Керри Манискалко – Полювання на князя Дракулу (страница 40)
— Я вас не дуже потурбую, якщо теж тут присяду?
Я прореагувала на американський акцепт, здивована тим, що один із моїх однокласників намагається зі мною говорити. Вони здебільшого спілкувалися між собою і — після невдалої спроби Томаса допомогти мені, розповівши Раду про мою конституцію — визнавали мою роль в оцінювальному курсі лише в разі крайньої необхідності. Для них я не була загрозою, тож навряд чи заслуговувала на їхню увагу.
Ноа всміхнувся. Риси його обличчя здавалися вирізьбленими з найякіснішого чорного дерева — глибокі, багаті, красиві. Я похитала головою.
— Зовсім ні. Двір точно достатньо великий для нас двох.
Його карі очі блиснули.
— Так і є, — він вивчав сніг, який падав дедалі дужче, вкриваючи ковдрою камені й статуї. Я спостерігала, як погляд Ноа ковзнув по замку. М'язи його спини напружилися, коли в одному з вікон на хвильку з'явився Молдавану, крокуючи коридором. — Я помиляюся, чи ректор справді жалюгідний тип?
Я відверто розсміялася.
— Наважуся припустити, що в принципі він жахливий.
— Але з хірургічним скальпелем він управний. Гадаю, ми не можемо мати все і відразу, чи не так? — Він підняв комір пальта і відмахнувся від снігу, що його шквал кидав в обличчя. Віхола мела по землі, і її звук був майже заколисуючим акомпанементом. — Я, до речі, містер Ноа Гейл. Хоча ви вже знаєте це з уроків. Подумав, що настав час мені представитися належним чином.
Я кивнула.
— Ви з Америки?
— Так. Виріс у Чикаго. Бували там коли-небудь?
— Ні, але сподіваюся колись туди поїхати
— Що ви думаєте про урок Раду? — запитав Ноа, різко змінюючи тему розмови. — Про ритуали, які нібито відбудуться сьогодні вночі? Вірите, що всі жителі села приносити муть жертви й очікуватимуть, що тварини заговорять людською мовою?
Я підняла плече, обережно добираючи слова.
— Не думаю, що цей урок був дивнішим, ніж народні казки про вампірів і перевертнів.
Ноа скоса глянув на мене,
— Як така молода жінка, як ви, виявилася втягнутою в усе це, — він невиразно махнув рукою на замок, — справу з трупами?
— Або це — або вишивання і плітки, — сказала я, дозволивши гумору закрастися в мій тон. — Відверто кажучи, мене хвилює те саме, що і всіх, хто прийшов вивчати цей предмет: хочу зрозуміти смерть і хвороби. Хочу дарувати сім’ям мир у важкі часи. Вірю, що у кожного з нас є особливий дар, який ми можемо запропонувати світові. Мій дар — читати мертвих.
— А ви не така вже й погана, міс Водсворт. Хай би що казали інші, — Ноа був прямолінійний, а я не заперечувала проти його прямоти. Вважала її такою ж освіжаючою, як і гірське повітря.
Годинник пробив першу годину — похмуре нагадування про те, що ця хвилька пустотливості закінчилася. Я встала, ховаючи лист Лізи в кишеню спідниці, й струсила сніг з ліфа, де плащ розкривався.
— Ви збираєтеся на заняття? Ми сьогодні в препарувальній. Це хороша штука, — Ноа потирав руки в шкіряних рукавичках. — Сьогодні ми всі отримаємо зразки. Дехто з хлопців зробив ставки на те, як вони покажуть себе.
— Невже? — я підняла брову. — Що ж, тоді я заздалегідь перепрошую, ЩО ПОСЯДУ' перше місце.
— Ви, звісно, можете спробувати поборотися за перше місце, — сказав Ноа. — Але вам доведеться битися зі мною.
— Нехай переможе найкращий.
— Я люблю хороші виклики, — Ноа взяв мою руку в рукавичці й потиснув її. Я усвідомила, що цей вчинок анітрохи не образив мене. Це був знак поваги, знак того, що Ноа тепер сприймав мене як рівну собі. Я сяяла, коли ми зайшли всередину.
Це було саме те, заради чого я жила: дослідження мертвих.
Інтер'єр препарувального кабінету
студенти (або) викладачі препарують труп, близько 1900 р.
РОЗДІЛ 26
НАЙЗАГАДКОВІША СПРАВА
ПРЕПАРУВАЛЬНА
САМІМ DЕ DISECȚIE
ЗАМОК БРАН
13 ГРУДНЯ 1888 РОКУ
— Яка мета огляду тіл померлих без зовнішніх ознак насильницької смерті?
Професор Персі стояв біля відкритого мозку трупа, що лежав перед ним, його фартух був заплямований кров'ю кольору іржі. Рудувате волосся і такі самі вуса акуратно укладені. Я уявила собі, що саме такий вигляд мав мій дядько» коли був молодим професором. Ця думка зігріла мене, попри свіжість повітря в препарувальній.
— Навіщо їх розтинати, якщо ми чітко бачимо, що вони померли з природних причин? — запитав він. — Гм?
Нетерплячі руки злетіли в повітря, як феєрверк, вибухаючи прагненням відповісти і донесли свою правоту, готові затьмарити своїх однолітків. Принц обвів поглядом кімнату, оцінюючи суперників. Сьогодні він мав перевагу. Це чи не вперше я бачила, що нін показав більше, ніж миттєву іскру Інтересу. Персі проігнорував їх усіх, звернувши увагу на одного учня, який відволікся.
— Містере Кресвел? У вас є якісь міркування щодо цього?
Томас, що не днино, був па відстані витягнутої руки підгрупа, ігноруючи всіх і все, окрім скальпеля і власне трупа. Я спостерігала, як під його лезом розходилася лінія шкіри, наче хвиля, що відступала від берега. Він схопив зі свого лотка зубчастий пінцет, оглянув його, а потім взявся за розтин нутрощів, тихо мугикаючи. Мелодія була досить бадьорою і веселою, враховуючи те, що він робив. Я підняла брову. Мабуть, він трохи занадто захопився своєю роботою. Персі не перебивав його. Він досить швидко зрозумів, що в лабораторії Томас був самодостатньою силою.
— Принце Ніколай?
Я змусила себе поглянути на Ніколая. Він жував нижню губу, зачаровано зосередивши увагу на зразкові, що лежав перед ним.
— Нам потрібно довести, що вони померли природним шляхом. Поки ми не оглянемо їх, немає іншого способу дізнатися напевно.
— Частково правда. Хтось іще?
Андрей розмахував своїм скальпелем так, ніби це був меч, а він був найневправнішим захисником, якого будь-коли знало королівство. Ноа, відволікшись на витівки Андрея, ухилився від відповіді. Близнюки Б янкі були не кращі за Томаса: їхні погляди були повністю прикуті до тіл перед ними, а скальпелі вже робили точні надрізи. Клан та Ерік підняли руки, витріщаючись один на одного в процесі. Один був схожий на вогонь, а другий на лід — та обидва не були приємними для будь-кого, хто перебував під їхнім впливом протягом тривалого періоду часу.
— Щоб зрозуміти хворобу та її вилив на організм? — сказав Ерік.
— Іноді. Тоді чи повинні ми завжди вдаватися до розтину без вагомої причини? — запитав Персі.
Кіан ледь не звалився зі свого сидіння, поспішаючи з відповіддю.
— Ні, сер. Розтин потрібен не для всіх. Тільки для тих, хто помер за підозрілих обставин.
— Дякую, містере Фаррелл. Містере Бранкович, будь ласка, покладіть скальпель. Це не зброя. Ви пораните або покалічите когось. Найімовірніше, себе. У когось є ще щось додати?
Я підняла руку. Персі кивнув на мене, його погляд був спокійний.
— Прошу, міс Водсворт.
— Розтин потрібен тому, сер, що, як і у випадку з небіжчиком, що лежить перед і мною, який явно помер у воді, можна подумати, що він просто потонув або помер від переохолодження. Проведення розтину — єдиний спосіб упевнитися в причині його смерті.
— Добре. Дуже добре. І що нам дасть вивчення його нутрощів?
— Це дасть нам розуміння того, чому він міг впасти у воду. Наприклад, це могло статися через якусь хворобу, приміром через серцевий напад. Або розрив аневризми.
— Або, можливо, вій випив забагато спиртного, бо тут до біса холодно, — додав Ніколай, витиснувши нервовий сміх у Ноа та Еріка. Коли принца перевів увагу на мене, я відчула, як по спині пробіг неприємний холодок. Важко було забути його малюнки з моїм зображенням. Або ілюстровані погрози на адресу королівської родини. Його родини.