Керри Манискалко – Полювання на князя Дракулу (страница 29)
— Вибач, — мовила я. вказуючи на геть непоказний будинок. — Здається, я таки помилилася. Ми даремно здолали увесь цей шлях.
— У такому разі можемо переконатися, що тут і справді нічого нема, - сказала Анастасія, тягнучи мене до вхідних дверей. — Ще раз опиши, що тоді сталося. Можливо, є щось, із чого можна почати тут. Поки я уважно розглядала двері, схиливши голову набік, у мене поволі сформувалась ідея. Я дістала шпильку з волосся, усвідомлюючи, що зараз перетну моральну межу, яку досі ніколи й не думала перетинати. Однак Анастасія мала рацію: ми здолали весь цей шлях, наражаючись на лють Молдавану, потенційно поставили під загрозу моє майбутнє навчання в академії і мали повернутися до власних кімнат у замку, уникаючи зубастих вовків і ректорів.
Будь що буде, а я не могла повернутися до академії, нічого не розвідавши. Моє серце калатало, проте вже не від страху, а від збудження. А це й справді вельми тривожно.
Я підступила до дверей, обхопила рукою клямку, устромила шпильку в замок й заходилася провертати механізм, доки не почула, як він чарівно клацає.
— Одрі Роуз! Що ти робиш?! — озвалася Анастасія обуреним голосом, швидко роззираючись довкола. — Усередині, либонь, сплять люди.
— Твоя правда. Або ж виявиться, що будинок порожній.
Я мовчки подякувала батькові. Коли він торік був під впливом лаудануму, то часто губив ключі, спонукаючи мене навчитися мистецтва злому замків. І до цієї ночі я вже давненько не думала про використання своєї капелюшної шпильки з такою метою. Я заховала шпильку назад у волосся й завмерла в очікуванні, що мене зараз упіймають. У моїх венах стугонів пульс.
Так чи так, сьогодні буде розгадано принаймні одну таємницю. Я або бачила, як хтось визирає з вікна, або не бачила. Це означало, що зачіпки або знайдуться, або їх не буде.
Хай там як, а я не могла й далі тікати від тіней Я глибоко вдихнула, звеліла тілу розслабитися Настав час прийняти темряву і стати страшнішою за всякого князя-вампіра, який полює вночі Навіть якщо доведеться пожертвувати частиною своєї душі та моралі, щоб досягти нього,
— Існує лише один спосіб дізнатися напевне, прошепотіла я, переступаючи поріг, і зникла у темряві.
РОЗДІЛ 19
ВЕЛЬМИ НЕЗВИЧНЕ ВІДКРИТТЯ
НЕВІДОМЕ ПОМЕШКАННЯ
LOCUINTА NECUNOSCUTA
БРАШОВ
4 ГРУДНЯ 1888 РОКУ
Усередині крихітного будинку не горів жоден камін, а повітря було майже таке саме холодне, як і надворі. Мороз повз по шибках і моїй спині, поки я пробиралася до єдиного стовпа місячного світла, що проникав усередину. Навіть у цій мало не суцільній пітьмі я могла розгледіти, що кімнату перевернуто догори дриґом. Стілець перекинутий, папери розкидані, шухляди витягнуті. Було враження, що якась людина або кілька людей уже тут усе обнишпорили.
Позаду мене різко вдихнула Анастасія.
— Поглянь! Це що... sânge?
Я крутнулась і вп’ялася поглядом у велику пляму кольору іржі на килимі. Мене почало повільно обсипати морозом. Було неприємне передчуття, що стоїмо на тому самому місці, де з Вільгельма силоміць викачали кров. Серце забилося удвічі швидше, та я змусила себе оглянути простір перед собою, так наче була Томасом Кресвелом: холодним, відстороненим і здатним прочитати клаптики інформації, які вціліли.
— То це вона? — знову запитала Анастасія. — Мені може стати зле, якщо це кров.
Перш ніж я встигла відповісти, мій погляд упав на розбитий графин. Обережно підняла уламок скла, тицьнула пальцем у темно-червону плямку на ньому. Потерла палець об палець: виявилися липкими. Хоча по всьому тілі стугонів пульс, я спробувала засохлу рідину на смак. Була майже впевнена в тому, що виявлю. Анастасія скривилася, але я їй всміхнулася на весь рот.
— Це схоже на якийсь сік, — я витерла пальці об перед накидки, — це не кров.
Моя подруга досі витріщалася на мене так, ніби я переступила якусь межу, надто непристойну, щоб навіть висловлюватися з цього приводу'. Я зазирнула вглиб себе і виявила, що мене досі проймало трепетне збудження — потік електричного струму, завдяки якому я почувалася такою живою, якою не була вже досить довго.
— Що, на твою думку, тут сталося?
Я ще раз роззирнулася довкола.
— Складно сказати напевне, доки не знайдемо лампу.
Я відсмикнула штори на вікні, щоб усередину пролилося більше місячного світла. Анастасія хутко перетнула кімнату і схопила гасову лампу, яка вціліла у цьому хаосі. Жваво засичавши, вона залила навколишній простір жовтим світлом, і перед нами розгорнулася трагічна історія.
На підлозі крихітної кухоньки поряд із вітальнею було повно пляшок від алкоголю. Деякі були розбиті, але всі порожні. Судячи з відсутності запаху в повітрі, алкоголь не розливали, з чого я виснувала, що хтось сильно пиячив.
Після повторного огляду кімнати, яку, як мені здавалось, обшукували, я дійшла висновку, що її вочевидь перевернув той, хто прикладався до всього того алкоголю. Можливо, ця людина шукала повну пляшку, а зрозумівши, що в домі порожньо, розлютилася. Анастасія знайшла ще одну лампу, а тоді подалася досліджувати інші кімнати.
Я взяла в руки фотографію, дивуючись самому факту наявності світлини в такому домі, й охнула. На фото була та сама зникла дівчина з рисунка в крамниці одягу. Усміхалася немовляті. Позаду них гордо стояв її чоловік. Невже це вона пила весь той алкоголь? І якщо вона п’яною пішла наодинці в ліс...
Повернулась Анастасія, тримаючи напоказ книжку. Хрест на палітурці вказував на те, що це був релігійний твір.
— У спальні нікого, але ось це заінтригувало.
— Ти ж її не забереш, правда? — Я дивилася на книжку, тим часом як Анастасія гортала сторінки; це вочевидь був якийсь священний текст. Округливши очі, дівчина похитала головою. Я поставила світлину на місце і показала на двері.
— Треба йти, — сказала я. — Було помилкою вдиратися сюди... Не думаю, що це місце якось пов'язане зі смертю Вільгельма.
— А може, й пов’язане. — Анастасія ще раз підняла книжку. — Я щойно згадала, де бачила цей символ раніше.
— Певно, важке чтиво на ніч. — Іліана поставила на столик накриту тацю і примостилася на краєчку канапи.
Я відірвалася від книжки з анатомії, в яку ледве не зарилася носом, і соромливо усміхнулася
Від моєї пригоди з Анастасісю минув цілий день, упродовж якого не відбулося нічого особливого ми зТомасом досі не розмовляли, Раду був, як завжди, занурений у фольклор про вампірів, а Моддавану мав намір зробити моє перебування в замку якомога нестерпнішим.
Хай що лежало на таці під кришкою, пахло воно абсолютно божественно. Мій живіт забурчав на знак згоди, і я поклала книжку на столик.
— Я попросила кухарку приготувати щось особливе. Це зветься plăcintă cu cămeși ciuperci, пиріг із м’ясом та грибами.
Вона зняла срібну кришку і розмашистим жестом вказала на гірку пирогів розміром Із долоню. їх було півдюжини — більш ніж удосталь для нас обох Я пошукала очима виделку й ножа, але побачила тільки серветки і блюдця, Я потяглася до одного пирога, а тоді завагалася, і моя рука застигла прямо над ним.
— Ну ж бо. — Іліана вдала, ніби взяла пиріг і надкусила. — Бери, їж. Хіба що це надто невиховано для тебе. їсти руками, мабуть, видається якось по-простому. Я не подумала. Мені не важко забрати це на кухню, якщо ти бажаєш чогось іншого.
Я розсміялася.
— Та ні, аж ніяк. Коли я підростала, ми зазвичай їли коржики з раїтою17 руками.
Я відкусила шматочок пирога, захоплюючись солоними нотками ідеально приправленого м’яса і нарізаних кубиками грибів, тимчасом як вони танули у мене в роті, немов масло. Скоринку вкривали підсмажені «пухирці» з присмаком деревного диму. Мені довелося зібрати всю свою волю в кулак, щоб не закотити очі чи застогнати від істинної насолоди.
— Яка смакота!
— Я знала, що тобі сподобається. Беру з собою повний кошик пирогів, коли навідуюся до Дасіани. Апетит у неї не гірший, ніж у її брата. — Іліанина усмішка трохи зів’яла, стала насупленішою. Я готова закластися, що дівчина сумує за Дасіаною. — Хай її витончені манери не вводять тебе в оману. Вона зроблена зі сталі. Якось я бачила, як вона спустошила цілісінький кошик на очах цілої купи знаті. Усі були обурені, а вона й бровою не повела.
Легка насупленість зникла і на її місці з’явився вираз величезної гордості. Я теж не стримувала усмішки. Подумала, чи не зустрілися вони з Дасіаною в домі якогось аристократа, де працювала Іліа-на, та не схотіла лізти із запитаннями. Це була їхня історія, і дівчата розкажуть її, коли схочуть і якщо схочуть.
— Я, либонь, теж змогла б вилизати цілісіньку тацю до блиску перед самою королевою, не шкодуючи про жоден смачнющий шматок.
Ми їли у дружній тиші, і я попивала чай, що ного [ліана теж принесла. Вона пояснила, що румуні! не часто його п’ють, але прагнула прислужитися моїй англійській любові до цього папою. Я була вдячна дівчині за товариство.
Анастасія ж бо надіслала повідомлення, що залишиться у своїх кімнатах па весь вечір, читатиме таємничу релігійну книгу. Вона вважала, що символ на обкладинці був одним зі знаків Ордену, а ось я скептично ставилася до думки, що зникла дівчина із села належала до древнього лицарського у групування.
Я розірвала на шматочки свій третій пиріг із начинкою, думаючи про те, що Ніколай робив те саме пару днів тому Чи він узагалі їв, чи й далі живився власного скорботою? Щоб позбутися цих думок, я доволі раптово вирішила спитати в Іліани поради.