його аж до грудної клітки. Щосили я намагалася бачити труп таким, яким він є, а не чимось, що холодно витріщається на мене.

Його тулуб був роздутий, як і решта тіла, що доволі ускладнювало ідентифікацію прикмет. Я проковтнула огиду, не бажаючи відступати, ненадовго заплющила очі й урешті оглянула його серце, відзначивши, що все має нормальний вигляд, а потім підійшла до його голови і відтягнула повікуй На білках очей не було жодних ознак петехіального крововиливу. Отже, цього чоловіка не було задушено, перш ніж він опинився у воді. Найімовірніше, він втратив життя через сувору гірську стихію та переохолодження, а не через якусь зловісну причину. Це був не найкращий спосіб піти з життя. 1 точно не найприємніший. Я сподівалася, що він страждав недовго, хоча мені ще треба було багато чого дізнатися про переохолодження та його характеристики.

Озирнувшись кімнатою, я помітила, що мій екземпляр був не найогиднішим із тих, що можна було побачити. У Ніколая був досить витриманий труп, страшенно роздутий — от-от лусне. Його шкірою повзли маленькі червоподібні сірувато-чорні лінії. Це був недобрий знак. Я помітила, що обличчя принца скам’яніло. Наважившись, він зробив розріз — але надто глибокий і швидкий...

Личинки вистрілили з кишківника разом із нестерпним запахом. Ніколай відступив назад і змахнув личинок зі свого чола, руки його злегка тремтіли. Груди принца розширювалися і стискалися, ніби він міг стримати огиду кількома розміреними вдихами.

Тиша опустилася, як прокляття. Це було вкрай принизливе становище для члена королівської сім'ї, і все ж він тримався зверхньо навіть із личинками, що обсіли його обличчя. Ерік зробив паузу, нарешті підвівши погляд від власного трупа. Він повільно оглядав сцену, кліпаючи очима, наче це був жахливий сон, а потім закричав, жбурнувши свій фартух у бік заплямованого принца.

Хоча це було не дуже смішно, я ледь не вдавилася від сміху, який проковтнула. Андрей не зміг стриматися. Він зігнувся вдвоє, сміючись так сильно, що почав хрипіти. Ерік плескав його по спині, коли Андрей кашляв і бризкав слиною.

Обличчя Ніколая почервоніло, а Ноа, Кіан і навіть близнюки Б’янкі хихотіли. Чи то від жаху, який відчула, побачивши цих личинок, чи від спровокованої цією сценою легковажності, що її мені не вдавалося контролювати, я також легенько хихикнула. Принц холодно втупився в мене. Але замість того, щоб відпустити якийсь образливий коментар, він витер ту гидоту з обличчя і розсміявся Це було швидко і стримано, але все ж таки здавалося, що цей вчинок зняв напругу, яку він носив у собі після смерті Вільгельма.

Томас підвів очі від столу, що стояв поруч зі мною, І його усмішка розпливлася, хоч як він намагався її стримати.

— Мені вкрай огидно, але я не можу відвернутися. Персі прокрокував до місця нападу личинок з похмурою гримасою роздратування на вустах.

— Досить, шановні. Це зал судових експертиз, а не дім розпусти. Принц Ніколай, ідіть умийтеся. Еріку... — Професор вручив йому новий фартух, а потім вказав на свій викладацький стіл, звертаючись до нас усіх. — Будь ласка, сидіть тихо і спостерігайте. Якщо це занадто багато для вашого складу розуму, ви можете бути вільні. Під час серйозної наукової практики будьте ласкаві не сміятися: майте повагу до мертвих. Якщо ви не здатні контролювати свої реакції, то я рекомендую не продовжувати навчання на цьому курсі. Тут, в академії, ми серйозно ставимося до свого обов’язку і виконуємо його з великою гідністю. Ще один вибрик — і ви всі вилетите звідси. Зрозуміло?

— Так, пане професоре, — в унісон промовили ми всі.

Ми пішли за Персі до столу, на якому лежав зразок, накритий саваном. Страху бути викинутим з курсу оцінювання було достатньо, щоб стерти будь-які хихикання. Без церемоній Персі смикнув тканину назад, відкриваючи тіло, яке одразу видалося нібито знайомим. Стадія розкладання, звісно, ускладнювала впізнання...

Я різко вдихнула, наштовхнувшись на Еріка, який мав нахабство насміхатися з моєї реакції, ніби це не він щойно верещав через личинок.

— Перепрошую.

Я витріщалася на біляву жінку на столі, на сліди укусів на її тілі, засохлу кров, що вказувала на кожну рану. Могла б за прися ітися, що звук шкірястих крил відлунював у препарувальній кімнаті. Її обличчя досі було покрите тканиною з причин, про які я не наважувалася запитати.

Томас застиг на місці біля голови трупа, його погляд знайшов мій і затримався на мені. Я молилася, щоб наші реакції сприймалися як наслідок того, що ми побачили понівечену жінку, а не впізнали тіло, яке вже бачили в тунелі. Щось неприємне защеміло між лопатками, спокушаючи мене обернутися і відмахнутися від нього. Я стиснула повіки. Якщо це ще один плід моєї уяви...

Ледь помітно я зрушила з місця і озирнулася. Раптом до прозекторської увійшов ректор Моддавану. Склавши руки на грудях і постукуючи пальцями по передпліччях, він подивився на тіло, що лежало на столі, а потім перевів погляд на мій пониклий вираз обличчя. У глибині душі я не сумнівалася: він прочитав на моєму обличчі, що я впізнала тіло.

Вдала, що не помічаю, і загітувала себе, чи робить Томас те саме. Крадькома поглянула на нього, але він пильно стежив за принцом. Я припустила, що він намагається розгледіти, чи був знайомий Ніколан з цією жінкою.

Томас не одразу помітив Молдавапу — саме тоді, коли ректор розвернувся і пішов геть. Він не видав жодного звуку, але мені здалося, що коли пішов, у моїх вухах задзвеніли дзвони.

— Цю неупізнану жінку знайшли в морзі перед початком заняття в одному з ящиків для трапів, сказав Персі. — Із тіла викачано мало не всю кров Сліди укусів присутні на більшій частиш її тіла Схоже, що хтось перемістив ЇЇ туди, щоб тримати в холоді й сповільнити розкладання Нам належить розкрити найбільш загадкову справу, шановні

Персі навіть не здогадувався, наскільки він був правий.

 

РОЗДІЛ 27

ЧОРНІ ШКІРЯНІ КРИЛА

 

ПОКОЇ У ВЕЖІ

САМЕRЕ DIN TURN

ЗАМОК БРАН

14 ГРУДНЯ 1888 РОКУ

 

Я випросталася, відганяючи від себе ікласті образи, які моя підсвідомість створила з темряви.

Місячне світло струмками стікало по шторах і падало па підлогу сріблястим водоспадом. Прохолода заплуталася в простирадлах навколо мене, але по холод висмикнув мене зі сну. Піт вкривав шкіру росяними плямами: якимось чином нічна сорочка розв’язалася, оголивши непристойно велику поверхню ключиці.

Досі задихаючись від кошмару про крилатих істот, що роїлися І кусалися, я обережно помацала шию, боячись, щоб пальці не відчули крові. Нічого. Я була абсолютно незаплямована. Ні strigoi, ні кажани, ні кровожерливі демони не бенкетували, поки я металася і крутилася. Відчувала лише гладеньку, гарячу плоть, неушкоджену нічим, окрім стуленого зимового повітря та скандалу, що його могло спричинити її виставляння.

Я примружилася, вдивляючись у тіні, пульс калатав у стані підвищеної готовності. Вогонь у каміні моєї спальні згас нещодавно, судячи з мерехтливих вуглинок. Я відкинулася на спинку ліжка, але лише злегка. Розум був затуманений дивними кошмарами, але я могла би за прися ітися, що чула голоси. Не могли ж вони всі бути породженням неспокійних снів Останнім часом мої привиди відвідували мене рідше, принаймні так здавалося. Я стиснула ковдри, заспокоюючи своє серце, що шалено калатало, і вдивляючись у нерухомі силуети комода й тумбочки.

Я чекала на це. Чекала, що тіні відліпляться від стіни і набудуть форми безсмертного князя, що його драконячі крила розправляться настільки широко, що моє серце зупиниться повністю. Але панувала цілковита тиша. Ось вам і духи, яка відвідують людське царство в цю нібито злу ніч. Це мало бути наслідком великої висоти над рівнем моря. Розріджене повітря явно впливало на мій мозок.

«Дурня». Я перевернулася на бік, натягуючи покривала до підборіддя. Довгі пасма розпущеного волосся лоскотали мені спину, піднімаючи сироти на шкірі. Я опустилася нижче, поки голова не сховалася відсвіту під ковдрою. Кошмари — для дітей.

Дурний Раду і його фольклорні нісенітниці. Звісно, не існувало такої речі, як зимова ніч, яка могла би викликати мертвих. Завжди можна було знайти наукове пояснення. Я заплющила очі, зосередившись на тому, як мені затишно в моєму маленькому теплому коконі. Дихання сповільнилося, повіки раптом стали такими важкими, що я навіть не намагалася їх знову розплющити. Я відчула, як поринаю у вишуканий сон. У ньому ми з Томасом їхали до Бухареста на свято, я була одягнена в красиву сукню, яку вдягнула би на бал далеко від убивств...